05-03-2019

Релігія в сучасному світі: інтелектуальна мандрівка з Хосе Казановою

Володимир Мороз,

Інститут Історії Церкви УКУ

Публічна релігія, секуляризація і секуляризми, релігійна свобода, релігійний плюралізм, взаємозв’язки громадянського суспільства, глобалізації та релігій, глобальні тенденції державно-церковних відносин – планомірне осмислення цих тем знайде читач у збірнику праць відомого соціолога релігії Хосе Казанови «Релігія в сучасному світі: плюралізм, секуляризація, глобалізація», нещодавно опублікованому у Видавництві УКУ.

Хосе Казанова «Релігія в сучасному світі: плюралізм, секуляризація, глобалізація»

Видання обсягом 348 сторінок містить в собі 11 праць вченого з 2001–2016 років. Усі вони вперше перекладені українською мовою з англійської Романом Скакуном.

«Саме тоді, коли людство практично усвідомило» свою єдність як виду і рефлексивно усвідомило той факт, що всі люди поділяють ту саму глобальну історичну теперішність, воно змушене звернути погляд водночас і назад, у минуле, і вперед, у майбутнє [] Давні моральні й релігійні традиції здаються, на перший погляд, фатально неадекватними для того, щоб давати відповідь на радикально нові виклики, зумовлені дедалі ширшими темпами науково-технічного прогресу. А проте без серйозної рефлексії над своєю соціокультурною еволюцією людство може не знайти достатніх моральних ресурсів для відповіді на ці радикально нові науково-технічні виклики», – пише Хосе Казанова (с. 343-344).

Значною мірою ці слова є поясненням загального спрямовування думки дослідника. Як відзначають у своєму вступному слові українські упорядники збірника Олег Турій та Володимир Турчиновський,

«Хосе Казанова регулярно наголошує, що для розуміння актуального стану й динаміки релігійності та церковно-державних взаємин у тій чи іншій країні найкраще служать не псевдоуніверсальні теорії високого рівня, а порівняльний історичний аналіз. Такого аналізу конкретних історичних процесів та історичних зумовленостей актуальної релігійної ситуації – у тому числі й на регіональному рівні або ж у широкій історичній перспективі довгого тривання помітно бракує у випадку України» (с. 8).

Маємо тут як рефлексію щодо методології досліджень Хосе Казанови, так і свідчення сподівання упорядників, що збірник робіт американського соціолога релігії, добре знайомого українській науковій громаді своїми лекціями в Україні, стане одним з додаткових стимулів для глибшого розуміння не так абстрактно-глобальних реалій, як місцевих виявів глобальності та партикулярностей.

Зміст видання формують наступні розділи:

Одним із особливо важливих повідомлень автора, яке лунає з усіх його розвідок, є акцент на багатовимірності досліджуваних явищ і процесів. Це дійсно актуально, бо в посттоталітарному українському суспільстві, не тільки громадяни у період передвиборчих кампаній, а й науковці та публічні інтелектуали (останні постійно) стоять перед спокусою повірити спрощеним «універсальним» поясненням і рецептам «реформ». Оскільки Хосе Казанова – соціолог релігії, то природним чином він веде мову про сфери релігійності і церквовного життя, осмислюючи їх в контексті взаємодії з усіма іншими сферами. До прикладу, на тлі (поки що?) не надто частих, але таки періодичних закликів «формувати» в Україні громадянську релігію, Казанова задає просте питання: «Що таке публічна релігія?». За його словами, відповідь на нього «могла б бути гранично проста: це релігія, яка має, набирає чи принаймні прагне набрати публічного характеру, публічних функцій або значення» (с. 11). Але одразу вчений висловлює застереження, що «труднощі починаються тоді, коли ми пробуємо уточнити різні, часто несумісні значення ‘публічності’» і розділяти «інтеракційний, організаційний та соцієтальний рівні суспільної організації» (с. 11). Відтак соціолог пояснює:

«Застановляючись над різними визначеннями публічності, можна використати аналітичне розрізнення між трьома площинами соціального устрою: державою, політичним суспільством і громадянським суспільством – та виокремити три різні типи публічних релігій, що відповідають цим трьом площинам. Офіційно визнані державні Церкви – типовий пиклад публічної релігії на рівні держави. Релігії, що мобілізують свої інституційні ресурси для участі в політичній боротьбі через різного типу партії, громадські рухи або лобістські групи, – це приклад публічної релігії на рівні політичного суспільства. Нарешті, за приклад публічної релігії на рівні громадянського суспільства можуть послужити ті релігії, котрі виходять на публічний форум – тобто в недиференційовану публічну сферу громадянського суспільства – для участі у відкритих публічних дискусіях щодо res publica: суспільних проблем, громадських справ, публічної політики й загалом спільного добра» (с. 11-12).

