Про здоров'я фізичне і духовне: погляд релігієзнавця

13 November 2019, 13:19 | Blogs |  | 2 |   | Code for Blog |  | 

 

Приводом для цих роздумів послужила реакція багатьох українців, рясно представлена в соціальних мережах, на розповсюдження інформації про свої важкі хвороби публічних людей. Утім, я давно вивчаю проблематику тілесного й духовного здоров'я у вченнях і душпастирській практиці Церков (передусім християнських) . Вивчаю як релігієзнавець, і як людина, що, подібно до абсолютної більшості співвітчизників, стикається з хворобами - сама і в родині. Останнє також важливо для адекватного розуміння теми, бо ті щасливчики, котрі поки що не познайомились з важкими захворюваннями впритул, навряд чи здатні оцінити всі супутні аспекти...

 

 

В цій теми є різні контексти, досі належним чином не досліджені й не проговорені в суспільстві, а деякі — навіть у таких досвідчених організаціях, що працюють з людьми та їх проблемами, як от Церкви (особливо це стосується нових викликів у цій сфері, яких до сучасного розвитку технологій просто не існувало більше, ніж як винятки). Йдеться про сприйняття хвороб та відповідальності за своє та ближніх здоров'я — фізичне і духовне — на індивідуальному та спільнотному рівнях, зокрема і про зв'язок недуг тілесних і душевних. Про хвороби смертельні або такі, що роблять людину інвалідом чи суттєво обмежують можливості, хвороби заразні чи відразні, хвороби досі мало вивчені й такі, що важко діагностуються, хвороби непомітні оточуючим, особливо дорогі в лікуванні, спадкові, зумовлені погіршенням екології, цілий букет психологічних розладів... Навколо них часто або незручна мовчанка, або купа не завжди виправданих стереотипів, або — просто байдужість. А та чи інша хвороба може в будь-який момент звалитися на будь-кого.

 

Особисто я не знаю абсолютно здорових людей будь-якого віку та становища, на жаль. Якщо такі начебто трапляються в нашому колі — то ми радше за все просто не обізнані. Є, звісно (і слава Богу!) такі унікуми, які наразі нічим не хворі, а ще трапляються стоїки, котрі примудряються ніяк не показувати оточуючим свої недуги (хоч в родині їх приховати вкрай рідко можливо). Психологи б розписали докладно, що деякі життєрадісні особи, котрі фантанують гарною формою чи просто в них завжди “все гаразд” можуть навіть викликати не тільки захоплення чи заздрість, але й неприязнь чи нудьгу. Звісно, м'яко кажучи, як мінімум не більш привабливими є вічні нитики чи ті, хто безкінечно радо розповідає про свої хвороби. У приватному спілкуванні та в публічному просторі, зокрема і соцмережах, люди не дуже вміють підтримувати тих (і йдеться не про матеріальну допомогу), хто важко захворів чи таке трапилось з близькими, при тому для хворих та членів родини незграбне уникнення спілкування з ними чи педалювання теми хвороби в тих чи інших формах може бути однаково болісним.

 

Візьмемо кілька характерних прикладів. Рак. Це далеко не єдина важка і дорога хвороба, і аж на 5-му, здається, місці серед інших по сумних наслідках. Просто про неї більше знають, а це значить, між іншим, що і чимало знають, як і чим лікувати (на відміну від великого числа інших теж важких). Так і варто ставитись до цієї хвороби як самим хворим, так і членам родин, друзям, співробітникам: розуміти, допомогти по можливості та враховувати на роботі й удома, а спілкуватися й далі у спільних інтересах, як це по силах хворому. Бореліоз Лайме. Спеціалісти порівнюють його з раком: по тривалості і важкості лікування, прогнозам — від ремісій/рецидивів до найгіршого, по ускладненням, по можливим обмеженням — в загостренні та надалі, по силі психологічних ударів. Вакцини проти бореліозу також поки у стадії досліджень. А от динаміка розповсюдження хвороби Лайме випереджає рак: зустріти її (через укус комахи, і не лише кліща, і не лише в лісі) можна практично будь-де, хоч вдома на дивані, а вітчизняні лікарі досі масово не в курсі щодо адекватного лікування, закордон же їхати лікуватись далеко не в усіх є змога.

 

Епідемічні хвороби, зокрема, ті, проти яких існують вакцини. Тут діє (або не діє) наша колективна відповідальність. Або — безвідповідальність. Частина людей дійсно ніяк не може вакцинуватись — і їх спроможний захистити лише колективний імунітет, коли абсолютна більшість в суспільстві вакцинованих, тож збуднику просто нема на кому вижити. Так, ризики при щепленні існують, але вони непорівнянні з наслідками епідемій. І як тоді назвати тих, хто без поважних причин нехтує вакцинацією? Хто пхається між людьми хворий, коли насправді є інший вихід? Церкви адекватно оцінюють відповідну проблематику, виступаючи за щеплення, наголошуючи, що це питання не лише фізичного здоров'я, але й відповідальності віруючого. Як, власне, і невіруючого, додамо від себе — просто питання совісті.

 

А ще ж цілий сонм психологічних проблем. Крім, власне, фізіологічно обумовлених відповідних хвороб, існують межові стани, які можуть вражати залежно від нашого гарту, світогляду, здоров'я духовного. Тут у Церков також є величезний досвід зарадити. Частина психологів справедливо звертають увагу на те, що вже парочка сучасних поколінь принаймні в розвинутий країнах виросли надто оранжерейно, і не справляються із звичайними життєвими викликами, які переважно успішно долали тисячоліттями покоління їх предків.

 

Нашому поколінню щастить все ж більше, бо, попри підпсовану екологію, в нас все ж таки куди більше можливостей долати різні хвороби. Однак і досі в ході, а часто й після важких хвороб людина може бути змушена суттєво змінити своє життя, відмовитися від частини звичних та бажаних занять. Але ж таке чекає більшість з нас просто з віком. Як на це реагувати — наш вибір. Вже попалися самі? Поліпшуємо, що ще надається, прикладаємо додаткові зусилля для збереження того, що лишилось, шукаймо нові чи забуті можливості. Як казав один розважливий герой популярної книго/кіно епопеї: “Одні двері закриваються назавжди, інші ж несподівано відчиняються”. Тож не прогавмо шанс вчасно взятися за ручку! Трапилось з членом родини? А могло б і з Вами, так що вивчаймо проблему разом, борімось разом, пристосовуймось разом, разом творімо доступні радощі. Бо хвороба може бути — і буває — не тільки наслідком необачності, ліні, поганих звичок, але й цілком випадково. Ага, трапилось з опонентом! Зрадником! Ворогом! Радіймо? Зровтішаймося? Отут вже точно варто хоча б поцікавитись, що про це кажуть Церкви. Хто не зовсім в курсі: там успішно працювали психологи за кілька тисячоліть до того, як така професія отримала свою назву. Але при тому вміли більше, дивились ширше. Як хоча б подумки пожаліти й побажати добра?! Так зло ж справедливо повернулось?

 

 

То що, припустімо, що колись так і є — це привід повтішатись? Щоб вже точно добити злодія? Правий сучасний гуру Дж.Мартін (кого більш-менш чують ті, хто не поспішає слухати пастирів), вклавши в уста іншого свого героя констатацію факту: “Невідомець приходить до всіх, добрих і поганих”. Скільки святих різних Церков хворіло всякими важкими хворобами! Скільки явних грішників начебто уникають цього... А як же карма? Якось. Але нашу навряд чи поліпшать зловтішання. Тим, хто поки не вірить ані в карму, ані в інші нематеріальні речі й не схильний враховувати думку Церкви, можна просто поміркувати логічно: чи прочитає/почує наші зловтішання адресат, чи “дістануть” вони його — а от ми свій час та енергію можемо ж витратити куди ефективніше для нас самих і наших близьких — хворих і здорових.

 

В інших своїх статтях я вже розглядала, як Церкви ставляться до проблем репродуктивного здоров'я і відповідної здорової поведінки, проблем неонатальних, евтаназії, зв'язку нашої екологічної поведінки і здоров'я (і як це все співвідноситься з духовним здоров'ям особи, подружжя, родини, спільноти). Ці аспекти вже порівняно більше обговорюються в суспільстві, хоч і тут є що вдосконалювати як у світському дискурсі, так і в церковних настановах. Не існує у цій сфері тем неважливих і неактуальних, тож далі буде.

 

Наразі ж — знайдімо спільні цікавинки для спілкування з кимось потребуючим, увага часто є найжаданішою допомогою. І дбаймо про здоров'я своє і близьких. Бажано і духовне.

 

ПС: а в людей життєрадісних при стиканні з цією проблематикою є бонус :) Як і у віруючих. І в релігієзнавців. А якщо всі ці три якості зібрались разом - то сам Бог велів ділитися добрим поглядом з ближніми ;) 

Система Orphus
Rating
0
0
2comments count

comments

add comments 
  • velovs@ukr.net | 13 November 2019, 16:35
    comment comment

    Невже пані "брахманська релігієзнавчиня" всерйоз вірить у ці (перепршую) окультно-поганські байки (= дурниці) про якусь "карму"?! ---------- А отут міститься цікава інфа щодо вакцинації дітей: -------- https://www.youtube.com/watch?v=7Y6uiR33J00

    • velovs@ukr.net | 13 November 2019, 16:53
      comment comment

      А ще дуже примітно, що для шановної "брахманської релігієзнавчині" цей "письменник-фантаст" Джордж Мартін, а, по суті, людина, судячи з усього, з не вповні адекватною психікою (дещо збоченною, мабуть, під впливом його надмірного захоплення диявольсько-демонічним окультизмом і магією), є ніким іншим, як "гуру" та "великим авторитетом"... :)

Сan leave comments only to registered visitors Еnter