05-06-2018

РПЦ і Орвелл: ще одна ілюстрація з Тульчинської єпархії

Володимир Мельник

Митрополит Тульчинський Іонафан (Єлецьких)З цікавістю ознайомився з реакцією на мою статтю «РПЦ і Орвелл: Питання автокефалії Церкви в Україні як індикатор дводумності РПЦ», що була опублікована митрополитом Тульчинським Іонафаном (Єлецьких) на своєму сайті: «РПЦ - ворог православ'я?!» Або яким чином публіцисти-автокефалісти «заробляють» довіру читачів». Веселить, що автор навмисне змінює моє ім'я на Микола - чи то за власною звичкою ховатися за псевдонімами, чи то декларуючи, що неуважно читав критикований ним текст, чи то припускаючи, що саме це моє ім'я у великій схимі :)

Далі автор чудово ілюструє цілий ряд класичних прийомів демагогії. Тут і звичне ad personam (тобто, критика самого опонента): «Мельник - майстер софістичного жанру». І ad hominem circumstantiae (тобто, пояснення точки зору опонента його обставинами): «Мельник мешкає далеко “за бугром”», неодноразово підкреслюючи це. І навмисна контекстуальна близькість тверджень: «тупа ненависть» і наче приклад цього - Мельник. І навмисна емоційність, якою автор підмінює факти, і свідоме приписування мені тверджень, тим більше поданих у формі цитати («РПЦ - ворог Православ'я!»). І автор починає спростовувати ніби моє твердження. Є й інші прийоми, включаючи, ймовірно, і спробу змінити в майбутньому власний текст. При цьому, як і слід було очікувати, автор не завдав собі труду спростувати власне аргументи, викладені в моїй статті. У цьому сенсі текст, що його опублікував владика Іонафан, чудовий. З одного боку, він підкреслює те, про що я говорив у своїй статті. З іншого - служить прекрасною хрестоматією, на жаль, поширених демагогічних прийомів.

Найкраще, надати читачам можливість самим ознайомитися з обома текстами в оригіналі і викладеними там аргументами. Тут я з автором згоден: «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Мт. 11:15). Нехай кожен зробить висновки. Відмітимо лише приклади деяких маніпуляцій, до яких вдається автор, вставляючи курсивом свої «правки» в 12 тверджень з моєї статті.

1. «Ми одноголосно за (канонічну) автокефалію Церкви в Україні», але... ми проти (самочинної, самопроголошеної, сепаратної) автокефалії.

2. «Ми зовсім не проти автокефалії, але наша паства її не допустить», а тих, хто (всупереч канонам, самочинно, сепаратно) посміє підтримати (т. зв.) автокефалію, ми покараємо, (згідно з канонами).

3. «Автокефалія (самочинна, антиканонічна) розриває єдність Церкви, розриває нешитий хітон Христовий», але... РПЦ сама є (визнаною усіма Помісними Церквами) автокефальною і від власної (канонічної) автокефалії (з якої причини, на користь кого або чого?) не відмовиться.

4. «Існування двох структур на території однієї держави неможливе і є розколом», але... ми самі (як і інші Помісні Православні Церкви) запросто відкриваємо свої паралельні структури (на тих територіях, де історично і від початку не було єдиної канонічної автокефальної Церкви - США, Італія, Франція, Австралія і т.д.).

5. (непрохана або за запитом законної канонічної Церкви) участь держави в церковних справах: (є відповідно або) «нахабне втручання», або «належна і мудра підтримка».

6. «Ізольованість наших братів з УПЦ КП від Вселенського Православ'я - наш величезний біль», але... ми будемо жорстко нищити будь-які спроби УПЦ КП з'єднатися з Вселенським Православ'ям окрім як через нас, (згідно зі встановленим Канонічним Порядком).

7. «У нас (УПЦ, з огляду на обсяг канонічних, наданих їй Архієрейськими Соборами РПЦ, внутрішніх прав самоврядування) вже є помісна Церква», але... (не) офіційного (антиканонічного, гріховного само-) проголошення (псевдо) автокефалії - цього ми (-Священна Повнота Єпископату РПЦ) категорично не допустимо.

8. "Ми за (повернення в лоно Церкви розкольників-автокефалістів і після цього) за визнання їх церковної структури (благодатною місцевою Церквою, а значить, і її) таїнств. але ми категорично проти такого ж визнання (незцілених розколів) в Україні.

9. «Ми вважаємо, що за церковними правилами (і згідно з визначенням Архиєрейського собору РПЦ) церковні кордони (єпархій самокерованої УПЦ) повинні слідувати за державними», але... категорично проти (самочинного порушення) цих же правил для... України(?) (- На жаль, тут знову підміна понять «Церква і Держава»).

10. «Ми вважаємо питання автокефалії УПЦ (стало з вини влади України) геополітичним», але... (і) обурені, що це питання (суто внутрішнього життя РПЦ або її канонічної частини - УПЦ) хтось (з влади України) розглядає, як геополітичне (в контексті продовження боротьби за незалежність?!)... держави).

11. «Це безблагодатна єретична псевдо-церква», в... благодатності якої ми ніколи не сумнівалися (Слава Богу, взаємне прощення образ, а також повернення тих, що відпали від єдності з Матір'ю Російською Церквою об'єднує в любові і благодаті! Нехай щось подібне буде і з українськими розкольниками!).

12. Анафема (крім явної єресі!) В історії церкви не є перешкодою (до відновлення порушеного розкольниками єдності), але... анафема в Україні (?!) є перешкодою непереборною (якщо у розкольників немає покаяння).

Зізнаюся, я вдячний своєму опонентові за прекрасні ілюстрації прикладів двозначності РПЦ, про які написав раніше. Вдячний і за яскраві хрестоматійні зразки використання демагогічних прийомів, які можна використовувати в якості прикладів. Хоча велика кількість цих прийомів, особливо в церковній публіцистиці, звісно, не може не засмучувати. Як і слідування типовому радянському принципу: «не читав, але засуджую!», до якого вдався мій опонент, певно не побажавши прочитати значну частину матеріалу, яку він вирішив критикувати. Також хочу вірити, що аж ніяк не навмисною маніпуляцією, але щирим незнанням церковної історії пояснюється підміна понять моїм опонентом. Бо, якщо лицемірство і свідому маніпуляцію навряд чи можна виправити , то останнє легко можна виправити.

І, насамкінець, хотілося б нагадати і моєму опонентові, і його послідовникам - «ревнителям чистоти і букви», що закликають інших відстоювати свої «аксіоми» мало не до крові, приклад церковної історії з новаціанами. Коли єп. Новаціан в III ст., посилаючись на минуле і на Передання, протестував проти прийняття відступників (вони принесли жертву язичницьким богам під тиском гонінь імп. Декія), вимагаючи їх перехрещення, формально він мав рацію. Але, як чудово зазначає о. Олександр Шмеман у праці «Історичний Шлях Православ'я», «в тому вся справа, що вчення Церкви — не логічна система і будується не силогізмами. Вірний логіці Новаціан виявився відірваним від життя Церкви. Новаціан і його послідовники «заради «принципів» виявилися поза Церквою – такою є логіка кожного розколу; вони усамітнилися в гордому презирстві до «забрудненої» Церкви відступників». Послідовники Новаціана, кафари (тобто «чисті»), як вони самі себе називали, поширилися всюди. Але саме вони, кафари, (а не ті, хто стояв на позиціях любові і поблажливості) , були засуджені як єретики на Першому Вселенському Соборі. Думаю, що нинішнім послідовникам Новаціана, нашим «ревнителям чистоти» є про що задуматися. Забуваючи про уроки церковної історії, вони ризикують виявитися відірваними від життя Церкви і Вселенського православ'я, хай навіть окопавшись і ретельно забарикадувавшись в РПЦ.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua