ОБІЦЯТИ ЧИ НІ? ПРО ОБІТНИЦІ ХРЕЩЕННЯ ТА ОБІТНИЦІ ЧЕРНЕЧІ

14 November 2016, 21:51 | Blogs | fr. Petro Balog's Blog | 0 |   | Code for Blog |  | 

Dominicans_Young.png

Таїнство Хрещення – це вхід до спільноти Церкви Христової. Дитина чи дорослий за посередництвом цього обряду, тобто видимого знаку, чинить видимим свою приналежність до Христа і отримує при цьому невидиму благодать, перш за все – стає Божою дитиною. Крім того, охрещений стає членом даної спільноти Церкви, в якій його охрестили, а також членом цілої Церкви Христової.

Найважливішою умовою прийняття Таїнства Хрещення є віра у Христа. Під час Хрещення служитель власне і питає кандидата або його хресних батьків, які в його імені прагнуть, щоб він отримав Хрещення і став Божою дитиною, чи вірять вони в Бога у Тройці Єдиного. У римському обряді Хрещення йде діалог, де на питання служителя «Чи віриш…, і далі приводяться окремі частини Символу віри, відповідають: «Вірую». Потім є питання щодо відречення від сатани і всіх діл його, на що за кожним разом відповідають: «Відрікаюся».

Цей діалог перед самим хрещенням і є так званими «обітницями Хрещення». Тобто, з одного Боку люблячий Бог обіцяє, що буде вірний нам завжди і всюди, а ми натомість відповідаємо, що теж будемо Йому вірні і йтимемо за Його волею. Це обітниці вірності своєму люблячому Богу, і ці обітниці випливають з віри в Нього.

Розвитком цих «хрестильних обітниць» є «євангельські ради», як їх традиційно називають у Церкві, тобто обітниці вбогості, чистоти та послуху з огляду на Царство Боже. Якщо до Таїнства Хрещення запрошені всі люди, то слідувати за «євангельськими радами» в більш радикальний спосіб Бог кличе лише деяких, щоб були певним «знаком» прийдешнього віку і були радикальним свідоцтвом проповіді про життя вічне, де «ні женяться, ні заміж не виходять» (Лк 20, 35). Звичайно, до наслідування Христа у його вбогості, чистоті і послусі покликані всі охрещені, і це випливає з «хрестильних обітниць». Натомість члени чернечих спільнот покликані реалізувати ці «хрестильні обітниці» у тотальному посвяченні себе і свого життя Богу, тому часто і називається така форма життя «Богопосвяченою» (лат. «vita consacrata»).

Дехто не вбачає в Святому Писанні даних, щоб Христос прямо закликав до такої радикальної форми життя. Проте, ці дані у Євангеліях є, і вони знаходяться там у самому центрі – це сама Особа нашого Спасителя, Ісуса Христа, який жив вбого, безженно, у цілковитому послусі своєму Отцю. Цей особистий приклад, представлений в Євангеліях, постійно надихав деяких християн, щоб у силі Святого Духа наслідувати життя Христа у своєму житті. І це наслідування не лише Його слів, що має стати проповідуванням, не лише Його моральних якостей, що має виразитися у моральному житті, не лише Його відданості місії, що повинно посилити ревність у євангелізації, не лише Його молитви, що має бути прикладом для особистої молитви, але й наслідування Його способу і форми життя. Це заклик Христа скоріше прикладом, аніж словами. Як говорив св. Ігнатій Антіохійський, згадуючи аскетів, дівиць та «здержливих», що вони перебувають у повній чистоті з огляду на пошану до тіла Христового (пор. «Послання до Полікарпа», V, 2), тобто з огляду на Його спосіб особистого життя тут на землі.

Тома Аквінський у «Сумі теології» писав, що вчення про євангельські ради і їх практикування в особистому житті являються якби засобами найбільш придатні для вираження остаточної цілі: любові Бога з усього серця, з усієї душі, з усіх сил, а ближнього як самого себе (пор. STh II-II, 179-186). Подібно як подружжя присягає собі вірність і додає «так нам допоможи Боже, в Тройці Святій єдиний…», так і Богопосвячені особи складають обітниці вірності Богу у радикальному слідуванні євангельським радам і просять Бога про допомогу. Цікаво, що в Домініканському Ордені, перед принесенням обітниць, коли настоятель питає кандидатів: «Чого прагнете?», ті відповідають: «Милосердя Божого і вашого».

На кінець, виникає питання про те, чи потрібні обітниці, чи ні? Чи взагалі вони повинні приноситися? Як трактувати слова Христа з Нагірної проповіді – дослівно чи переносно: «Ви чули теж, що було сказано давнім: Не клянись неправдиво, і виконаєш твої клятви Господеві. А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя. Та й головою твоєю теж не клянися, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним. Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого» (Мт 5, 33-37).

Даний фрагмент виражає повчання Христа, що не належить щось обіцяти, покладаючись на власні сили, навіть приводячи при цьому таких «авторитетних свідків», як небо, престол Божий, Єрусалим і т. д. Повинна бути повна покора і відданість Божому провадженню, з чого і повинно випливати просте «так», подібно як це вчинила Діва Марія, відповідаючи Архангелу Гавриїлу. Чернече життя, радикальне слідування євангельським радам, наслідування Христа у Його способі життя не можливе без особливої Божої благодаті, без Божого покликання, без постійного провадження Святим Духом. І лише в такому сенсі належить розуміти чернечі обітниці, які є розвитком хрестильних обітниць.

Система Orphus
Rating
0
0
0comments count

comments

add comments 

    Сan leave comments only to registered visitors Еnter