Хресний хід зі Сходу і з Заходу України до Києва набрав неабиякого резонансу. Лунають голоси про "провокацію", про "акцію ФСБ", про "підозрілі особи в колонах ходи", про "лицемірство миролюбців". Не знаю, наскільки ці голоси правдиві, проте справа зовсім не в цьому.

 Подібні ходи мають місце в Україні щороку, причому набагато більш масові. Римо-католики щороку в середині липня (власне, зараз) роблять паломництво з усіх куточків України до Бердичіва, сюди приходить декілька тисяч паломників, в основному молоді. Греко-католики мають декілька місць паломництв, найбільше з яких - до Зарваниці (теж, між іншим, власне зараз, у середині липня), куди приходить декілька десятків тисяч паломників, а часами - і декілька сотень тисяч. Проте суспільство, політики, преса, телебачення відноситься до цього байдуже.

 Натомість, у випадку хресної ходи УПЦ МП всі стривожилися, полилася критика, заклики до заборони входити до Києва і т. д. Останній час склалося враження: що б УПЦ не організувала, поллється критика: скаже щось - критикують, не скаже - критикують, зробить щось - критикують, не зробить цього - критикують... Можна, звичайно, вважати себе в такій ситуації "сповідником", або навіть "мучеником за віру".

 Проте, є один нюанс. Ще колись, у V-му столітті св. Ієронім сказав десь так: "Не має значення, скільки і як тебе критикують і обговорюють, головне, щоб це все, що говорять, було неправдою". От тут і виникають питання. Чи все, що лунає з вуст критиків УПЦ - неправда? Дещо, безперечно, так, але чи все? Часто критика звучить за нібито підтримку "русского міра" чи війни на сході країни. УПЦ відповідає, що про "русскій мір" у її офіційних документах ніде нічого немає, а тому це брехня. Але чи брак виразної і висловленої позиції, і як наслідок - мовчання, не слушно сприймаються критиками УПЦ як її погодження з ідеями "русского міра"?

 На жаль, УПЦ МП на критику відповідає лише самозахистом, і не видно якогось глибшого аналізу по цьому питанню, типу "Що б нам треба було змінити в нас самих, щоб наша Церква не сприймалася постійно в штики?" "Чи не треба нам навернутися, але не лише на словах, але на ділі?" "Чи критики деколи мають все-таки рацію?".

 Якщо УПЦ МП не перестане просто самозахищатися і не почне аналізувати саму себе, критика на певно не вщухне. Дорога "відбивання ударів" поглинає багато енергії, на проголошення Благої Вісті вже не вистачає часу і сил. А місія Церкви - власне проголошувати всім Євангеліє, а не постійно виправдовуватися, а з другого боку - постійно не бачити якогось зерна правди в критиці на свою адресу.