16-10-2006

Покров козацький, кобзарський і всього світу

Олена ЧЕБАНЮК. – „Україна молода”, №190, 14 жовтня 2006 року

old.risu.org.ua.jpgЦього дня можна зігріти оселю „на весь рік”, попросити в неба про шлюб і замислитись над вічним, слухаючи кобзарські псалми

„Покрова – це велике свято на всю осінь, – розповідає Галина Потапчук із села Обиходи Коростенського р-ну. – До Покрови все треба поробити, до Покрови утеплити треба все: і вікна, і двері – поліпити припічок і призьбу, помазати долівку й вибілити все”. Колись саме до Покрови загати обкладали навколо хати, щоб не було холодно, бо „як прийде Покрова – зима готова”.

В українському традиційному календарі Покрова визнається великим „годовим” святом, а тому працювати цього дня – великий гріх. Кожний поважний господар вважав справою честі закінчити до цього дня всі роботи на полі, а господиня – приготувати хату до зими. На того, хто не встигав упоратися до свята, поглядали з осудом: „Хто сіє по Покрові, той не матиме що дати корові”, або „По Покрові – сівба вдовина та сирітська”. Бо тільки немічні й самотні не могли вчасно впоратися з роботою.

Щоб тепло трималося в оселі протягом усієї зими, господині вдавалися до магічних дій та замовлянь, які з огляду на сьогоднішні газові проблеми не втратили, мабуть, своєї актуальності й можуть стати в пригоді сучасним господиням. Отож треба встати вдосвіта, до схід сонця встигнути розтопити в печі й швиденько затулити пічну заслонку із примовкою: „Покров, натопи хату без дров!” або „Заганяю тепло в хату, щоб нам всім не хорувати!”.

На Чернігівському й Житомирському Поліссі вважали, що до Покрови треба винести з хати троїцьку зелень, яка оберігала протягом літа від відьом і усього лихого. У садку на зиму обв'язували перевеслом плодові дерева.

Вважалося, що саме Покрова поділяє рік на теплу й холодну половини і символізує перехід із осіннього циклу календарних свят до циклу свят зимових. Народною уявою цей переломний момент у природі наділявся священними властивостями. Вважалося, що цього дня можна передбачити погоду на найближче півріччя. Після Покрови очікували „друге бабине літо” – кілька останніх у цьому році теплих днів. Є жартівливе прислів'я: „ Як були жнива – баба нежива, як прийшла Покрова, то баба жива-здорова”. На Покрову, кінчивши „літню роботу” в полі, жінки приступали до „зимової”, тобто бралися прясти, шити й вишивати. На більшості території нашої країни після 14 жовтня дівчата винаймали у якої-небудь удовиці або солдатки хату й розпочиналися вечорниці й досвітки, що тривали аж до Великоднього посту. На „вечурках” молодь не тільки розважалася співами й іграми, а й працювала: дівчата готували собі „скриню”, тобто посаг, що був обов'язковою умовою шлюбної угоди.

По всій Україні й до сьогодні збереглося вірування, що Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем, бо в сімейному побуті її шанували як покровительку шлюбів. Дівчата зверталися з молитвами до Матері Божої: „Свята Покрово! Покрий земельку листочком, а мою голівоньку – віночком!”. Дівчина-перестарок зверталася до Матері Божої із ревною молитвою:

Святая Покрівонька!

Покрий мені хусткою голівоньку,

Мою голівоньку безпричинну

Та дай же мені, Матір Божа, дружину,

Хоч сякого-такого мужчину,

Аби роздобув хліба та дровець і лучину,

А то моя руса коса щодень марніє,

А до того ж хутко сивіє!

І зараз тримається серед нашого жіноцтва вірування: якщо пара побралася на Покрову, то сама Богородиця буде їх оберігати – візьме під свій „покров”, а отже, в сім'ї буде любов і згода.

На Покрову, зокрема на Галичині, побутувала традиція: люди заможні готували обіди, на які запрошували бідних і старців. На Звенигородщині від Покрови щосуботи влаштовували поминальні трапези, замовляли церковні панахиди, роздавали почастунки (яблука, горіхи, печиво) на спомин душі померлих родичів. У тих же селах і містечках, де на Покрову був храм, влаштовували громадські обіди, справляли „меди” й проводили гучні ярмарки, на які з'їжджалися торговці й покупці з усіх околиць.

Своєю покровителькою й заступницею вважали Святу Покрову запорізькі козаки. Згідно з народними переказами, заснування й організацію Січі козаки пов'язували із провидінням Богородиці. На її честь на Січі було збудовано Покровську церкву, над її Царськими вратами золотом сяяв напис: „Молим, покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбав нас от всякого зла”. У своїй похідній пісні козаки співали: „Нам поможе святий Юр ще й Пречиста Мати турка звоювати!”. Під час руйнування Січі царицею Катериною ІІ у 1775 році козаки, що відходили за Дунай, зайшли до Січової церкви, щоб попрощатися зі своєю духовною святинею. Помолившись, забрали вони із собою ікону „Покров Богородиці”, тричі обнесли її навколо церкви й з нею рушили в чужі краї. Легенда свідчить, що під час руйнування Січі ця церква дивовижним чином ухилилася від рук московських солдат і провалилася під землю „вся як була – з дзвіницею і хрестом, так і пірнула”. Продовжуючи козацькі традиції, Українська Повстанська армія саме 14 жовтня оголосила днем зброї.

У давнину шанували Святу Покрову також кобзарі та лірники. І сьогодні братчики Кобзарського цеху, дотримуючись усталених протягом віків традицій, вважають Покрову (нарівні з Різдвом, Великоднем і Трійцею) своїм цеховим святом. Кожного року кобзарюють вони біля Покровської церкви на київському Подолі або біля Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відомий кобзар і знавець української традиційної культури Тарас Компаніченко вважає, що саме з Покрови, коли остаточно завершувалися сільськогосподарські роботи, починали кобзарі ходити по селах і хатах.

“Останнім часом, – розповідає пан Тарас, – у музеї просто неба на Мамаєвій слободі у Києві на свято Покрови відбувається своєрідна кобзарська матура: прослуховування молодих кобзарів і надання їм права на кобзарювання. В такий спосіб ми намагаємося зберегти традицію „визвілки”, коли завершивши навчання у панотця, молоді кобзарі на судній раді показували рівень володіння кобзарським мистецтвом і отримували дозвіл на самостійне кобзарювання”.

Традиційно в Україні Покрова сприймається не тільки як велике релігійне свято, а й як свято національне. Особливо пишно його справляють у Києві, де щороку відбувається „Козацьке свято на Подолі” й урочистості, присвячені заснуванню Києво-Могилянської академії. У багатьох містах України відроджується традиція покровських ярмарків. Свято Покрови все більше усвідомлюється як загальнодержавне.

www.risu.org.ua

Авторське право на матеріали Релігійно-інформаційної служби України захищається законом.
Вони можуть буть використані повністю чи частково лише за умови посилання на РІСУ.
У разі використання їх в Інтернеті — обов'язкове гіперпосилання на risu.org.ua