Про цукерки, Моцарта та Собор св. Юра

Хто бував у Відні, не міг не зауважити, як успішно продають туристам Моцарта. Передовсім – цукерочки, шоколадки, ба навіть парасольки з його портретами. Навіть трохи забагато того, я б сказав. Все ж у принципі це добре, гадаю.

А в нас в Україні свої герої. Тільки ж ледве чи кілька з персонажів нашого минулого є героями для всіх, як Моцарт для австрійців, Європи й цілого світу, зрештою.

Кілька років тому мою увагу привернула меморіальна таблиця англійською, німецькою та українською на Соборі св. Юра на честь Франца Ксавера Моцарта – сина видатного композитора. Таблиця пригадує «історичне» виконання «Реквієму» Вольфґанґа Амадея Моцарта в храмі 5 грудня 1826 р. та стверджує, що його син мешкав у Львові в 1808-1838 рр.

Про Франца Ксавера чимало писав Ларрі Вулф у своїй нещодавній книзі «Ідея Галичини. Історія та фантазія в політичній культурі епохи Габсбургів»[1]. Детальну біографію нашого героя включає також англійський, німецький та український варіанти «Вікіпедії». Зрештою, його галицькі листи до матері та брата Карла опубліковані давним-давно. І взагалі, в колі фахівців Франц Ксавер знаний добре.

Вольфґанґ Амадей Моцарт мав шестеро дітей, з яких четверо померло в дитячому віці. Франц Ксавер Вольфґанґ народився 26 липня 1791 р. у Відні, всього за п’ять місяців до смерті свого батька. Констанція, вдова композитора, вирішила дати своїм синам музичну освіту. Вже у шестирічному віці вона представила Франца Ксавера празькій публіці (найбільший тріумф Вольфґанґа Амадея пов’язаний із столицею Чехії), перед якою він виконав арію з батькової опери «Чарівна флейта».Так розпочалася музична кар’єра сина – в тому ж віці, що й батька. Перший фортеп’янний концерт Франц Ксавер написав 1805 p. А коли йому виповнилося сімнадцять, переїхав до Галичини, де спочатку навчав доньок графа Віктора Баворовського – відомого філантропа – в графському маєтку в селі Підкамінь (тепер Рогатинського району Івано-Франківської обл.). «Твого брата запросили до Польщі», – повідомляла Констанція старшому синові Карлові. Отже, галицька просвічена публіка знала про Моцартову славу, натомість його вдова ще не знала поняття «Галичина».

У Підкамені Франц Ксавер довго не затримався і вже наступного року перебрався до Бурштина, де навчав гри на фортеп’яно доньок графа Янішевського. А ще через два роки Ф. К. Моцарт переїхав до Львова, де отримав покровительство баронесси Йосифіни Кавалькадо. Відтак упродовж наступних двадцяти років Моцарт-молодший продовжував кар’єру приватного вчителя музики (в сімействах Поґоцкіх, Чарторийских, Сапіг тощо) та з великим успіхом давав концерти.

5 грудня 1826 р. виконання ним «Реквієму» в Соборі св. Юра на тридцятьп’яті роковини батькової смерти дало поштовх до створення Товариства св. Цецилії – властиво, хору в складі 400 співаків-аматорів, яким керував композитор. Товариство св. Цецилії вважають першою професійною музичною школою у Львові. Варто зауважити, що ця подія історичної ваги (як виявилося згодом) не могла б відбутися без згоди кардинала-просвітника Михайла Левицького, Галицького митрополита в 1815-1858 рр.

«Стиль Моцарта-молодшого цілком вписується у моду того часу і, хоч і спирається на класичну основу, все ж опосередковано втілює риси раннього романтизму, – стверджує сучасний музикознавець Любов Кияновська. – Це найбільше помітно у розвинутій, кантиленній мелодиці, вишуканій віртуозній фактурі. Він вже досить рішуче відходить від класицистичної стилістики, найповніше представленої у творчості його батька, і, хоча і переймає певні засади класичної композиції у гармонії, формі, все ж пристосовує їх до потреб нового часу»[2].

Ф.К. Моцарт також успішно гастролював по Європі, під час турне в 1819-1821р. він, зокрема, виступав у Варшаві, Ґданську, Ельбінґу.

1838р. Моцарт-молодший переїхав до Відня, відтак до Зальцбурґа (рідне місто свого батька), де його мати заснувала «Кафедральну музичну асоціацію і Моцартеум» з метою «вдосконалення музичних смаків з особливим акцентом на сакральній музиці та організації концертів» (1841, тепер – Університет музики та драматичного мистецтва «Моцартеум»); Франц Ксавер був капельмейстером.

Помер 29 липня 1844 р. на рак у Карлсбаді (тепер – Карлові Вари, Чехія), де й похований. Розпорядницею заповіту композитора була його львівська покровителька Й. Кавалькадо, яка звеліла написати на надгробку композитора «Нехай ім’я його батька буде його епітафією, оскільки захоплення батьком була сенсом його життя». Франц Ксавер так схилявся перед музикою батька, що на цьому ґрунті в нього розвинувся комплекс меншовартості; він недооцінював свій талант і вважав, що на фоні батькової спадщини його власна творчість – нікчемна.

Отже, Франц Ксавер провів у Галичині більшу частину свого життя як приватний учитель музики (якось він написав матері, що він – єдиний учитель музики на всю Галичину!), навчаючи дітей заможної шляхти гри на фортеп’яно, композитор та концермейстер. Л. Вулф також звернув увагу, що серед спадщини Франца Ксавера – шість полонезів (з них один присвячений графині Жевуській, два – графині Ґлоґовській). Таким чином, молодший Моцарт випередив Ф. Шопена, який адаптував полонез до музичної культури епохи романтизму й спопуляризував його. На Моцарта-молодшого вплинув також український фольклор. Як стверджує Л. Кияновська, «Фортеп’янні варіації ре мінор» написані на тему української жартівливої пісні «У сусіда хата біла», серед творчої спадщини композитора є й твір під назвою «Дума на руську тему».

А ініціатором встановлення меморіальної таблиці на Соборі св. Юра є Дмитро Колбін, професор кафедри скрипки Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, почесний голова Львівського Моцартівського товариства.

Тож чи не варто б нам і львівській міській владі знати й пропагувати також Франца Ксавера Моцарта? Адже прямуємо в Європу, чи не так?

[1] Larry Wolff. The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture. – Stanford University Press, 2010. – P.72-76. Параграф «Молодий Моцарт у Галичині»; І. Чорновол. Як винайшли Галичину. Ларрі Вулф і його ідея Галичини

[2] Л. Кияновська. Франц Ксавер Вольфганг Моцарт і Львів // «Ї». Незалежний культурологічний часопис. – №29. – Львів, 2003