11-08-2014

Долина і долиняни: Мирослав Іван кардинал Любачівський і Омелян Антонович

Юлія Головчин

Відомий Глава Української Греко-Католицької Церкви постав у бронзі на території церкви Різдва Пресвятої Богородиці і старій частині міста Долина на Івано-Франківщині. Саме у цьому храмі сто років тому охрестили Мирослава Любачівського - майбутнього наступника Йосипа Сліпого. Чин освячення пам’ятника здійснив нинішній Глава УГКЦ, Патріарх Святослав (Шевчук), який був особисто знайомий із кардиналом Любачівським. Більше того, саме Любачівський висвятив нинішнього владику на священика та відправив на навчання до Риму. 

кардинал Любачівський у бронзі1035 річницю заснування міста Долина місцеві мешканці, зважаючи на ситуацію в країні, цього року відзначили скромно, але в атмосфері моральності, патріотизму та духовності. Цього дня вони вшанували 100-річний ювілей двох видатних долинян: у 1914 році, з різницею всього у кілька місяців, народився Мирослав Іван Любачівський та відомий українсько-американський меценат Омелян Антонович.

Шляхи Любачівського та Антоновича у їхній юності та дорослому житті перетинались мало, але багато у чому їхнє життя було дуже схоже: обидва свій шлях до вершини починали із Долини, обидвох охрестили в одній і тій же церкві, школярами вони разом ходили в одну початкову школу, обидва були в США і з-за океану не забували про батьківщину.

Кардинал Любачівський у травні 1947 виїхав до Америки, де опікувався українськими емігрантами-католиками, а після 1991 року, після легалізації УГКЦ в Україні, повернувся на батьківщину, взявши важку ношу – опіку над семи мільйонами мільйонів вірних УГКЦ та відроджувати церкву з підпілля.

На освяченні

Нинішній Глава УГКЦ, Святослав (Шевчук), аналізуючи роботу Мирослава Любачівського, розповів: «Коли Мирослав кардинал Любачівський відновляв Богословську академію у Львові, він дбав про те, щоб справа Митрополита Андрея Шептицького продовжувалась. Він не бачив іншої можливості розквіту Церкви і народу, як в глибокому інтелектуальному вихованні. Щоб ми могли плекати своє коріння, пізнавати свою історію, плекати свою національну пам’ять і ставати також в когорту найкращих інтелектуалів нашого часу. Це була важлива частина його діяльності. Мирослав Іван Любачівський так зреформував підготовку священства у нашій Церкві у дев’яностих роках, щоб кожний священик, який іде на парафію, навіть в найменше село, мав вищу університетську освіту. Освіта священика була нічим не гіршою, а, можливо, і кращою, як в учителя. Мирослав Іван дуже хотів, щоб кожен священик нашої Церкви досконало знав хоча б одну іноземну мову. Він розумів, що тоді він може бути голосом своєї громади у сучасному суспільному дискурсі, а з іншого боку, та мова буде ключем до пізнання світової богословської літератури. Ідеї Митрополита Андрея Любачівський втілив у життя воскреслої Церкви».

панство АнтоновичівОмелян Антонович емігрував до Америки у 1949 року, але про Україну також не забув. Разом із дружиною Тетяною український правник та громадський діяч заснував благодійну фундацію. Меценати вклали майже три мільйони доларів (!) для підтримки української літератури та українознавства. Саме завдяки фінансовій підтримці сім’ї Антоновичів було здійснено низку важливих проектів: реконструйовано новий корпус Бакалаврської бібліотеки Києво-Могилянської академії, оновлено Львівську наукову бібліотеку імені Василя Стефаника, реставровано виставкову залу-галерею в Українському музеї в Нью-Йорку, а у місті Долина створено краєзнавчий музей «Бойківщина».

До речі, у 1989 році лауреатом премії Антоновича була відзначена Ліна Костенко. Відома письменниця признає лише дві літературні премії – Шевченківську та Антоновича. Отримуючи нагороду відома літераторка сказала, що «це чесна премія від чесних людей».

У 2005 році Антонович повернувся в Україну. Свого величного земляка Мирослава Любачівського Антонович пережив майже на десятиліття.

Славетні долиняни навіть вічний спочинок знайшли в одному місті – Львові. Кардинала поховано у крипті собору святого Юра, а Антоновичана – на Личаківському цвинтарі.

Двох відомих постатей долиняни увіковічили у бронзі. На їхню честь названі культурні заклади та вулиці.

Їх фігури створювали за старими фотографіями. Омеляна Антоновича зобразили так, як у житті – під руку з коханою дружиною Тетяною, яка постійно поруч і у всьому підтримувала чоловіка. Пам’ятник стоїть на подвір’ї музеї «Бойківщина». На урочисте відкриття спеціально із Америки приїхав очільник фундації Антоновичів Ігор Воєвідка.

Пам’ятне погруддя кардиналу Любачівському встановили на території церкви Різдва Пресвятої Богородиці. «Це перший в історії нашої Церкви пам’ятник, споруджений на честь кардинала», — сказав під урочистостей Блаженніший Святослав (Шевчук). — «Церква має святий обов’язок – пам’ятати про своїх наставників, дякувати Господу Богу за дар їхнього життя і служіння. Ми сьогодні хочемо сповнити цей святий обов’язок супроти великого нашого попередника, який сьогодні є нашим молільником і заступником на небі».

Автори проекту: Руслан Романишин та Василь Залясько. Присутні кажуть, що творці постаралась «на славу» - обидва монументи мають відмінну схожість з обличчями відомих долинян.

До сторіччя видатних постатей місто також започаткувало відзнаки «Орден імені кардинала Мирослава Івана Любачівського» (за вагомий особистий внесок у розвиток духовності) та «Орден імені Омеляна Антоновича (за заслуги перед містом і його громадою в сфері громадської та благодійної діяльності).

Долині

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua