12-06-2009

Добромиль – місто ченців і вельмож

Ірина СТРИЖЕВСЬКА. — "Львівська газета", 11 червня 2009 року

Майже за сто кілометрів на південний захід від Львова в прикордонні з Польщею над річкою Вирва розвивається невеличке місто Добромиль. Нині його ідентифікують у масовій свідомості з кількома речами. Це насамперед трагічна історія Саліни, руїни замку Гербуртів і василіанський монастир святого Онуфрія, в якому відбував новіціат майбутній Митрополит Андрей Шептицький.

Та історія Добромиля значно цікавіша, а гідних для огляду місць доволі багато. Варто згадати також те, що в цьому містечку народилися відомі особистості: археолог Ярослав Пастернак, композитор Філарет Колесса, художник Дмитро Крвавич. А ще в Добромилі під час виборчої кампанії до сейму в Івана Франка поцупили чоботи...

1.jpg

Володіння Гербуртів

Упродовж кількох століть Добромиль й околиці належали династії Гербуртів. Однак першими його власниками були слов’янські вожді Добромил і Виш. Вони почали володіти нинішнім Добромилем у ХІІ столітті, а життя вирувало тут значно раніше.

Як свідчать дані археологів, на добромильських полях знаходили залишки посуду скіфського періоду. Та саме містечко постало завдяки вождеві Вишу й паничеві Добромилу. Перший володів землями на правому березі річки Вирва, а Добромил мав під своєю владою ліве побережжя.

Однак найбільший слід в історії міста залишила династія Гербуртів. Перші з них з’явились у Добромилі ще за часів правління Галичиною короля Данила. Кажуть, на добромильські землі цю родину прислав сам польський король, аби посилити полонізацію краю.

2.jpg

Першу письмову згадку про Гербуртів у Добромилі датовано 1385 роком. За однією з версій, на наших землях вони з’явилися з Моравії або Сілезії. Найвідомішим із них був Іван Щасний. Це видатний політичний діяч того часу і прихильник дружніх стосунків із місцевим населенням. Якось він сказав: “Русини є моїм народом, а наша Русь – рідна батьківщина. Я витаю це достойне воєводство, котрому більш як 400 років мої предки вірно служили”.

Добромильчани мають завдячувати розвитком міста саме династії Гербуртів. Адже завдяки одному з них – Андрію – король Ян Ольбрахт 1497-го надав Добромилю статус містечка й дозвіл на проведення ярмарків. Виробники сукна жваво торгували із західними сусідами, а відтак у населеному пункті постійно більшало приїжджих. 1531 р. зусиллями Гербуртів у Добромилі з’явився дерев’яний костел. Іще через 35 років у такий самий спосіб місто здобуло магдебурзьке право.

У Добромилі Гербурти звели дерев’яний замок, обнесли місто мурами й частоколом. Згодом замок став мурованим. Активно розвивалося солеваріння, що привело до міста купців і нових мешканців. Відтак 1584 року тут мешкало понад 7 тисяч людей. Мабуть, найбільшою гордістю тодішніх добромильчан було те, що в їхньому місті завдяки Іванові Щасному з’явилася друкарня.

Кажуть, кожен із Гербуртів, помираючи, перетворювався на орла. Якось представник цього роду вистрелив у цього птаха. Згодом помер його син – спадкоємець. Отак зникла династія Гербуртів. Проте світла пам’ять про цей рід і залишки його замку залишилися. А Добромиль іще довго був одним із провідних центрів солеваріння, яке започаткували Гербурти.

Саліна – біль і трагедія невинно убитих

Соляні шахти в Добромилі віками забезпечували місту прибуток, а в червні 1941-го стали місцем смерті понад півтисячі місцевих мешканців і колишніх в’язнів перемишльської тюрми, в якій відбували покарання переважно українські патріоти.

Одного червневого дня їх усіх випустили. Частину повели колонією до Мостиськ, інших пішки пригнали до Добромиля. Тут їх очікувало жорстоке покарання. Засуджених живцем спустили в соляні шахти.

Волею фатуму сталося так, що цього дня на місцевому солеварному заводі видавали зарплатню. Тож до колишніх в’язнів повкидали й робітників солеварні, знищуючи сліди і зайвих свідків. Добромильські старожили розповідають, що кілька днів із тих шахт було чутно крики і стогін.

Нині на місці цього злочину спорудили пам’ятник. Також щороку наприкінці червня представники всіх конфесій моляться за душі людей, які загинули тут.

Монастир, де Андрей Шептицький готувався до чернецтва

Хоча в Добромилі чимало місць, де можна помолитися, мабуть, це все-таки найкраще зробити у василіанському монастирі святого Онуфрія. Хоча б тому, що тут 1888 року майбутній Митрополит Андрей Шептицький відбував новіціат. 1 серпня саме в цьому містечку він уперше вдягнув чернечу рясу.

Утім не лише тому ця чернеча обитель заслуговує на увагу. Вона має цікаву історію, пережила періоди й розквіту, й занепаду.

Василіанський монастир святого Онуфрія з’явився в Добромилі завдяки діяльності Івана Щасного Гербурта. Кажуть, саме він дозволив львівському монахові Атаназію започаткувати чернече життя поряд із замком. Інші вважають, що першими тут з’явилися закарпатські василіани.

Як би там не було, саме отцеві Анатазію Іван Щасний дав дозвіл побудувати зазначений монастир. Саме він у Перемишлі 24 серпня 1613 р. надав святій обителі фундаційну грамоту. Її текст написано на пергаменті, це перший документ до історії добромильських василіан. У грамоті “на вічні часи” записано для ченців ґрунт і дано дозвіл на поставлення церкви й монастиря. І він перший, дерев’яний, тут з’явився. А поряд – і церква святого Миколая.

І кількість монахів, і доходи василіан постійно зростали. А у XVIII столітті у свою власність вони одержали ще й замок Гербуртів. Згодом звели й мурований монастир. Як і годиться, в давні часи монахи мали пристойну бібліотеку й навіть раритетні видання.

У радянські часи чернече життя тут припинилося – влаштували психоневрологічний диспансер. На початку 90-х минулого століття василіани повернулися до Добромиля. Відновили монастир і радо приймають усіх, хто шукає душевного спокою і Божої благодаті.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua