ТЕОЛОГІЯ ТАЇНСТВА ПРИМИРЕННЯ ТА ЙОГО ПЛОДИ

25 June 2017, 10:13 | Blogs | fr. Petro Balog's Blog | 0 |   | Code for Blog |  | 

confession_покаяння.jpg

Перш за все, говорячи про зовнішню форму Таїнства Примирення, яка, як було видно, постійно мінялася, треба сказати, що кожна форма цього Таїнства була свідком і дитиною свого часу. Тобто, на той час дана форма була, як здається, найбільш відповідною у цьому Таїнстві. Коли якась форма переставала бути ефективною, або з’являлися нові умови, такі як збільшення кількості вірних, свобода віросповідання, впливи культури, мандрівка народів і т. д., тоді поступово наступали також зміни у зовнішній формі Таїнства Покути.

По-друге, кожна форма даного Таїнства у певній епосі особливо підкреслювала якийсь окремий пункт, звертаючи меншу увагу на інші пункти. Наступна епоха могла в свою чергу звернути більшу увагу на інший момент Таїнства і підкреслювати його першоважливість, не сильно переймаючись іншими моментами.

Однак при цьому всьому Церква завжди пам’ятала про суть Таїнства – внутрішнє навернення, жаль за гріхи, поєднання грішника з Богом. Тобто незважаючи на змінну зовнішню форму, залежну від епохи, внутрішня залишалася вірна Євангелію, яке стоїть понад епохами. Каючийся грішник знову поєднується через Таїнство Примирення в першу чергу з Богом, але також з іншими членами Церкви.

Тут варто сказати, що вчення Церкви завжди звертало увагу на внутрішнє розкаяння і підкреслювало, що саме цей внутрішній акт грішника є приводом, що Бог ще перед Таїнством Покути пробачає гріхи. Лише обов’язковою умовою цього пробачення був намір піти до священика і визнати ці гріхи. Прослідковується тут аналогія з «хрещенням бажання» або «хрещенням кров’ю», коли людина прагнула бути охрещена і готувалася до цього, проте щось стало на заваді дійти, тобто дожити, до самого моменту Таїнства, така людина вважалася як така, що прийняла Божу благодать через своє прагнення. Однак, подібно як і Хрещення, так само і Таїнство Примирення не є лише демонстрацією того, що людина вже отримала. Тома Аквінський пише, що звичайно, людина отримує пробачення від Бога, коли щиро жаліє за свої гріхи, однак цей жаль є лише тоді щирий, коли передбачує особисте поєднання з Церквою в особі священика[1]. Тобто для Томи, як вже було сказано вище, важливу роль відіграє конечність та інтегральність всіх елементів Таїнства Покути, навіть якщо щирий жаль є найважливішим з них. Іншими словами, досконалий жаль за гріхи включає також прагнення Таїнства Примирення.

Якщо говорити про плоди Таїнства Примирення, то їх перш за все варто порівнювати з Хрещенням, а тому дивитися на грішника, що отримав відпущення гріхів і примирився з Богом, як на нове народження, як на воскресіння від смерті до життя. Крім того, примирення з Богом дає також духовну свободу, внутрішнє полегшення та спокій, а також прискорює заживання ран, які залишив гріх. Таїнство Примирення в певній мірі є антиципацією останнього суду, який відбудеться в кінці життя кожної людини.

Завдяки Таїнству Примирення християнин знову стає Божим дитям, яке прагне бути вірне Богу, своєму Отцю. Це поєднання з Богом відбувається не індивідуально, але у Церкві, Тілі Христовому, і через Церкву. Ісус Христос прагне дарувати пробачення в Церкві тому, що сам подав найважливішу заповідь любові Бога і любові ближнього, як єдину заповідь. Одне з другим стисло пов’язано: поєднання з Богом лише тоді наступить, коли наступить поєднання з ближніми, в першу чергу – з братами і сестрами у Христі.

Також важливо звернути увагу на той факт, що Таїнство Примирення є обов’язкове для спасіння, якщо християнин після Хрещення вчинив смертельний гріх. У Церкві, яка є Тілом Христа, лише через це Таїнство можна повернутися до життя з Богом, до єдності з Христом. Лише через примирення з ближніми можна примиритися з Богом, а ближні – це і є, в основному, Церква.

 

Таїнство Примирення на Сході

 

Як засвідчують документи, після ІІ-го Ліонського Собору 1274 року – який був принаймні теоретично екуменічним, і була підписана унія з греками, яка так і не була реалізована – грецькі богослови виразно говорили про сакраментальний характер Покути. Однак були різниці в розумінні, в чому полягає це Таїнство і яка роль служителя Таїнства.

Перш за все, для греків важливіший був характер терапевтичний Таїнства Покути, ніж тільки сакраментальний. Тому служитель Таїнства – це скоріше лікар, ніж суддя. Звідси, не було нічого суперечливого, ще з часів Василія Великого, якщо людина сповідалася не у священика, але у глибоко духовного наставника. Десь від VIII ст. на Сході ті, до яких приходили сповідатися, у великій більшості були ченцями, і лише деякі з цих ченців – священиками. Це також виникало з ролі, яку посідали монахи на Сході. Якщо на Заході народ Божий ділився на дві категорії: духівництво і лаїків, коли до останніх належали всі не рукоположені, тобто монахи також, то на Сході монахи ніколи не вважалися мирськими особами.

Крім того, на Сході формула відпущення гріхів була благальною (подібно як на Заході до ХІІІ ст.), а не декларативною, тому не було нічого суперечливого, коли монах благав Бога, щоб Він відпустив гріхи грішнику, вживаючи при цьому формулу «нехай простить тобі Бог», замість «я відпускаю тобі гріхи». Також Таїнство Євхаристії, тобто Тіло і Кров Христа, на Сході вважалися набагато більш відчутніше, ніж на Заході, як таке, що було видане та вилите на відпущення гріхів. Тому здається що причастя вважалося як таке, що відпускає не лише легкі, але і важкі гріхи, однак ці не рівнялися смертельним, котрі були все-таки залишені для Таїнства Покути у священика. Ця практика показує також, що крім сповіді у духовного керівника, паралельно існувала на Сході практика сакраментальної сповіді у єпископа чи священика.

Якщо Таїнство Покути – це перш за все процес лікування хворого, то і покута (епітімія) розглядалася не як накладена кара чи вирівняння справедливості, але як ліки, що мають привернути хворому духовне здоров’я. Крім того, покута має характер педагогічний, повинна не лише вилікувати грішника, але й повчити його, виховати, щоб у майбутньому не піддавався легко спокусам. Є однак і на Сході карний характер покут, особливо коли йдеться про дуже важкі гріхи. Важливим елементом покути є аскетизм та молитва, які – подібно як і лікування – не можуть бути короткотривалими, але щоб духовне лікування було ефективним, повинні тривати певний час.

 


[1] Пор. Тома Аквінський, Коментар на IV Книгу Сентенцій, d.18, p.1, a.2, q.2.

Система Orphus
Rating
0
0
0comments count

comments

add comments 

    Сan leave comments only to registered visitors Еnter