14-11-2012

Феномен “Pussy Riot” розхитав ідеологію еліти Російської Православної Церкви

о. д-р Ярослав БУЦЬОРА

Обговорення акції протесту «Pussy Riot», мотивованої релігійною ненавистю проти Володимира Путіна, яка відбулася у московському кафедральному соборі Христа Спасителя, триває як всередині Росії, так і поза її межами. Коло дискусії розширюється, оскільки багато інших церковних організацій і політичних партій цілого світу висловлюють свою думку щодо свободи слова в Росії і долі ув'язнених членів протесту “Pussy Riot”. Світова громадськість різко критикує уряд Росії, а особливо Російську Православну Церкву, за утиски свободи слова. На мою думку, ця дискусія буде посилюватися в майбутньому, оскільки суспільне збурення і гоніння на інакомислення в Росії досягає найвищої точки нетерпимості і політичних переслідувань.

Питання протесту “Pussy Riot“ можна розглядати з двох різних точок зору. З одного боку, це антропологічна сфера людської волі і прагнення до самоідентифікації, що окреслюється в демократичному суспільстві як свобода-воля. Другий бік складається з параметрів нашого висловлювання, а саме: що допустимо, а що ні при висловленні своєї власної точки зору в цивілізованому суспільстві.

Привід для самоідентифікації в сучасній Росії

Відповідно до сучасної православної богословської думки, основний аспект, який окреслює кожну людину — це є її воля. Ми досвідчуємо волю в нашому житті як дар Божий. Як творіння Боже, ми шукаємо шляхy ідентифікації нашої особи, використовуючи свій вибір як самовизначення. Це те, що відрізняє нас як людей від решти світу. Ми маємо можливість визначати свою долю. Дар нашої свободи вибору для людства такий величезний, що, згідно з православною антропологією, без цієї необхідної основи обговорювати людство неможливо. На думку деяких сучасних богословів, вільний дар свободи, даної Богом людству, припускає навіть таку можливість, як прийняття або відкидання Бога. У нашій здатності до визначення існує певна незрозуміла нам Божественна мудрість, яка дозволяє нам робити вибір стосовно прийняття або неприйняття Бога.

Дана Богом воля характеризує нас як незалежних і самоврядних вільних істот. Дар свободи вибору, даний Богом людству, є завжди присутній у кожній людині, як сила, яка завжди незалежна і яка завжди тягне нас до ідентифікації. Це одна з причин, чому в момент хрещення або шлюбу фігурує пряме і повторюване запитання: ... "чи це є вільна воля ..." — як складник вільного прийняття та ідентифікації, або ототожнення з новою ідентичністю.

Свобода вибору, згідно з основами православної антропології, ніколи не може бути змінена, піддана маніпуляціям або підпорядкована комусь іншому. Вільна воля людини припускає свободу, але ніколи — підпорядкування чи ідеологічне рабство. Можливість свободи вибору волі особливо важлива під час виборів, де кожен громадянин держави визначає майбутнє його ідеологічного шляху й орієнтації. Це є одним з основних принципів сучасної демократії, де воля кожного громадянина важлива і береться до уваги. Тому навіть демократія є явищем, яке постійно розвивається, що дозволяє волі народу шукати кращої системи. Через те фундаментальним для Православної Церкви є перебування в постійному діалозі з державою, щоб виявляти слабкі місця її системи і зміцнювати прагнення до покращення. З православної точки зору Церква досягає і живе небесним, але зберігає свою постійну участь і присутність у світі. Православна Церква перетворює світ, але самим перетворенням ніколи не обмежується. У той час, як політична система є тимчасовою і скінченною, Церква постійно нагадує нам про майбутнє, будучи постійно критичною навіть стосовно найкращої системи демократії. Церква веде людство до небесної ідентифікації, повністю звільненої від будь-якої створеної людиною ідеології. Таким чином, Церква наголошує на покликанні людства до самовизначення і прагнення до вищої небeсної досконалості. З огляду на цю есхатологічну орієнтацію Церква ніколи не ідентифікує себе політичними справами держави чи ідеологією, хоч постійно є чутливою до добробуту народу держави. Церква стає наче живою совістю держави, закликаючи людей до пошуку обожествлення.

Останні події в Росії пов’язані з виборами і безпосередньою участю в них еліти Московської Патріархії, що вступає, як було сказано вище, у суперечність з основними властивостями православної еклезіології. Участь єрархів Російської Православної Церкви у виборах є не тільки неправильним вчинком — їх активна участь послаблює достовірність учення Христа. Оскільки Церква заради політичної цілі ставить свій небесний заклик на другий план, вона втрачає свою первісну чистоту. Недавнє рішення Синоду Російської Православної Церкви про балотування духовенства у партійних списках дискредитує доктринальні основи Церкви. Правда Христова, сповідувана доктриною Церкви, зводиться до політичних махінацій Російської держави. Відповідно до того порядку Церква Ісуса Христа буде оцінюватися за виборчою системою Кремля, в той час як церковна єрархія буде частиною Російської Думи, що посилає російські війська обороняти ідею Російської імперії. Нехай Бог милує всіх тих, хто цим шляхом мандрує. У недалекому майбутньому результати того процесу можуть бути катастрофічними.

Прагнення до самовизначення людини характерне і для теперішнього часу Росії. Нове покоління росіян, вихованих з іншим менталітетом і доступом до інформації, здійснює свої природні права ідентифікуватися відповідно до свого власного мислення. Після дев’яноста років комунізму в людей з’явилася можливість думати самим за себе і визначати своє майбутнє. Це теж свого роду природне, не занечищене соціально-політичною пропагандою прагнення, зафіксоване в пам’яті людини оригінальною антропологією Православної Церкви. Процес самовизначення росіян приходить разом із відновленням Православної Церкви. Зміни в менталітеті російського суспільства і здатність виходу за рамки представленого офіційного становища уряду підкреслюється у вуличній демонстрації, яка була немислима двадцять років тому. У даному випадку той факт, що члени групи “Pussy Riot” — люди надзвичайно молодого віку, вказує на новий спосіб мислення нового покоління в російському суспільстві. Молоде покоління росіян збагнуло людське покликання на найвищому рівні: пошук можливостей проявляти вільну волю. Цей пошук має негайні й величезні наслідки в російському суспільстві.

Відродження народу для реалізації вільної волі знаходимо в антропологічному вченні Церкви, яка підтримує фундаментальне право кожної людини. Я твердо вірю, що в російському суспільстві є непохитне відчуття розпізнання між справжньою харизматичною Церквою і її зображенням у структурі Московської Патріархії. Слова однієї з протестуючих Марії Альохіної, як цитує CBC у статті "Член групи “Pussy Riot”, звільнена Московським судом”, вельми виразні: "Ми не хотіли нікого образити. Ми пішли до кафедри на знак протесту проти об’єднання політичної та духовної еліт". У цій заяві немає жодного слова звинувачення проти самої справжньої Православної Церкви, але коментар іде проти зловживань власним покликанням з боку єрархії Московської Патріархії. Згідно зі свідченнями трьох членів “Pussy Riot”, “виступ в центральній кафедрі Москви був політичного характеру, а не нападом на релігію” (стаття CBC). Надзвичайно інтригуючим у заяві є те, що члени “Pussy Riot” відділили політичний характер протесту від релігійного. Різниця між політичним наміром протестуючих і природою релігії має величезний і негайний вплив на ціле неприємне становище. Православна Церква, яку вони самі охарактеризували терміном «релігія», ніколи не була об'єктом їхнього протесту. Це не «релігія-Православна Церква», спонукала їх протестувати, а елемент, який безпосередньо пов'язаний зі структурним життям Церкви — її еліта. Позиція цих двох аргументів у певному контексті може мати згубні наслідки для подальшого розвитку ідеологічного мислення російського суспільства. Беручи до уваги специфічну ідентифікацію цих двох елементів молодими членами “Pussy Riot”, надзвичайно дивно, що Російська Православна Церква характеризує протест як напад невизначених “антиросійських сил” на Російську Православну Церкву (агентство Рейтер, “Pussy Riot reveals rift in Russian Orthodox Church”). Узагальнення протесту з боку проводу Російської Церкви має ширше значення, воно висвітлює активну участь еліти Московського Патріархату у президентських виборах. Це можна розуміти як метод повернення всієї дискусії в другому напрямку, до якого ми повернемося нижче.

У даний час основа Церкви дестабілізована участю найвищих членів еліти Патріархії в політиці Російської держави. Згадаймо слова Патріарха Кирила, який, підтримуючи президентство Володимира Путіна, назвав його "Боже чудо" (агентство Рейтер). Беззастережна підтримка Патріархом Кирилом екс-шпигуна КДБ (агентство Рейтер) сприймається молодими росіянами як зрада первинної місії Церкви у світі. Церква занурилася в атмосферу російської політики і використовується як засіб ідеологічної місії Російської імперії. Компроміс Російської Православної Церкви з політичною системою та ідеологією російської імперії перетворює Церкву на орган недовіри, який не буде відрізнятися від будь-якої іншої інституції в уряді. Молоде покоління, замість того, щоб знайти в Церкві натхнення для свободи, вибрало бунт і протест проти зловживань у Церкві у притаманному йому стилі. Події в кафедральному соборі Христа Спасителя в Москві треба розуміти як місце протесту проти еліти Московської Патріархії. Це крик зневіри і біль душі молодого покоління росіян, які були обмануті елітою Православної Церкви в Росії. Еліта Московської Патріархії маніпулює оригінальним покликанням православної антропології до самовизначення з метою стимулювання віруючих думати і діяти за вказівкою. Підтримка Путіна Патріархом Кирилом рівнозначна поняттю не дуже відмінному від комуністичного поневолення свідомості людей. Це не акт вільного вибору самовизначення, проголошеного православною теологією, а зловживання та маніпуляція антропологічною правдою з боку тих, хто повинен би стояти на сторожі істини.

Нам слід підкреслити, що сьогодні не час для Московської Патріархії спрямовувати свій взір на "божественну відплату" (агентство Рейтер) і покарання тих молодих політично недосвідчених осіб. Якщо результатом "Божественної відплати" є ув'язнення в Сибіру, де ґвалтування і фізичне насильство є повсякденним явищем, тоді Образ Божественного та милосердного Отця, Який прощає не ставлячи умов, прирівнюється елітою Московської Патріархії до немилосердного інквізитора Середньовіччя. Хто візьме на себе відповідальність за руйнування Божественного образу й подоби в особах цих молодих жінок? Хто пояснить їх дітям (4-річна дочка в одної і 5-річний син в другої), що їх матері перебувають в ув'язненні в Сибіру за протест проти еліти Церкви, яка підтримала еліту політичної партії? Яку вістку несе еліта Російської Православної Церкви у світ? Якщо страх позбавлення волі в Республіці Мордовії (550 кілометрів на південний схід від Москви) і землі Пермської (1300 кілометрів на схід від Москви) є знаряддям Російської Православної Церкви, щоб привести людей до Церкви, я підозрюю, що в філософії мислення еліти Московської Патріархії не залишилося нічого справді християнського. Події в Москві повинні би стати для представників еліти Московської Патріархії часом для самооцінки та самоаналізу. Еліта Російської Православної Церкви повинна би глибоко проаналізувати свій нинішній шлях, який відкидають ті, хто бачить у православній антропології справжнє вираження волі. Хіба що вся ця справа суду членів “Pussy Riot” в Москві є відволіканням уваги від реальної проблеми — прямої участі російської еліти у виборах. Якщо це дійсно так, то наслідки можуть бути вибухонебезпечні як у внутрішніх справах країни, так і назовні. Це слід розуміти як повний богословський колапс Московської Патріархії й ідеологічна пародія на еліту Російської Православної Церкви.

З іншого боку, події в Москві представляють слабкість і нестійкість Російської Православної Церкви зовнішньо і внутрішньо. Рівновага, стабільність і курс Московського Патріархату захиталися. “Pussy Riot” — це лише невелика ілюстрація того духовного занепаду еліти Московської Патріархії, який, на жаль, має негативний вплив на російське суспільство. Якщо соціальне явище “Pussy Riot” може захитати ідеологічну основу еліти Російської Православної Церкви, то стабільність Церкви в російському суспільстві є щонайменше сумнівною. Політичний вплив Московської Патріархії та його присутність на міжнародній арені ніколи не буде прийнятий як духовна велич і влада. Поліцейський контроль за життям Помісних Православних Церков у світі Зовнішнім відділом Московського Патріархату на чолі з митрополитом Алфєєвим може бути також свідченням штучного зображення уявної величі Московської Патріархії. Ми повинні мати на увазі, що Ісус Христос народився в печері, в дуже непросвіченому і обмеженому світі. Церковне багатство — це не світ політичної слави, а постійна жертовна боротьба за Царство Небесне на прикладі безлічі мучеників. Припускаю, що поєднання еліти Російської Православної Церкви з політичною сферою Росії зустрінуться з духовною загибеллю і відторгненням у суспільстві. Це не загибель істинної Церкви, це загибель знівеченого образу еліти, який загрожує неприємними наслідками.

Самоідентифікація припускає відповідальність

Інша точка зору нашого аналізу підкреслює аспект нашої відповідальності за користування нашою вільною волею. Людина, яка робить певний вибір у своєму житті, несе відповідальність за остаточні наслідки. Особистий вибір передбачає особисті наслідки. Через велику потужність нашої вільної волі існують параметри для її вираження. Неконтрольована воля може бути дуже небезпечною як для самої людини, так і для інших. У православній етиці є поняття внутрішнього незалежного етичного агента, який характеризує відповідну дію як погану або добру. Цей агент також обмежує здійснення вільної волі відповідно до сфери кожного конкретного індивідуума. Через це у православній теології гріх завжди є наслідком особистого вибору. Наша вільна воля не може бути насильством для інших людей. Вона також не може насильно перейти рамки цінності волі іншої людини. Параметри здійснення нашої вільної волі не можуть дискредитувати вірування й цінності інших осіб, як це відбулося з боку членів “Pussy Riot”. Навіть якщо в даному випадку мова йде про порушення основ еклезіології Церкви елітою Московського Патріархату, місце і спосіб проведення акції протесту, вибрані молодими членами групи, заслуговують на осудження. Треба підкреслити, що кафедра не є власністю еліти Російської Православної Церкви, а місцем богопоклоніння народу Божого, який окреслює себе як православні християни. Святиня-храм — це сакральне місце, де воля народу освячена присутністю Бога. Хоч способи вираження розчарування членами “Pussy Riot” у храмі й спрямовані проти еліти Московського Патріархату, насправді вони перебувають у прямому конфлікті з іншими людьми. Таким чином, дія є нешаноблива і вона толеруватися не може. Аналогічна реакція була б явною в будь-якій інший частині світу, де місця моління не були б шановані.

Висновок

На закінчення хочу підкреслити складність життя політичної сфери в російському суспільстві. Її наслідки поширені набагато далі, ніж можна думати, зокрема вони відчутні для України та її процесу розвитку демократичного суспільства. По-перше, люди прагнуть до самовизначення шляхом здійснення їх волі вибору. Це дійсний людський потяг, який всі ми, що живемо в демократичних країнах, приймаємо як щоденне і нормальне явище. Крім того, існує спокуса висловлювати свою волю неконтрольованим шляхом. Одним із проявів цього підходу є випадок із членами “Pussy Riot”, які своїми діями засудили віру дійсних віруючих Православної Церкви. Складність ситуації стає гарячішою, коли включаємо участь еліти Російської Православної Церкви в політичному житті російського суспільства. Всі ці умови змушують всіх учасників конфлікту розглядати ситуацію як небезпечне та нестабільне явище, яке знаходиться в пошуках справжньої автентичності. Якщо в російському менталітеті існує справжній потяг до демократії, там буде достатньо місця для взаємного розуміння і пошани до прощення.

Єдиним виправданням для членів “Pussy Riot” є їхній вік і відсутність релігійного виховання. Цілком імовірно, що їх емоції й розчарування Російською Православною церковною владою скомпрометували відсутність критичного рішення між тим, що правильно і що неправильно, що допустимо, а що шкідливо. Беручи до уваги розглянуті обставини і тло ситуації, нам доводиться ствердити, що підхід еліти Московської Патріархії до "Божественної відплати" і настоювання на покаянні — неправильний і непастирський. Якби Російська Православна Церква простила членам групи “Pussy Riot” —  це було б ознакою величі і духовної мудрості. Якщо провід Російської Православної Церкви наполягає на покаянні молодих членів групи “Pussy Riot”, які, можливо, навіть не розуміють суті покаяння, то хто запитає про покаяння всіх членів проводу Російської Православної Церкви, які співпрацювали з комуністами, виявляючи найпотаємніші секрети сповіді віруючих?! Хіба це не блюзнірство — нищити життя багатьох людей, які повністю довіряли всім тим, хто зараз пропагує зі святого вівтаря “Русскій мір”? Лицемірство еліти Російської Православної Церкви ганебне не тільки в російському суспільстві, воно шкідливе для Православної Церкви у світі в цілому. Необхідно підкреслити, що власне прощення ілюструє хрест Христа на Голгофі. Очевидно, що ідея прощення дуже далека від еліти Московського Патріархату, оскільки відплата — це єдина мова, якою користуються ті, котрі більше від інших потребують прощення.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua