19-08-2018

Хлопчик хоче у Стамбул: чого чекати від візиту Патріарха Кирила на Фанар?

Тетяна Деркач

Як би українців не переконували, що ідея з Томосом закінчиться пшиком, РПЦ організувала цьому пшикові немалий опір. Час від часу деякі специфічні ЗМІ рясніли заголовками «Томосу не буде», «Варфоломій відмовив Порошенку», «Провал української автокефалії», проте це нікого не переконувало. Врешті, нерви не витримали у Патріарха Кирила, і він попросився до Патріарха Варфоломія на аудієнцію, яка запланована на 31 серпня цього року — буквально за день до початку проведення Архиєрейських зборів Константинопольського Патріархату, де — це вже очевидно — буде розглянуте і українське питання. Дуже багато серйозних людей і дрібніші рангом священики очікують від глави РПЦ блискучого бліц-кригу, чогось на кшталт операції «Кримнаш». Ось, мовляв, наш Патріарх приїде в цю зухвалу Візантію і, як у добрі старі часи, тріумфально приб'є наш щит на ворота Царгорода. Правда, якими інструментами прибиватимуть цей щит, ніхто не розуміє. Та й тло для бліц-кригу не викликає особливого оптимізму.

Для РПЦ настали непрості часи. Патріарх Кирил намагається поєднати зовнішній фронт з внутрішнім: не допустити української автокефалії, одночасно грузнучи в російських кланових розбірках. В умовах різкого згортання ресурсної бази, яка, як відомо, була спільною і для російських силовиків з олігархами, і для РПЦ, Патріарх буде змушений доводити — насамперед, власній вертикалі, — що його авторитет, як і раніше, можна монетизувати. Однак, у порівнянні сировиною, яка надійно приносить прибуток, авторитет Патріарха Кирила все більше схожий на мильну бульбашку.

Сенсаційна відставка Євгена Пархаєва, який був довгий час гаманцем Московської Патріархії, трактується по-різному. Частина аналітиків вважає, що ініціатором цієї відставки був сам Патріарх Кирил, який довго плекав мрію прибрати підприємливого сибарита. Але обставини, за яких відбулося відсторонення Пархаєва від управління не тільки ХПП «Софрино», а й усіма іншими підприємствами, що входять до бізнес-імперії РПЦ, дає підстави вважати, що мова не йде про посилення впливу Патріарха Кирила. Швидше, переділ стався на користь російських силовиків, які взяли церковний бізнес під свій контроль. А щоб деморалізувати РПЦ, в російських ЗМІ та на інтернет-ресурсах, як за помахом чарівної палички, почали з'являтися матеріали, які її дискредитують. Навіть можна говорити про те, що зняті якісь табу з теми критики РПЦ, і подейкують, що замовники цієї «чорнухи» сидять в дуже респектабельних кабінетах.

Однак Патріарх Кирил — не та людина, яка здасть свої позиції без бою. Він повинен бути чудово поінформованим про те, що, за даними соцопитувань, «кримський консенсус» добігає кінця, протестні (або як мінімум дратівливі) настрої в Росії зростають. Пенсійна реформа, анонсована владою, схоже, може стати каталізатором народного обурення. Тому навряд чи можна вважати збігом той факт, що дуже багато священиків РПЦ раптом почали критикувати цю реформу і владу, яка стоїть за нею. У Моспатріархіі є свої «неконтрольовані опозиціонери», від чиїх радикальних заяв завжди можна відмежуватися, але які, тим не менш, ллють воду на загальний млин (той же протоєрей Всеволод Чаплін). Та й не радикальні не проти показати владі парочку непристойних жестів з-під поли.

Можна навіть не сумніватися, що в інформаційній сутичці чиновника, який відбирає у бабусі пенсію, і «попа на Мерседесі», що захищає цю бабусю, в очах росіян переможцем буде саме піп. І справа навіть не в тому, що РПЦ раптом вирішила бути ближче до народу. Як відомо, Моспатріархія давно і успішно харчується з «пожертв» великих російських сировинних компаній. Наприклад, в ході недавнього скандалу на тему «за чий рахунок Патріарх Кирил літав в Єкатеринбург на бізнес-джет Embraer Legacy 600 вартістю більше 25 млн $» виявилося, що літак Патріархові підігнав Ігор Алтушкін (33 місце в рейтингу Forbes), який володіє «Російською мідною компанією». Не минуло й місяця, як помічник президента РФ Андрій Бєлоусов запропонував вилучити частину доходів металургійних компаній на користь розбалансованого російського бюджету. В опублікованому в ЗМІ листі перераховані 14 металургійних компаній — передбачуваних жертв держави. «Російської мідної компанії» в списку не виявилося, але РПЦ явно побачила привид кістлявої руки голоду, яка привітно помахує. Що, очевидно, і змушує її починати грати м'язами перед чиновниками. Але Російська Церква замислювалася путінською клептократією не як основа суспільства, а як надбудова цієї самої клептократії, за що Церкві були гарантовані різні бонуси і привілеї. Самостійної гри РПЦ в цій схемі передбачено не було.

Проте, в таких обставинах виникає велика спокуса показати своїм потенційним ворогам, що РПЦ все ще має вплив на населення. Один із добре обкатаних в Україні методів тиску на владу — масові хресні ходи і «гастролі» мощей. Всі чудово пам'ятають, як РПЦ успішно збирала своїх прихильників для протестів проти танців Pussy Riot у храмі чи прокату в кінотеатрах фільму «Матильда». Зараз саме випала нагода постукати черевиком по трибуні — своїми духовними способами. Наприклад, на кінець серпня анонсований привіз з о. Корфу правиці Спиридона Триміфунтського, яка повинна до 15 жовтня об'їхати 12 регіонів Росії. Московська Патріархія розраховує на мільйони віруючих: саме ці мільйони, за задумом церковних функціонерів, і покликані візуалізувати «справжню» статистику вірних чад РПЦ. А зовсім не ті соціологічні крихти на кілька відсотків, які вже котрий рік висять дамокловим мечем над авторитетом РПЦ. І нехай нікого не вводить в оману формально релігійний характер акції — для РПЦ це тільки технологія мобілізації «свого електорату», особливо якщо треба погрозити правицею якогось святого якомусь умовному «шведові». Швидше за все, на роль «шведа» призначено російську владу. З припуском на те, що патріарші мільйони боковим зором побачать і на Фанарі.

Але Фанар хресною ходою не візьмеш. Значить, Патріарх Кирил повинен мати такі аргументи, які Фанар не може не врахувати. Про що може йти мова?

Гроші

Найпростіша всемогутня субстанція, яка найчастіше виникає в уяві обивателя, який звик до того, що в Україні і Росії гроші вирішують все — від слова повністю. Міф про користолюбство Константинополя вигідний тим, хто намагається представити кафедру Першості таким собі Торговцем ліцензіями на автокефалії чи тітушкою, який збиває данину з проблемних Помісних Церков з допомогою залякувань. Останній фейк проти Константинополя саме стосувався натяків на хронічну корупцію і Вселенської Церкви, і української влади: через промосковські зливні бачки відбувся вкид, що нібито Патріарх Варфоломій відмовився посилати свою делегацію до Києва на святкування 1030-річчя Хрещення Русі. Тому що Петро Порошенко у нього «вкрав» 15 млн доларів, виділених на лікування. Проте, делегація Вселенського Патріархату не лише приїхала до Києва, а й зробила цілий ряд промовистих жестів про те, що автокефалія в України таки буде.

Як би не хотілося комусь розкручувати тему «Патріарх Кирил привезе до Стамбула валізу грошей, і питання з розкольниками буде закрите назавжди», у цій версії є ряд слабких місць. Головне з яких — Патріарх Варфоломій за турецьким законодавством є фактично державним чиновником. Всі ж пам'ятають недавній скандал з висилкою російських дипломатів з Греції за «спробу підкупу державних чиновників», якими, за грецьким законодавством, є в тому числі і церковні єрархи? І зараз буде саме той випадок, коли працюють аналогії. Зрозуміло, що в Константинополі теж хтось міг прихильно приймати російські «пожертви», але після грецького випадку навряд чи такий підкуп можливий. Та й малоймовірно, що президент Туреччини буде зацікавлений у фінансовій могутності Вселенського Патріарха за рахунок такого закордонного джерела походження. Ціна питання в кінці серпня вже буде настільки велика, що будь-який фінансовий транш стане тим самим горезвісним шилом в мішку.

Згода на автокефалію УПЦ (МП)

Це один із найбільш обговорюваних сьогодні варіантів вирішення українського питання «зі збереженням обличчя» РПЦ. Філософія проста: автокефалію отримає той, хто сумирно сидів у куточку і до останнього відмовлявся, а не той, хто чесно боровся за неї всіма доступними засобами. Класика жанру: нагородження непричетних і покарання невинних. І чим більше цей варіант обговорюють «в курилках» (вірніше, в паламарках), тим менш правдоподібним він виглядає (при тому, що можливо все). Заперечень занадто багато.

По-перше, навряд чи в самій УПЦ (МП) будуть в захваті від того, що знову приїхав пан і, як це було в грудні 2017 року після листа Патріарха УПЦ КП Філарета Архиєрейському соборові РПЦ, сам все вирішив за своїх холопів, які, між іншим, тут уже роками підривають здоров'я опираючись автокефалії. Куди подіти тисячі слів, за допомогою яких спікери УПЦ боролися за збереження свого васального статусу, який нібито є найбільш оптимальним для спасительної місії? Куди подіти мішки з десятками тисяч підписів проти автокефалії, якими закидали Стамбул ще кілька місяців тому? Куди подіти всю антиконстантинопольську недружню (а часом і відверто хамську) риторику? Хто буде вибачатися за базар? Це Патріархові Кирилу байдуже, як він виглядатиме в Україні після такого демаршу. А от для керівництва УПЦ (МП) буде досить відчутний удар по репутації, коли його через коліно змусять оголошувати публічне прохання про автокефалію до Патріарха Кирила. Нарешті, куди подіти найбільш вбивчий аргумент «Київ — це духовна колиска Святої Русі, як Мцхета для Грузії або Косово для Сербії», а тому автокефалії не може бути ніколи і ні за що?

По-друге, РПЦ цілком символічно не готова до пасивної згоди на автокефалію УПЦ з рук Константинополя. А Константинополь не готовий делегувати право надання автокефалій комусь, крім себе. Це питання першості, навколо якого, власне, і триває вся ця війна.

По-третє, керівництво УПЦ може зіткнутися з незвичайним опором української влади, яка навряд чи стане знову збирати парламент і підписувати звернення державних чиновників. Та й до кого звернення? До Патріарха Кирила? Ніхто не готовий посилювати нинішнього Митрополита Київського Онуфрія підвищенням його статусу до патріарха, розуміючи, що московські впливи все одно нікуди не зникнуть. Схоже, представники опозиції у владі, які частенько цитували «заповіт старця Зосими», теж не готові до такого різкого віражу в своїй риториці.

По-четверте, промосковська автокефалія не стане об'єднуючим фактором для всіх інших, і тоді «розкол суспільства законсервується надовго». Навіть більше того: громадська фрустрація через те, що приз отримав той, хто повинен був отримати на горіхи, може стати фактором сильної соціальної нестабільності.

По-п'яте: а які резони у Константинополя взагалі допомагати «зберігати обличчя» тим, хто в останні роки поводиться як варвар, дискредитуючи православне християнство як таке? Це вже не кажучи про демарш на Критському соборі 2016 р. Педагогіка закону бумеранга зазвичай діє досить ефективно.

Словом, так щоб так — так нема.

Тиск на турецького президента

Комусь щиро здається, що президентові РФ Путіну досить «натиснути» на Ердогана або запропонувати якісь економічні преференції в обмін на тиск на Патріарха Варфоломія. Причому найбільше про це мріють ті, хто голосніше за всіх кричить про неприпустимість втручання політиків у церковні справи. Дійсно, Росія сьогодні намагається витягти максимум вигоди з погіршення відносин Туреччини як з Америкою, так і з Грецією. Але навряд чи РПЦ пробачать альянс з мусульманином Ердоганом після сварки з православною Елладою. Спроба зіграти проти Константинополя за допомогою турецького президента і залишитися в хороших відносинах з Елладською Церквою занадто наївна, хоч і не позбавлена ​​юнацького авантюризму. Не випадково деякі експерти звернули увагу на те, що Константинополь вперше за майже 100 років висвятив свого митрополита в Анкарі. Висновки з цієї події кожен може робити свої, але одне можна сказати точно: Константинопольському Патріархові не дозволять стати об'єктом міжнародної релігійної дестабілізації (чого домагається Росія). Тим більше, що і українська автокефалія, і очищення грецьких авгієвих стаєнь — явища взаємопов'язані.

Так що, як бачимо, Патріарх Кирил не має, за великим рахунком, нічого запропонувати Фанарові (загрозу Всеправославним розколом навіть не будемо розглядати, відстрочка Томосу — занадто дрібно і дорого). Стамбульський візит накладається ще на одну малоприємну для Патріарха Кирила подію — заплановану поїздку в Молдову, де у РПЦ під боком поступово виріс конкурент за душі і канонічну територію — Румунська Православна Церква у вигляді Бессарабської митрополії. І поки патріарх Всієї Русі щосили руками самих українців бореться на українському фронті, РумПЦ тихою сапою, але дуже впевнено розширює свою гуманітарну присутність у Молдові. Незважаючи на підтримку РПЦ з боку проросійського президента Додона, ця юрисдикція стає все більш токсичною.

Не в наших правилах щось радити главі РПЦ (тим більше, що він діє не за своєю волею і порядком). І гарний благородний відхід з України не прописаний у кремлівських методичках, хоча це єдине, що дійсно могло б «врятувати обличчя» без допомоги чужих підтяжок. Що ж залишається Патріархові Кирилу? Мабуть, тільки одне: торгуватися за кожну кому українського Томосу, щоб нащадки, читаючи цей документ, втішали себе думкою: як же все-таки в нашому православ'ї все чинно і благородно. Від віку до віку.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua