from time 27 January 2012 12:00 to time 2 February 2012 16:30

  • Запитання від Олександр Костенко

  • Пане Владиславе, що відбувається у цих заповідниках? Чи можна вважати, що їх готують для передачі Московському патріархату?
    Звільнення директорів у Заповіднику «Софія Київська» та Києво-Печерському історико-культурному заповіднику стали лише першими «ластівками» у цілій низці кадрових рішень.

    Зокрема, днями також розірвали контракт із генеральним директором Національного музею Шевченка у Києві Наталією Клименко та призначили на цю посаду Дмитра Стуса.

    Аналогічне рішення існує по Музею народної архітектури та побуту у Пирогово. В четвер також ходили чутки про звільнення директора Національного художнього музею, щоправда, поки що вони не знайшли підтвердження.

    Майже одночасна заміна керівництва провідних музейних закладів свідчить, що цей крок системний, його ретельно готували. Проте, що ж саме стоїть за цими подіями, сказати важко. Адже все оповите ореолом таємничості. Жодних офіційних роз’яснень, публічних відповідей чиновників поки що не має. За таких умов недивно, що починаються народжуватися здогадки і припущення.

    Підстав для того, щоб стверджувати, що кадрові рішення по Софійському та Києво-Печерському заповідникам прийняті саме з метою сприяння передачі пам’яток УПЦ МП – не має. Проте підґрунтя для таких розмов давно існує. Це і прагнення УПЦ МП, яке вони не скривають, і постійне розширення меж монастиря на території Києво-Печерського заповідника. Підстави для занепокоєння створюються і самою владою. Можна пригадати ініціативу відселення деяких музеїв з території Лаври. Зовсім свіжий приклад – проект закону № 9690 від 12 січня 2012 р. «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійних організацій». Відповідно до проекту, Кабінету Міністрів має бути доручено в 3-місячний термін вирішити питання щодо передачі об’єктів, розташованих у Кременецькому районі Тернопільської області, – Свято-Богоявленському жіночому монастирю Тернопільської єпархії та Почаївській Свято-Успенській лаврі Української православної церкви (Московського патріархату), а об’єктів, розташованих в місті Києві, – Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі (чоловічому монастирю) УПЦ (МП) без права відчуження та зміни призначення переданих об’єктів.

    Щоправда, призначення М.Е. Громової на посаду гендиректора Києво-Печерського свого часу так само коментувалося як крок назустріч монастирю. До речі, саме в період роботи Марини Едуардівни був розроблений генеральний план розвитку заповідника, який серед іншого передбачав розвиток монастирської території, розширення сфер впливу монастиря. Тож, у цьому контексті настільки оперативна заміна директора Києво-Печерського заповідника виглядає ще більш дивною та неочікуваною.

    Можливо, справа не лише у питаннях, які лобіюються церквою.
  • Запитання від Марія

  • Як можна допомогти керівництву Софії Київської?
    Єдине, що залишається – це згуртована громадська позиція, хоча б професійного, музейного середовища.

    І справа навіть не персонально в Н.М. Куковальскій, яка, на мою думку, абсолютно заслужено вважається однією з найбільш досвідчених і успішних музейних керівників країни. Можна по різному ставитися до кандидатур, які були звільнені та призначені на ці посади протягом тижня. Але на мій погляд, кадрові рішення по музеям та історико-культурноим заповідникам такого рівня мають прийматися прозоро та зважено, й обов’язкового з урахуванням думки професійної громадськості.

    Уявіть собі, якби в такий же спосіб за один день поміняли, наприклад, директора Лувру у Франції чи, навіть, Ермітажу в Росії? Чи допустила б цього професійна громадськість?

    То ж з таким підходом не можна миритися в принципі.
  • Запитання від chernomorets

  • 1.Чи правда, що Московська патріархія очікує на значні поступки держави на території Верхньої Лаври, Софії та Могилянки?
    2.Чи правда, що саме для цього люди із авторитетом і принципами, які були лояльні до Московської патріархії, замінені на людей, які не мають мотивів та потенціалу, щоь протистояти будь-яким забаганкам Московського патріархату?
    3.Чи існує механізм державного фінансування Московської патріархії під виглядом виділення грошей на реставрацію Лаври?
    4.Чи правда, що заяви церкви про готовність утримувати музеї та памятки нічим не підкріплені?
    5.Чому художникам Лаври, які мають майстерні поруч із Трапезним храмом, доводиться платити за бізнес-тарифами за світло і опалення - в результаті вони просто змущені відмовлятися від опалення. При чому ці люди - іконописці, навіть викладачі Лаврської іконописної школи! Чи немає тут бажання витіснити художників як не так, то інакше - і передати все м. Павлу? Як же бути із тим, що той будинок будували художники, а не монахи?
    1. Чи вони очікують не знаю але прагнуть точно. Про це вже йшлося вище.

    2. Як зазначалося, все це лише на рівні припущень, нехай вони і базуються на певних реальних тенденціях останніх років. Разом з тим, ще раз відзначу, що звільнення торкнулися не лише пам’яток сакральної архітектури, а й інших музейних комплексів, на які УПЦ МП не претендує. Тож у цих кадрових рішень можуть бути і інші причини.

    3. Прецеденти виділення бюджетних коштів релігійній організації «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра» на ремонтні та контраварійні, протизсувні роботи дійсно є.

    4. Абсолютно погоджуюся, що сьогодні жодна з українських релігійних конфесій нажаль ще не здатна повною мірою нести тягаря відповідальності за утримання історико-культурних, архітектурних пам’яток. Особливо це стосується УПЦ МП. Попри всі їхні заяви, цілком красномовними є приклади їхньої діяльності, які свідчать про протилежне. Проблема в тому, що вони керуються зовсім іншими критеріями ніж пам’яткоохоронці. Як «добрі господарники» вони зацікавлені не в збереженні оригінальних, аутентичних пам’яток, а в наведенні ладу (в своєму ж таки розумінні), побудові нових корпусів тощо.

    Насправді вони можуть цілком щиро обіцяти, що будуть утримувати пам’ятки. Але робитимуть це так, як самі розуміють: якщо треба – перебудують (як це було, наприклад у 2007 р. із Західними в’їзними воротами до Києво-Печерської лаври, що були пам’яткою архітектурою), історичні розписи замінять новими, «гарнішими» тощо.

    5. Мені важко відповісти на це питання, я не зовсім володію інформацію по ньому. Єдине, що можу сказати, що корпус, в якому знаходяться майстерні, все ж був збудований монастирем (друга пол. ХІХ ст.), у складі якого тоді існувала іконописна майстерня.

    Інша справа, що тодішній монастир та сьогоднішній на території Києво-Печерської лаври - дві зовсім різні речі. Після стількох історичних подій, що мали місце протягом останнього століття, передача пам’яток Києво-Печерського заповідника УПЦ МП, на мій погляд, найменшою мірою може позиціонуватися як «відновлення історичної справедливості»...
  • Запитання від Тарасій

  • Пане Владе, у Софії Київській у листопаді минулого року були перевірки, спровоковані В.Вечерським з мінкульту. Вони показали, що все гаразд. Зараз директорку все одно звільняють за якісь незрозумілі для загалу порушення договору. Про що саме йдеться? Що стало формальним приводом для звільнення? Чи у Вас є така інформація?
    Щодо формального приводу – копія наказу була опублікована «історичній правді» (http://www.istpravda.com.ua/short/2012/01/26/70074/). Про справжні мотиви можна лише робити припущення та здогадки, жодних офіційних роз’яснень з боку Міністерства культури України поки що не було.
  • Прочитав у журналі "Музейний простір" (#2/2011) про міжнародну конференцію, яка відбулась у кабміні в жовтні. Назва конференції - "Практичні заходи щодо введення культурних цінностей в фінансово-економічний обіг держави". Перше враження від назви: в країні вже немає що красти, а музейники приховують від "народу" великі надбання, які можна розпродати, аби і бюджет наповнити для піару перед виборами і собі щось прихопити. Не даремно там багато говорили про якусь нову систему обліку. Що Ви можете сказати про цю конференцію? Які можуть бути її наслідки? Чи це не можна пов'язати зі звільненнями директорів музеїв і заповідників?
    Конференція була організована лобістами приватної канадської компанії Tamoikins Museum, що заснована громадянами Росії та які прагнуть нав’язати Україні свою систему музейного обліку, впровадити обов’язкову тотальну оцінку музейних цінностей країни тощо (т.зв. Технологія ТЕС).

    Головним аргументом на користь впровадження Технології ТЕС представниками та лобістами Tamoikins Museum наводиться ідея включення музейних цінностей до фінансово-економічного обігу держави в якості додаткового фінансового активу, складової золовалютного запасу держави, що на сьогодні залишається недооціненим.

    Жодного фахівця музейної справи на цій конференції не було. Тези, які проголошувалися на ній, є надзвичайно сумнівними з точки зору як охорони культурної спадщини, так і фінансово-економічної практики. Дивує, як подібні речі взагалі могли обговорюватися на такому високому рівні…

    Звичайно, за умов, коли кадрові рішення по такого рівня музейним комплексам і заповідникам приймаються настільки втаємничено, оперативно, без відкритого обговорення кандидатур та програм їхньої діяльності, об’єктивно виникають різноманітні припущення. Не даючи жодних офіційних правдоподібних роз’яснень влада сама провокує «читати між строк». Тому, дійсно, серед різноманітних тлумачень останніх подій широко обговорюється і версія, що такі кадрові рішення спрямовані на те, щоб поставити під контроль фінансові потоки. Хочеться сподіватися, що втілення ідей включення музейних-цінностей до фінансово-економічного обігу, як про це йшлося на згадувані конференції все ж не дійде.

    В протилежному випадку визнання музейних цінностей фінансово-економічним активом держави, складовою частиною золотовалютних резервів країни автоматично допускатиме можливість їхньої ліквідності. Золотовалютним резервом можуть бути цінності, які держава в будь-який момент в разі потреби може продати (наприклад з метою регулювання курсу національної валюти), обміняти, закласти тощо. Тож в такому разі відкриється теоретична можливість, механізм вільного продажу чи закладання музейних цінностей, які належать державі. Це суперечить чинному законодавству та здоровому глузду, не має аналогій в жодній цивілізованій країні світу.
  • Запитання від Людмила Филипович

  • Шановний колего, чи проінформували ви про останні кадрові події в заповідниках та музеях України міжнародну громадськість? чи маєте намір звернутися до авторитетних музейщиків світу, які розуміють небезпеку зміни керівництва музеїв - відданих своїй справі спеціалістів на непрофесійних чиновників, про можливі наслідки їх політики "Чєво ізволітє-с"? Міжнародна підтримка - велика сила, на яку, звісно, можна не зважати, що і пробує робити нинішня влада, але відповідний міжнародний імідж їй гарантований. Хотілось би конкретних спільних кроків опору цій дурній сваволі влади. Ми готові підтримати вас.
    Ми робимо все, що в наших силах. До речі, значно більші можливості з мобілізації міжнародної громадськості є у наших колег – національного комітету Міжнародної ради Музеїв (ICOM) – організації, яка є складовою міжнародної професійної мережі.

    Проте, переконаний, що українській професійній аудиторії слід вчитися відстоювати свої права самостійно. Українські музейники мають активніше брати участь в інтеграційних процесах, об’єднуватися та вимагати аби держава у прийнятті рішень (особливо такого рівня) зважала на професійну точку зору. Музейні професійні організації мають впливати на систему прийняття рішень. Історичний досвід свідчить, що не можна займати пасивну позицію, мовляв «це ж не мене стосується»… Важливим є кожен голос. І ми вдячні Вам за готовність підтримки.
  • Запитання від Калюжний Віктор Степанович

  • Пане Владиславе, чому на Ваш погляд Міністерство культури так брутально відноситься до визнаних фахівців музейної справи? Чи можна це вважати тенденцією і чекати інших таких же дій Міністерства культури? Чи можливо змінити цю ситуацію в інтересах культури, наукових досліждень?...
    Нажаль, це можна вважати тенденцією. Система прийняття рішень, яка існує в Україні не передбачає дієвої участі в цьому процесі професійної громадськості. І це не перший приклад.

    Той процес включення представників громадськості до управління країною, зокрема, через створення громадських рад при державних органах, міністерствах тощо, що розпочинається, принаймні поки що не працює. Символічно, що гучні кадрові рішення останнього тижня приймалися саме на тлі формування громадської ради при Міністерстві культури України…
  • Запитання від Алла Бойко

  • Доброго дня! Чи маєте Ви інформацію про те, які претензії висуваються до звільнених директорів музеїв і заповідників? Як свідчить гіркий досвід - за звільненням керівників йдуть звільнення членів колективів. Але найчастіше це фахівці високого і найвищого рівнів. Знайти їм заміну неможливо. Невже знову прийходить час "кухарок, які мають керувати державою"?
    Якщо я не помиляюся, в наказах на звільнення взагалі немає конкретних підстав. Ті ж претензії, які озвучуються та обговорюються зараз в професійних колах, виглядають дуже формальними. По деяким з них, за бажання, можна притягнути до відповідальності чи не кожного керівника бюджетної організації.

    Наприклад, деякі так звані "порушення" та "недбалості" випливають з особливостей фінансування бюджетних установ, зокрема музеїв. Непоодинокими є випадки коли закладені в бюджеті кошти на реконструкцію, ремонтні роботи музейних приміщень тощо надходили наприкінці року, в грудні, коли використати їх вже неможливо. Установа мусить повернути ці невикористані кошти в бюджет. Формально невикористання коштів та невиконання планів вже можна вважати недбальством.
  • Запитання від Людмила Филипович

  • Шановний Владе, на сайті Мінкульта є інформація про брифінг 31 в філармонії. Акредитація в 12 00, брифінг в 13.00 тел. 235 22 33, 066 795 82 81
    Особисто я збираюсь туди піти, але як підняти громадськість? Треба не розмірковувати, а діяти. Що Ви конкретно робите, щоб призупинити процеси звільнення?
    Так, на брифінгу були наші представники. Свої враження я вже коротко подав нижче. Детальніше про позицію моїх колег Ви можете ознайомитись, зокрема, тут: http://prostir.museum/publications/ua?id=1582

    Щодо нашої ролі. Першочерговим своїм завданням ми бачили привернення уваги громадськості до цієї теми. І вважаю що нам це певною мірою все ж вдалося. Про це свідчила хоча б кількість журналістів на брифінгу міністра культури.

    Але інформаційною роботою звичайно не обмежуємося. УЦРМС разом з багатьма іншими виступив підписантом цілої низки відкритих листів (деякі вже були опубліковані на нашому сайті), намагаємося заручитися підтримкою депутатів, політичних діячів тощо.

    Тобто працюємо в межах доступного громадській організації інструментарію.
  • Запитання від chernomorets

  • 1.Як можна прокоментувати спотворення аутентичного вигляду пещер - наприклад, варварство в Китаєво? Чому церковники не хочуть ані знати норм законодавства про охорону памяток, ані виконувати їх?
    2.Чи могло б в якійсь країні Європи та Азії бути таке явище як самовільновставнолена церковна палатка в центрі міста? Я маю на увазі поставлено о. Гедеоном Хароном "палатку" на історичному Детинці Києва?
    3.Чи всі храми відновлюють ціною загибелі решток аутентичних памяток? Взагалі - коли подібні приклади були останній раз у Європі? У якому столітті?
    4.Чи виконують церковники свої зобовязання про музейні експозиції? Я знаю, що в Церковщині спочатку поставили експозицію - я і було передбачено договором, а тепер все це викидують? Взагалі які тут є тенденції? Чи нове середньовіччя часів нашестя варварів, чи є якісь приклади позитивні?
    5. Був у "церковно-археологічному музеї" Київської Академії в Лаврі. Чи убога експозиція із сотні експонатів може вважатимя музеєм? Чи можна вважати, що такий музей може дати досвід і розуміння, достатні для відповідального відношення до музеїв Верхньої Лаври - якщо раптом якісь із них ("церковного профілю") таки передадуть монастирю?
    6. Взагалі Ви особисто бачите хоч якісь ознаки духовного відродження України та її народу, якими би завдячували діяльності УПЦ МП за 25 років її активної проповіді?
    1. Це елементарне невігластво. Беруть в гору інші пріоритети: «благолєпность» тощо.

    Не рідко чує аргументи, що вони належать до іншого світу і підпорядковуватися світським законам не мають наміру. Але все це на мою думку від браку належної освіти та свідомості. Не бачу жодних протиріч та несумінсостей між вшанування Бога та збереженням історико-культурної спадщини, одне аж ніяк не виключає.

    2. В цивілізованій — ні. Свавільство на території Старокиївської Гори, як на мій погляд, заслуговує на відкриття кримінальної справи. Переконаний, коли релігійні організації, незалежно від конфесії, намагаються всіма законними чи незаконними способами ствердитись в місцях та пам’ятках такого рівня, мова не йде про прагнення рятувати чиїсь душі. Це цілком конкретні кроки, які мають політичні чи фінансові мотиви та далекі від питань духовності.

    3. Згідно із українським та міжнародним пам’яткоохоронним законодавством аутентичні рештки (нехай навіть руїни чи фундаменти) набагато цінніші будь-якого новоділу. Відновлення практикується у поодиноких випадках і є скоріше виключенням з практики. І можливо воно тільки за наявності всіх точних креслень, зображень пам’ятки, що відновлюється. В протилежному випадку – це злочин.

    4. Далеко не завжди. Частими є випадки навіть ритуального знищення давніх ікон а навіть цілих церков. Проте є і позитивні приклади. Мені, наприклад, імпонують деякі проекти Української Греко-Католичної Церкви. Наскільки мені відомо, в її складі навіть функціонують спеціальні комісії, які мають стежити за станом храмів-пам’яток історії та культури, проводять відповідну роз’яснювальну роботу із священиками та прихожанами. Широко відома також діяльність зі збирання та збереження товрів сакрального мистецтва (колекція «Студіон») тощо.

    5. Якщо Ви маєте на увазі експозицію, відкриту Києво-Печерським заповідником десь півроку тому, то мушу з погодитись – це не «музей», як намагалися позиціонувати цей проект. Нажаль проект реалізовувався поспіхом, як це у нас дуже часто буває. На мій погляд недосконалою є внутрішня структура експозиції та відбір конкретних речей.

    6. Чесно, я не бачу, принаймні, в стратегічних масштабах. В деяких аспектах здається навіть навпаки. Але може у них така метода – працювати від зворотнього, провокувати людей на власні пошуки духовного розвитку та усвідомлення необхідності боронити духовні здобутки нації? :)