ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ОРГАНІВ З ТОЧКИ ЗОРУ ЦЕРКВИ

21 May 2017, 10:05 | Blogs | fr. Petro Balog's Blog | 0 |   | Code for Blog |  | 

TRANSPLANTATION_ORGANS.jpg

Традиційні Церкви позитивно ставляться до донорства органів. Це розглядається як спосіб благодійності, жертовності з боку донора стосовно тієї людини, яка може отримати цю допомогу. Та чи Церква схвалює донорство всіх органів? Як щодо, наприклад, яйцеклітин? За яких умов донорство Церквою не схвалюється? І багато людей запитує, що буде із людьми після воскресіння, які діляться органами?

 

Трансплантація органів, або як це ще називають «донорство органів», не є якоюсь новою ідеєю, просто у наш час це стало технічно більш реалістичним. Такі ідеї були ще у древніх, проте зазвичай зустрічаємо їх у міфах. Натяк на відновлення органу є наприклад у грецькому міфі про Прометея, якому, коли той був прикутий до скелі за викрадення вогню і передання його людям, щоденно орел виїдав печінку і щоденно вона відновлювалася. Також в єгипетському міфі про Ізиду і Осіріса, коли бог Сет вбив свого брата Осіріса, і розкидав по всій країні частини його тіла, в тім теж органи, Ісида відправилася шукати їх, а віднайшовши, склала їх разом, виліпила з глини дублікат тіла, і оживила тіло Осіріса. Зрештою, навіть у Євангеліях маємо натяк на трансплантацію: коли Петро у Гетсиманському саду відтяв вухо слузі первосвященика, Ісус відновив це вухо.

Сьогодні ж трансплантація відбувається в менш «чудовний» спосіб, і зазвичай беруться органи від інших людей (хоча на порозі вже виготовлення органів на 3D-принтерах). Спробу першої реальної пересадки було зроблено 1902 року у Відні, коли професор Е. Ульманн проводив пересадку собачої нирки. Натомість, перша вдана пересадка людського органу відбулася 1954 року, яку провів хірург з Бостону Дж. Маррей, прищеплюючи хлопчику нирку від його брата-близнюка. Отже, питань з технічної сторони стає все менше, залишаються тільки питання з морально-етичної сторони, і тому тут думка чи то філософів, чи то етиків, чи то релігійних лідерів важлива.

Якщо йдеться про християнські конфесії, то тут всі майже одностайно вважають трансплантологію позитивним явищем. Окреслюють це або виразом «аґапе» (братня любов), або «альтруїзмом», або «допомогою ближньому». Навіть Свідки Єгови, які колись називали трансплантацію «канібалізмом», вже дійшли до висновку, що можна деколи робити донорство органів, головне, щоб позбавити ці органи крові. Різні представники ісламу поки що дискутують про можливість донорства: одні погоджуються на це, інші ні.

Римо-Католицька Церква говорить про донорство у офіційних документах. ІІ Ватиканський Собор підтримує цю ідею, головне, щоб не було зловживань, а отже повага до життя іншої людини, при чому ця пошана повинна бути по відношенню до людини від її зачаття до природної смерті. Ще перед ІІ Ватиканським Собором Папа Пій ХІІ говорив, що людина має право розпорядитися свої тілом для «шляхетних цілей», в тому теж, щоб допомогти хворим і страждаючим. Папа Йоан Павло ІІ називав донорство органів проявом «культури життя», «найвищим виразом любові ближнього», і порівнював донорів до Христа, який життя своє пожертвував за людей, а відновлення органів у хворого метафорично порівнював до Воскресіння Христа. Так само Папа Бенедикт ХVІ закликав до більш активного долучення людей до когорти донорів, і щоб не боятися підписувати заповіти про посмертне використання своїх органів на потреби хворих.

Катехизм Католицької Церкви так говорить про трансплантацію органів: «Трансплантація органів відповідає моральному закону і може бути гідною похвали, якщо небезпеки і фізичний та психічний ризик, яких зазнає донор, пропорційні бажаному добру, що його отримає одержувач. Давання органів після смерті є шляхетною і корисною справою, і треба до неї заохочувати як до вияву щедрої солідарності. Воно є морально неприйнятним, якщо донор або ті, що мають на це право, не дали виразної своєї згоди. Тим більше, морально неприйнятним є безпосереднє спричинювання каліцтва або смерті одній людині, хоча б це було для того, щоб продовжити життя інших людей» (ККЦ 2296).

Навчання Церкви, говорячи про донорство, зазначає, що воно шляхетне і правильне тоді, коли є «добровільне та безкорисливе», а також не порушує гідність ані донора, ані того, хто приймає органи. На приклад, у випадку віддання цілих органів, які людині життєво необхідні, такі як печінка чи підшлункова залоза, які не беруть з ще живої людини, повинен бути офіційно стверджений момент смерті донора, і це має бути умова беззаперечна. Тому що не можна рятувати якесь життя, відбираючи його у когось іншого. Моментом смерті вважається «смерть мозку», а не наприклад зупинка серця.

Також недопустимим є комерціалізація донорства, що породжує «торгівлю органами», яка, в свою чергу, може спричинитися до злочинів і вбивств. Також недопустима комерція з людськими зародками. Взагалі, все що пов’язане з «особистістю» людини, не може бути предметом трансплантації, а отже мозок, яєчка, яйцеклітини, а тим більше запліднені яйцеклітини. Папська Рада у справах Душпастирства Служб охорони здоров’я в одному зі своїх документів, виданому 1995 року, відносно цього питання так написала: «…йдеться про органи, завдяки яким тіло в специфічний спосіб становить неповториму унікальність особи». Папа Йоан Павло ІІ вважає неприпустимим клонування людей для трансплантологічних цілей, тобто використання людського тіла як предмету. Також абсолютно неприпустимим називає використання ембріонів. Щодо міжвидових трансплантацій, тобто коли донором є не людина, а якась тварина, то тут антропологи і спеціалісти з етики повинні випрацювати критерія такого роду операцій.

І останнє питання, яке інколи виникає у віруючих людей: а як же тоді буде з воскресінням? Яке тіло воскресне? Правду кажучи, це питання ставили ще задовго до технічної можливості трансплантації органів, бо ще Апостол Павло пробує відповісти на нього у своїх Посланнях, а потім Отці Церкви один за одним стараються описати тіла воскреслих. Якщо щиро, то це найменша з проблем: ми ж не переймаємося, що не воскресне все волосся, яке було на протязі життя острижене чи випало, або що не воскреснуть разом з тілом обрізані нігті чи втрачені молочні зуби. Так само і з органами, як було зазначено вище, які не становлять інтегральної частини особистості людини, не буде проблем при воскресінні. Як і взагалі не буде жодних проблем, коли все що було втрачене, в тому теж через хворобу, видалення, укорочення чи операцію, відновиться та інтегрується з воскреслим тілом. Зрештою, це вже буде, хоч і те саме тіло, проте одночасно цілком інше, тобто не таке саме.

Система Orphus
Rating
0
0
0comments count

comments

add comments 

    Сan leave comments only to registered visitors Еnter