23-03-2013

Храми Подолу. Церква Святої Катерини та Грецький монастир

Текст та фото Романа Маленкова

"Україна інкогніта", б.д.

Усі, хто бував у Києві на Подолі, пам’ятають цю башту. Ну, чи майже усі. Сучасний Поділ без неї уявити важко. Але усі її сприймають ніби як так має бути. Стоїть собі та й стоїть, а що воно за башта – хто зна. Підійдеш ближче, роздивишся – все рівно не зрозумієш, адже і таблички ніякої немає. Будеш фотографувати - міліціянт нажене, скаже заборонено зйомку. Як так заборонено? Бо це будівля нацбанку. Значить на Інститутській знімати можна, а тут ні? Не знаю що там на Інститутській, а тут нам приказали. Але звичайно кийка діставати не буде, почекає доки ви закінчите свою чорну справу, просто стоятиме над душею – роботу ж виконує.

Дзвіниця та прибутковий будинок Греко-Синайського монастиря

Один знаний мандрівник Україною та Європою, який раніше рідко бував у Києві (мовляв, усе на захід тягне) назвав цю вежу - «бефруа». Це так традиційно у Європі вежі ратуш називають. І дійсно можна сплутати, але насправді то колишня дзвіниця церкви Святої Катерини Греко-Синайського монастиря.

Греки торгували всюди. Щоправда, селились вони спочатку лише біля моря, але пізніше почали створювати свої громади й у далеких від моря місцях. І дивно, якби вони не з’явились у Києві. Ще у 17 столітті заснували греки у Києві свою колонію, на Подолі (ну а де ж ще, якщо Поділ був торговим серцем міста). Тривалий час вони не мали у місті свого храму, хоча в принципі їх мали влаштовувати будь-які київські церкви, адже греки, як і українці, православні. Але хотілося саме свою. І от у 1739 році вони нарешті отримали дозвіл від магістрату на будівництво власного храму. Й відразу почали будувати. Землю під храм подарував заможний купець Астаматіос Тіматі.

Церква Святої Катерини у 19 ст. (джерело: Вікіпедія)

Церква Святої Катерини на панорамі Подолу 19 ст. (виділено червоним, джерело: Старый Киев)

Будівництво тривало два роки. Хоч і греки були замовниками храму, але звели його у типовому стилі українського бароко (видно інших стилів будівельники тоді не знали). Храм був невеликий, але мав три бані. Йому відразу дали власну парафію, яку складали, звичайно, представники грецької громади.

У 1746 році грецьку парафію було перетворено на чоловічий монастир підпорядкований Синайській єпархії (тій, що і нині розташована у Єрусалимі). Його стали називати Греко-Синайським монастирем.

План нижнього ярусу дзвіниці

У другій половині 18 століття на території монастиря збудували комплекс житлових корпусів та невелику дзвіницю. Кажуть, що до їх проектування доклав руку Іван Григорович-Барський. Але зараз це довести, або спростувати неможливо, адже від тих будівель нічого не збереглося, бо частина їх згоріла у 1811 році, під час великої пожежі, а іншу частину розібрали у пізніші часи.

У 1857 році дзвіницю було дещо перебудовано. Трохи пізніше перебудували і церкву – із трьохбаневої вона перетворилася на однобаневу.

Незадовго до Першої світової війни у 1914 році відбулася остання розбудова монастиря. За проектом архітектора Ейснера збудували нову дзвіницю (на місці старої) та прибутковий будинок (от греки хитрі, і молитись хочуть і прибуток отримувати). Ці дві споруди – все що залишилось нині від Греко-Синайського монастиря.

Зведена у стилі неокласицизму дзвіниця стала справжньою окрасою Контрактової площі (Контрактова площа 2-б). Але у первісному вигляді дзвіниця проіснувала недовго – у 1929 році її вежу розібрали. Тоді ж розібрали і церкву Святої Катерини, мотивуючи це її аварійним станом. А роком раніше Греко-Синайський монастир був закритий більшовицькою владою. Дзвіницю передали у підпорядкування комунальному господарству, а у прибутковому будинку відкрили виставку, яка згодом перетворилася у музей, а пізніше у економічний інститут. У повоєнні часи дзвіницю та прибутковий будинок займав Експериментальний завод харчових машин.

Прибутковий будинок відносять до найкращих будівель Києва початку 20 століття. Стилізований під ампір будинок має чітко продуману масштабність (стосовно площі) та багате скульптурне оздоблення. Зараз його, так само як і дзвіницю, займає Національний банк. За кошти цього підприємства була здійснена реставрація будівель, щоправда, грецьку громаду НБУ дещо обдурив, на думку самих греків, адже обіцяв віддати частину дзвіниці для богослужінь, та не виконав своєї обіцянки.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua