09-05-2016

Через село із «Сербеном». В одному селі на Прикарпатті на Провідну неділю танцюють ритуальний танець

Вікторія КУЧІРКО

"Вікна", 8 травня 2016

На Провідну неділю в селі Чортовець Городенківського району на Івано-Франківщині виконують ритуальний танець «Сербен». Танцюють його лише чоловіки, обходячи, взявшись за руки, ціле село.


Жінки та дівчата залишаються осторонь. Топчуть зелений моріжок. Чоловіки гуртуються в купки, по троє, семеро, інформують ”Вікна”.

«Ось погляньте на цього поважного пана, — вказує на чоловіка у вишиванці місцевий війт і священик Теодор Оробець. — Це Михайло Калин, старший церковний брат, він «заводило», який розпочинає «Сербена». Для танцю він тримає в руках  металевий топірець, своєрідний символ старшинства». За словами отця Теодора, спочатку «Сербен» танцювали лише в перший день Великодня, а в же тепер і в великодні понеділок, вівторок, і на Провідну неділю.


Фото: gorodenkanews.if.ua

До дідуся-заводила підходять інші чоловіки, юнаки та хлопчаки. Запрошують усіх рідних та гостей чоловіків. Жінкам і дівчатам — до чоловічого танцю зась! Отже ґазди, їхні сини, онуки та правнуки беруться за руки. Якось синхронно, дружно. Ніхто ж ніякої команди не давав. Але ж це роблять у Чортовці віками. Адже «Сербин» ніби магічне коло, а пісня, голосовий оберіг, які охоронятимуть село аж до наступного Великодня. З року в рік, з десятиліття до століття.

«Ой у по-о-о-лі вів-са мно-о—о-ого, по-о-о-о-ло-ви-на зе-лее-е-е-е-но-го». Зринають  у чисте погідне небо протяжні міцні чоловічі голоси, ллється не завжди в тон правильна мелодія та слова, яким ніхто не знає скільки років.

”Іш-ли хло-о-о-о-пці в по-о-о-оле жа-ти та й за-буу-у-у-ли сер-пи взя-я-я-я-ти». Крок вперед, крок назад. Змах руками трішки доверху, згодом донизу. Тягнеться правічне сербенське коло. Селяни тричі обходять спочатку хороводом храм, ніби вінком із радісних людей його обплітають. Далі — коло біля резиденції священика. А згодом, маленькими крочками, що схожі на коломийкові,  співаючи, до другої церкви в селі. Танець, до речі, може тривати понад дві години.

Чоловіки виходять за ворота церкви. Крок вперед, крок назад, нахилитися, трішки потупцяти, і знову крок вперед, крок назад. «Сербин» вже на вулицях села.

«Сербен» з’явився у селі ще в дуже часи. Коли — ніхто не пам’ятає, — пояснює Ярослав Левкун, городенківський етнограф, який досліджує унікальний для України звичай.— Назву танцю часто пов’язують із... Сербією. Хоча, здається, що може поєднувати далеку південну країну із Покуттям. Але коли добре придивитися до рухів, то великодній танець чортовчан справді схожий на сербський та ще й військовий чоловічий танець. Та й мелодія, протяжна, як у південних слов’ян. Ймовірно, ще в давні-давні часи туди на заробітки, у краї біля моря, їздили чоловіки та привезли звідтіля танець і мелодію, а може це ще й відгомін княжої історії, коли на цих землях були білі хорвати».

До  речі, колись танець супроводжувався грою на сопілці. Тепер це роблять рідко, як правило, лише співають.

«Загалом в такій дивовижній гаївці беруть участь кілька сотень чоловіків, — каже Ярослав Левкун. — Це ніби гаївка і не гаївка, танець і не танець. Зрештою це відгомін далекої історії, коли Покуття було пов’язано із іншими слов’янськими народами і етносами. Нині «Сербен» — це зв’язок поколінь, родин та земляків, які живуть далеко від села, а на Великдень повертаються додому.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua