НЕЗНАНИЙ СВЯТИЙ ДУХ

20 June 2016, 15:31 | Blogs | fr. Petro Balog's Blog | 1 |   | Code for Blog |  | 

«Незнаний Дух Святий». Таку назву дав один визначний богослов 20-го століття, Рене Лорентен, своїй книзі про Св. Духа[1]. З незбагненої таємниці Пресвятої Трійці Особа Святого Духа залишається найменш відома. І це не лише для нас. Святе Письмо присвячує Святому Духові, в порівнянні з Богом Отцем чи Сином Божим, найменше місця. Отці Церкви, знову таки в порівнянні з Отцем і Сином, про Духа Святого пишуть чи говорять менше. І так до сьогоднішнього дня. Здається, так буде до кінця цього світу, аж поки, надіємося, не побачимо у хвалі неба Пресвяту Трійцю безпосередньо, лицем в лице. Але чи навіть тоді Дух Святий буде пізнаний на рівні, якщо так можна сказати, з Отцем і Сином, якщо часто Третю Божу Особу вважають взаємною Любов’ю між Отцем та Сином? Чи можна побачити або зрозуміти Любов? Чи можна якби ззовні придивитися до Того, хто мене наповняє цілковито, в чому я перебуваю, що мене оживляє, що є моєю любов’ю?

Таємниця Святого Духа є для нас найпотаємнішою у Святій Трійці, незважаючи на те, що ця Особа є нам найближчою, або інакше кажучи, завдяки Ній Пресвята Трійця є нам настільки близька і доступна, наскільки це можливо. Навіть там, де незнаний є Син Божий, там, де нема віри в істинного Бога Творця, там діє Святий Дух і дає своє натхнення, відкриває істину, наповнює любов’ю[2]. Дух Святий, хоч і залишається «незнаним», є водночас «животворним», тобто Тим, що дає життя. Всяке життя. В молитві до Святого Духа Східна Церква молиться «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, Ти, що всюди є і все наповнюєш, скарбе дібр і життя подателю…» Щоб спробувати наблизити нам Особу Святого Духаб незнаного і одночасно найближчого, завершімо цю молитву словами: «… прийди і оселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

Іван Павло ІІ в Енцикліці“Dominum et vivificantem” писав: "Дорога Церкви проходить через серце людини, тому що саме тут в глибокій таємниці звершується спасенна зустріч зі Святим Духом, з невидимим Богом, і власне тут Дух Святий стає «джерелом води, що випливає в життя вічне»" [3].  

 



[1] Laurentin René, L’Esprit Saint, cet inconnu, Librairie Arthème Fayard, 1997, польське видання:  Nieznany Duch Święty, Kraków 1998.

[2] Перші апологети Церкви були переконані, що насіння правди (logos spermatikos у Юстина та Климента Олександрійського) є розсіяне по всьому світі, тому правду можна шукати всюди. Щоправда, це не є повна правда, об’явлена у Христі, лише її паростки, тим не менше, це було добрим полем для діалогу з тодішньою філософією та іншими релігіями. Пізніше один з коментаторів Св. Письма, який підписувався під іменем св. Амвросія (сьогодні його називають Амвросіастр) сказав: “Omne verum, a quocumque dicitur, a Spiritu Sancto est”, «Всяка правда, незалежно від того, хто її висловив, походить від Св. Духа». Сьогодні власне екуменічний рух та міжрелігійний діалог виходять з подібного переконання, що у нас, християн та визнавців інших релігій, більше спільного, ніж відмінного, саме завдяки Св. Духові, який діє не лише у Церкві, до якої належать у тій чи іншій мірі всі християни, але і поза нею.

[3] Іван Павло ІІ, Енцикліка “Dominum et vivificantem”, 18.05.1986, п. 67. Пор. також: Йн 4, 14; LG, 4.

 

 

Система Orphus
Rating
0
0
1comments count

comments

add comments 
  • igorshevchuk | 21 June 2016, 20:37
    comment comment

    Поезія для богослів’я – як загрунтування для ікони 1 Вільні думкою, бачите: ієрархи – чернеці, консервативне начало і конструктивний елемент Церкви, не творчий, він потрібен, він звершує відбір з містичних відкриттів творчим авторам від Бога в Церкві, оновлюючи хід Церкви в конкретній тяглості часу, оновлюючи саму традицію, показуючи антиномічність, чи, інакше кажучи, діалектику розвитку новизни і традиції. Це надихає Церкві бути правдиво живою: відповідати на виклики часу та історії, невідкладно виконувати найперше завдання – есхатологічне спасіння віруючих. Друге: ієрархи, як стримуюче начало Церкви, забезпечують стримання від тимчасових віянь і коливань світських чи соціальних, від впливів таких на душі віруючих. Церква спасає в наявній культурі, не відкидаючи культури, проте і не поневолюючись конкретною культурою, щоб бути самою собою в одвічних догматах Церкви. Містичне богослів’я і відкриття конкретних авторів взаємнозапліднюються з Церковним досвідом і догматичністю свідомості. Ми, творчі люди, приймаємо дійсність і той факт, що справжнє богослів’я є від молитви і розп’яття на хресті. Цим уподібнюємось Ісусу Христу. Ті, що розп’ялись для світу цього, похоті і гордості житейській. Богослів’я можливе тільки в Церкві Христовій, і воно, як і все в Церкві звершується тільки Духом Святим. Творчість Духа у вивіреному художньому слові є підготовкою для богослів’я з Духа Святого. Св. Василій Великий в бесіді з молоддю ствердив, що слово в художній поезії – як підґрунтя для ікони. Тручаємо, поети, самі себе до слова, до слова в правді зваженого. До діалогічності. Тільки тручання до вищого – до Небесного, сильнішого за людину – це вже діалог… Це вже виміри в художності, життя в Ісусі Христі, який є Шлях, і Життя, і Істина, жива Особистість.. Бо є творчість художня, і життя має буть – в творчості, що підносить в діалог до правди Божої. Це є соборність! «Собор» – 31-а моя книга вибраних поем і псалмів, і акафістів. Святі, що про них присвячені поезії, – ще до розділу Церкви Христової. Я цільний, не розділений відповідно як і вони, що благословили відкрити себе у Церкві. Звідси відповідні художні образи. Та й всяка роздільність Церков на землі – не сягає Небесної Церкви! Тож вперед! 2. Слава і успіх – і гордість Ось безкінечно розвиваючий позитив. Правду чи будь-яку критику людський гордий дух і в голові розум не терплять, душа роздратовується. Гордість розуму так себе виявляє. Людина взнає через те, що вона розумом горда, а «розум надуває», це погано, бо хворою вона є, — людина страждає. Виявляється, що вона не знає того й того, з цього ще більш страждає, і це ще не все. Вона зостається без плодів, бо гордість засліплює, однаково чи композитора, чи поета, чи керівника держави; людина страждає ще більш від неплідності, і, як сліпа, захилена гордістю, все більш не знаходить виходу геніального, чи просто правильного. Вона, як не дурна, знає — як це страшно й смішно водночас бачиться збоку! І гордість –прямо розриває душу людську стражданнями. Стражданнями взагалі-то нікчемними, але для людини насправді дуже руйнівними. Вона ображає від цього ближніх (навіть Бога, не відаючи про те чи здогадуючись), тому страждання наростають. Майже весь світ отак беззмістовно страждає, без плодів, без виходу. Слово може подати вихід, бо зцілює. Де вихід? Волю підкорити Богові. «Велінню Божому, о муза, будь слухняна», — на ділі. Не як російський поет у неповноті. От коли гордість повстане — на Христа!! Як скажеш правду: і Пушкін, і Шевченко – однобокі. Стус – це виказав, я – в післястудентські роки. Пройде багато часу, багато болісних борінь у людині, як торкнеться оце особисто тебе... Мало — засіятись словом Христовим. Найважливіше — щоб проріс в серці Христос. Значно веселіше — коли вже вкоренивсь Христос-Бог! В кому ж, підготувавши те, що трохи знає і не знає людина, вкоренивсь дуже сильно Христос-Спаситель у серці, та так, що і розум змінив на Свій, волю навчив благодаттю вправлятися у Божу волю насправді — тільки для такої щасливої людини і не страшні, і не дуже зачіпають світові правди, як і сильні критики. Самі здогадуєтесь (о! хтось те відчуває), це в такій зціленій душі — Центр і сильна домінанта — Христос-Спас, тому є плоди (за плодами — не заперечите); нема нікчемних наведених страждань, є бажання принижуючої (!) критичної зауваги: вона смиряє, виявляє слабкі місця людини (природньо застарілої!), людина мудро використовує ці зауваги і виявлення слабкостей в собі — навіть від бісів. До речі, і це виявляє недуховних, світських людей, нецерковних. Вони бояться бісів, навіть говорити про них бояться, бо зайняли їхню, бісівську територію. Дійсно віруючі в Христа не бояться їх і — нічого, бо Сам Христос поступово дарує перемоги Своїм віруючим над світом і нечистими. З практики мовлю. Та ще в спадок мають чи не всі – скрізь розцерковлену культуру і розкультурену Церкву. Хто навчить проти гордості і бісів, які навчили тепер чи не весь світ і керують цим світом? Можу говорити тільки за себе, ви побачите за плодами, що, за вирахуванням єдності творчої Христової культури і Церкви в житті моєму, спостерігається в світі загальне: незбагачення позитивними данностями творчої інтелігенції і Христової Церкви — взаємне гниття і часткова загибель частин. Частин, що мають бути неповторно зціленими у Христі Ісусі, Слові. 02.10.2012, 06.02. – 16.06.2016

Сan leave comments only to registered visitors Еnter