Після прочитання цих слів сподівано виникають питання про те, яку ж «публічну релігію» пропонують будувати в Україні ті чи інші сили? Державну? Політичну? Громадянського суспільства? Поточні події дозволяють упевнено сказати одне: поки годі вести мову про те, що концепт публічної релігії в нашому суспільстві осмислений навіть його прибічниками, а те, що суспільству подають як рішення, часто викликає численні додаткові питання.

Огляд книги не місце для наведення та обмірковування великих цитат із неї, але вже з наведеного щойно фрагменту зрозуміло, що збірник праць Казанови є виданням, матеріали котрого здатні спонукати до мислення. Тримаючи в руках цю книгу, я згадую про дві інші: «Секулярна доба» Чарльза Тейлора (Київ 2013) і «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ – початку ХХІ століття» Віктора Єленського (Львів 2013). Попри всі відмінності між собою – і це слід сприймати як природне явище – усі вони є спробами осягнути дійсну роль релігії і релігійності у сучасності, відштовхуючись від якнайширшого спектру аргументів та продуманого інструментарію.

Повертаючись, втім, до видання праць Хосе Казанови, вважаю за потрібне додатково наголосити на тому, що вчений з терпеливістю педагога пояснює, деталізує та ілюструє багатовимірність такого явища, як «секуляризація» через три принципи глобального секулярного світоустрою: «принцип індивідуальної релігійної свободи, принцип секулярної держави, яка захищає релігійну свободу, і принцип визнання релігійного плюралізму як позитивного вияву глобального становища людини» (с. 317).

У світлі масштабних конфесійних трансформацій в Україні, про які ведуть мову як ЗМІ, так інтелектуали по всьому світі, рефреном до багатьох голосів у нашому власному суспільстві звучать слова казанови, що «Ключовий принцип нового глобального секулярного світоустрою – це визнання релігійної свободи невід’ємним індивідуальним правом, яке ґрунтується на священній гідності людської особи. Права належать не віруванням чи доктринам, а людям. Особа має право й обов’язок вільно, без примусу, йти за голосом свого сумління. Правду неможливо накинути силою – вона мусить бути визнана добровільно. Під цим оглядом – і саме в цьому радикальна новизна секулярного світоустрою – ані істина, ані помилка не мають ніяких прав самі по собі. Це люди мають право й обов’язок вільно шукати істину та зі щирою переконаністю йти за своїм сумлінням, хай навіть це може призводити до помилок» (с. 316).

Бути людиною сучасності – це привілей мати великі права, але й поклик нести велику відповідальність. Секуляризація, як акцентує Казанова услід за Тейлором, не означає буття «без Бога»; вона позначує «ситуацію дедалі дужчої плюралізації як релігійних, так і нерелігійних варіантів світоглядного вибору» (с. 316). Якщо розглянути умови буття релігійної особи в секуляризованому світі, то йдеться, між іншим, і про специфічні обставини, які не заперечують та не скасовують, до прикладу, християнський імператив прагнення до святості. Втім, якраз розуміння цих обставин вимагає врахування як нових перешкод, так і нових шансів на шляху до освячення себе і довколишнього світу.

Дійсно, ми живемо у реаліях, де релігії вже не обмежені своїми «традиційними» ареалами, а ширяться світом відносно вільно. Безспірним архаїзмом виглядають претензії на «канонічні території» і чиє б то не було панування над душами на цих теренах. Людина наших днів може, згідно з покликом власного сумління, йти туди, куди її кличе релігія (транцендентна, іманентна…). З іншого боку, як зауважує Хосе Казанова, рисою секуляризації є своєрідна какофонія голосів у цій сфері. Справді, універсальні патикуляризми та партикулярні універсалізми існують поряд (c. 343). Розібратися в таких обставинах – дійсний виклик. Між іншим, американський дослідник виділяє аж чотири основні типи опору секулярному світоустрою. Усі вони впливають і на буття релігії в сучасному світі. Частина з цих типів опору, як от російський, є добре відчутною в Україні. Більше дізнатися про результати аналізу й синтезу від Хосе Казанови можна у нововиданому збірнику.

Хосе Казанова. Релігія в сучасному світі: плюралізм, секуляризація, глобалізація. Львів: Видавництво УКУ, 2019.

До слова, семінар-презентація видання відбудеться 6 березня 2019 р. у Національному заповіднику «Софія Київська» за адресою вул. Володимирська, 24 у Києві. Початок події – о 17.00.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua