надрукувати

Завершилася 25-річна реконструкція Свято-Троїцького Іонівського монастиря

03.07.2008, [12:18] // Храми, церковне майно //

КИЇВ — Монастир розташований у ботанічному саду ім. Гришка. Тут відновлено фасад, дах, перекриття, стіни знов прикрашають розписи, лунають дзвони. І все це – без копійки дотацій, хоча за останні роки тут перебували немало чиновників найвищого рангу. Вони, звичайно, залишали пожертвування, але основне фінансове навантаження лягло на плечі звичайних людей. Саме завдяки їм вдалося повністю відновити монастир, який на початок 1990-х являв собою сумне видовище, інформує «глаVred» з посиланням на Газету по-киевски.

За всю історію існування – а побудований монастир був наприкінці ХIХ століття – храм закривали двічі. У 1930-х рр. його приміщення віддали дитячій колонії, а священиків заслали. Старожили ще пам'ятають, як у будівлі смажили пиріжки. Під час німецької окупації монастир знову відкрився і працював аж до 1949 року, коли на вул. Тимирязевській почали облаштовувати ботсад. Приміщення храму вирішено було віддати під музей ботаніки.

«За проектом, замість куполу збиралися побудувати башту з ліпниною, як на ВДНХ, з пам'ятником Мічуріну, навіть почали роботи, - розповідає архімандрит монастиря отець Іона. – Розкрили склеп святого Іони, засновника храму, а поховання єпископа Калузького Віталія розграбували і спалили».

Музею з Іонівського монастиря все ж не вийшло. Його переобладнали під лабораторію, але проіснувала вона недовго: почали обрушуватися перекриття, стеля, підмокали стіни. У 90-х роках минулого століття храм почали відновлювати. Служити тут стали у 1991 році, прямо на вулиці, а будівельні і реставраційні роботи розпочалися ще через два роки.

«Храм дуже проблемний – за ним багато років не стежили, він був майже зруйнований. Всі відновні роботи проводили своїми силами, - продовжує отець Іона. - Розібрали цегляні перекриття, встановлені тут для роботи лабораторії, укріпили дах. Відлили на Донецькому металургійному заводі дзвони – у них дуже гарне звучання. Нещодавно відновили фасад. А останнім часом відновлювали розписи».
Над небагатьма картинами, що збереглися з колишніх часів, працював реставратор Микола Романченко. На жаль, жодної фотографії внутрішнього убрання храму не залишилася. Їх шукали в архівах, у істориків, колекціонерів – марно. Навіть іконостас, зроблений «Укрпроектреставрацією», довелося просто виконувати за канонами російсько-візантійського стилю, який наприкінці XIX століття був популярний у православній церкві.

Кліру і вірним залишилося лише досліджувати печери при монастирі. Своїми силами у цій справі не обійтися, а на оплату послуг профільних організацій коштів немає.

• http://ua.glavred.info/archive/2008/07/03/110854-11.html