ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТА У НОВОМУ ЗАВІТІ

16 April 2017, 23:06 | Blogs | fr. Petro Balog's Blog | 0 |   | Code for Blog |  | 

Пустий_Гріб_768x313_sepolcro-vuoto-800x539-0.jpg

Питання про можливість воскресіння після смерті розглядалося уже в Старому Завіті. Пророк Езекиїл у VI ст. до Христа писав: «Вивів мене Господь у дусі й поклав мене серед долини; долина ж та була повна костей. Обвів він мене навкруги них, і ось було їх дуже багато по долині, і всі вони були пресухі. І промовив до мене: «Сину чоловічий! Чи оживуть ці кості?» Я відповів: «Господи Боже, ти знаєш». Тоді сказав до мене: «Проречи над цими кістками й скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь»... Тому пророкуй і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось я відчиню гроби ваші, і виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас назад в Ізраїльську землю. І зрозумієте, що я – Господь, як відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух мій, і ви знову оживете, і я розміщу вас на землі вашій, і зрозумієте, що я – Господь; я сказав і зроблю це» – слово Господнє». (Ез 37, 1-6. 12-14).

Дещо пізніше, а саме два століття перед Христом, читаємо у ІІ Книзі Макавеїв таку історію: «Наступного дня вояки Юди прийшли, – саме тоді була на це крайня пора, - щоб зібрати трупи полеглих і поховати їх у батьківських гробах разом з родичами... і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито... бо якби він не надіявся, що полеглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, - що за свята й благочестива думка! Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (ІІ Мак 12, 39. 42. 44-46)

Ідея воскресіння богів була відома і в стародавніх релігіях Сходу: в Єгипті – бог Осіріс, в Месопотамії – бог Тамуз, в Ханаані – бог Ваал… Більшість з цих божеств були богами родючості. Однак старозавітна ідея воскресіння померлих зриває з природнім циклом повернення до життя, і залишає Богу владу над воскресінням, тобто над життям і смертю. Це дякуючи Божій силі, Божій благодаті людина повстане зі сну, тобто зі смерті, і повернеться до життя, тому що Бог Ізраїля є «Богом живих, а не мертвих».

Воскресіння Христа являється першим фактом Нового Завіту, а стисліше – синоптичних Євангелій, який має вияснити, Ким насправді є Ісус з Назарету і яким саме Він є Месією. Тому євангелісти готують читача до цього факту багатьма пророцтвами Ісуса Христа про своє страждання та Воскресіння (пор. Мк 8, 31; 9, 31; 10, 34; Мт 16, 21; 17, 23; 20, 19; Лк 9, 22; 9, 44; 18, 33). Цікавим є факт, що у синоптиків пророцтва Христа про своє Воскресіння не сприймаються слухачами, є незрозумілими, а деколи навіть Христа намовляли відмовитися від цієї ідеї (пор. Мт 16, 22).

Звідки таке несприйняття майбутнього Воскресіння Христа? З одного боку, воно бралося з помилкового образу Месії, який мав би перемогти ворогів, а не сам впасти їх жертвою, а з другою – як підказують євангелісти Лука та Йоан – Апостоли не розуміли, що старозавітні пророцтва про воскресіння відносяться до Месії в першу чергу (пор. Лк 24, 25-27; Йн 20, 9). Звідси, смерть Ісуса Христа стала моментом повного розчарування всіх Апостолів, навіть пустий гріб не переконував їх (крім Йоана, який повірив при гробі, пор. Йн 20, 8). Лише явлення Воскреслого учням відкриває їхні очі і вони починають вірити, що Христос – це саме Той, про кого говорили пророки.

Сцени явлення Воскреслого (христофанії) досить хаотичні – на відміну від хронології страждань, яка в основному збігається у всіх євангелістів, – хронологія зустрічей з Христом після Його Воскресіння у кожного євангеліста своя. Джерела біблійні не дають змоги скласти точну хронологію явлень Воскреслого Христа. Головною ціллю, однак, всіх Євангелій є показати, що Воскреслий Христос явився своїм учням і вони були цього свідками, натомість вже чимось другорядним було з точки зору перших християн та авторів Євангелій де це відбулося, коли і як. Підтвердженням цього є проповідь Апостолів після Воскресіння, чи то в Діяннях, чи то Посланнях, де подається сам факт цієї події, а також те, що проповідники Воскресіння – це наочні свідки, і майже не згадується про обставини. Такий стиль проповіді традиційно називається керигмою.

Саме на керигмі опирається христологія Апостола Павла. Майже немає в його Посланнях згадок про слова земного Христа, про Його діяльність, про Його перед-пасхальний період. Все концентрується на факті Воскресіння, яке, в свою чергу, стисло пов’язане зі смертю на хресті. Христологія Апостола Павла виразно сотеріологічна, а тому ми «віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання» (Рим 4, 24-25).

Єдина подія перед хрестом та Воскресінням, до якої часто нав’язує Апостол Павло, це Тайна Вечеря, де була встановлена Євхаристія (пор. 1 Кор 11, 23-26), однак Павло теж говорить про неї – слушно – в контексті пасхальної тайни і нашого спасіння. Нічого дивного немає в такому підході: Павло є свідком Воскреслого Христа, якого він зустрів по дорозі до Дамаску (пор. Дн 9, 1-9), і ця подія стала центральною не лише в його особистому житті, але і в його богослов’ї. Тому саме це, в першу чергу, Павло прагне передати своїм слухачам та читачам, як основу віри, як надію спасіння, як те, що сповнило старозавітні пророцтва: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос помер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням» (1 Кор 15, 3-4).

Є, звичайно, у Посланнях Павла мова про Втіленого Сина Божого, наприклад у христологічних гімнах, про те, що Бог послав на цей світ свого Сина, але все це з однією єдиною ціллю: щоб викупити нас від гріха (пор. Гал 4, 4-5). А це відкуплення сталося на хресті і довершилося у Воскресінні. Згідно з Апостолом Павлом, без хреста неможливе було б Воскресіння, а без Воскресіння смерть на хресті стала б безглуздою.

Можна сказати, що Апостол Павло тому «мовчить» про історичного Ісуса, бо його не цікавить Христос як історична постать минулого, чи як вчитель доктрини, або як великий чудотворець. Павла найбільше цікавить – і він це постійно підкреслює – відношення з Христом тепер і тут, життя «у Христі» сьогодні. Саме це дає спасіння для мене, а не просто згадка минулого, без активного і особистого «зодягнення у Христа». Звідси і ствердження: «Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо. Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5, 16-17).

Виходячи з цього всього, варто також сказати, що не пустий гріб став джерелом віри в Христа-Месію, але особиста зустріч з Ним після Воскресіння. Не має вже значення, чи факт Воскресіння відноситься до земної історії життя Ісуса, чи вже до позаземної – щодо цього тривають дискусії, і скоріше за все поєднана версія найближча до правди, – зустріч Христа Воскреслого породила віру в Нього та в цьому світлі представила Христа в Євангеліях. Варто однак пам’ятати, що те, що кидає світло, тобто факт Воскресіння, не обов’язково повинно бути важливішим від Того, на Кого це світло падає, тобто від Особи Христа.

З точки зору Нового Завіту дійсно, Воскресіння – це колиска віри в Христа (див. Шнакенбург Р., Новозаветная христология, сс. 26-37.), однак з точки зору теології, тобто глибшого бачення Святого Письма, набагато важливішим є не те, що воскрес, але те, Хто воскрес. Не Воскресіння робить Христа Месією і Спасителем, але навпаки – Христос робить своє Воскресіння спасительним. Особа Христа, Син Божий, втілений Бог, що особливо побачив євангеліст Йоан на дорозі богословських роздумів, є основою христології. Факт Воскресіння Христа випливає з факту Втілення. І саме для підтвердження цього моменту не вистачить «sola Scriptura», адже новозавітна христологія повністю пасхальна, побудована на факті Воскресіння і написана у цьому світлі, з Йоановою христологією Втілення включно. Тут потрібна вже Традиція, другий і суттєвий стовп христології, яка власне і розвинула основи христології, тобто те, Ким є Христос. Певною кульмінацією цього розвитку став Халкідонський Собор.

Підсумовуючи, чим отже було Воскресіння Христа? Новий Завіт говорить, що Христос «воскрес із мертвих» (пор. Мт 17, 9; 28, 7; Мк 9, 9; Лк 24, 46, а також Дн та Послання). Це важлива деталь, яка вплинула пізніше на богослов’я Воскресіння, особливо на Сході, де підкреслювалося, що Христос воскрес не з гробу, у якому лежав і з якого після свого Воскресіння вийшов, але з мертвих. Тобто Христос повернувся до життя зі стану, в якому перебувають всі померлі, Він вийшов з пекла (шеолу), тому що саме там перебувають усі після смерті. Однак Христос виходить переможно з самого смертельного «дна», яке переживає до кінця, і входить до вічного життя. Таким чином відкрив дорогу до вічного життя тим, які в шеолі перебувають. Воскресіння Христа – це перехід не з гробу на землю, але з пекла на небо (див. Gesché A., Chrystus, Poznań 2005, c. 187).

Воскресіння Христа – це не лише перемога над Його власною смертю, але над смертю взагалі як такою! Як говорить Апостол Павло: «Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі. І кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час його приходу» (1 Кор 15, 20-23). Воскресіння Христа є також нашим воскресінням, воно вже почалося в тому моменті, але повністю проявиться і сповниться під час другого Його пришестя.

Згідно з авторами Нового Завіту, Воскресіння Христа – це найбільший і найвеличніший акт Бога Отця, котрий вириває свого Сина зі смерті до життя. Варто додати, що коли тут говориться про «життя», мається на увазі грецьке поняття «zoe», а не «bios», яке є звичайним земним життям кожного організму. Згідно з богословською та літургічною традицією, Воскресіння – це нове творіння, ще більш величне і значиміше, ніж сотворіння світу.

 

Система Orphus
Rating
0
0
0comments count

comments

add comments 

    Сan leave comments only to registered visitors Еnter