Івахнівці – слід Богородиці та Товтри

22.10.2014, 12:12
Івахнівці – слід Богородиці та Товтри - фото 1
Всі добре знають, що головною реліквією Почаївської лаври є слід Божої Матері, залишений Нею на камені. А от, що Богородиця «наслідила» ще й біля глухого подільського села Івахнівці на Хмельниччині, знають одиниці. За місцевими переказами, Марія зробила тут «проміжну зупинку», коли мандрувала до Почаєва.

Івахнівці чимось нагадують гірські кримські села. Хіба що червоної черепиці на дахах не вистачає. Нагадаємо, що на Поділлі теж є гори, хоч і невисокі – Товтри-Медобори називаються. Товтрський кряж тягнеться на добрих дві сотні кілометрів. Починаються він біля містечка Підкамень, на Львівщині. Далі цей кряж тягнеться Тернопіллям у напрямку Скалату. Потім проходить через Сатанів та Чемерівці і виходить до Дністра біля Кам’янця-Подільського. Кряж тягнеться і за Дністом, але то вже Прут-Дністровські та Мурафські Товтри. Ось до цього кряжу й притулилися Івахнівці.

Івахнівці притулилися до Товтрського кряжу

Як і Кримські гори, Товтри вкриті вапняковими скелями та величезними каменюками, тож часом виглядають, як близнюки. Що зрозуміло — і Кримські гори, і Товтри були колись морським дном. Що теж залишило свій відбиток. На цьому паралелі закінчуються. Бо в Криму морське дно здибилося до неба у наслідок тектонічних процесів (класичне горотворення, зауважимо). А от з Товтрами трішки по іншому вийшло. Тут давнє море просто висохло… Спитаєте, а звідки ж взялися гори, якщо тут не було жодних тектонічних процесів? Хто ж тоді здибив земну кору? Та ніхто не здиблював. Тут попрацювали всяко-різні морські організми. Ці гори, ніщо інше, як залишки Великого бар’єрного рифу Сарматського моря, що котило тут свої хвилі 10-14 мільйонів років тому. Звідси їх специфічна форма. Південно-західні схили Товтр-Медоборів зазвичай набагато крутіші – бо з того боку колись були великі глибини, а північно-східні, де були прибережні мілини – пологі. Подібний рифово-гірський кряж є лише в Україні. Поодинокі подібні утворення зустрічаються, правда, ще в Англії та на території США, але там мова йде про кілька одиночних горбів і не більше.

На відміну від сучасного Великого бар’єрного рифу утвореного переважно коралами (він тягнеться вздовж берегів Австралії), Сарматський риф утворили не стільки корали, скільки колоніальні безхребетні тварини моховатки. Як і корали вони мають жорсткий вапняковий скелет у вигляді кущиків, деревець чи просто наростів, схожих на кошлатий мох (звідси й назва).

«Попрацювали» над утворенням Товтр і червоні водорості літотамнії (litho грецькою – камінь). В оболонках клітин літотамній (Lithothamnion) відкладається величезна кількість вапняку, і рослини стають міцними та твердими, мов камінь. І сьогодні в багатьох місцях планети ці «кам’яні водорості» є головними «будівельниками» рифів. Як то біля островів Фіджі в Тихому океані.

Скаменілості давніх мешканців Сарматського моря

Кому цікаво подивитися на «будівельників» — радимо відвідати село Крутилів, Тернопільської обл. Воно менше чим за два десятка кілометрів від Івахнівець. Поїздку сюди варто сумістити з екскурсією до Сатанова. Це село знаходиться усього за якийсь кілометр від стародавнього Свято-Троїцького монастиря. Як тільки перетнути Збруч та в’їхати до Крутиліва, то одразу видно невеличкого кам’яного хреста, що стоїть на невисокій скелі. Хрест, до речі, теж дуже цікавий. Це, так званий, «Хрест свободи». Подібні, у 1848 р., на честь скасуванням цісарем панщини, масово встановлювали чи не у кожному галицькому селі. На жаль, після «совітів» їх залишилися лічені одиниці. Але в ключі Товтр нас передовсім цікавить скеля. Це справжнісінький палеонтологічний музей під відкритим небом. Тут можна побачити кущик моховатки, дуже красиві одиночні та колоніальні корали, колонії літотамній, морські лілії, шкаралупу морського їжака, мушлі та скам’янілі рештки інших морських мешканців (на фото, зліва направо – одиночний корал, колоніальний корал та стебло морської лілії, колонія моховаток, шкаралупа морського їжака). Крутилів теж стоїть на схилах Товтр. Тільки вони тут не «голі», а вкриті лісом. Не виключено, що топонім «Крутилів» вказує на те, що село стоїть на крутих схилах.

 

Хрест Свободи в Крутилові

Але повернімося до Івахнівець. Зрозуміло, що у селі, де Божа Мати залишила свій слід, місцева церква має бути присвячена Богородиці. Так і сталося. Сільський храм зведено на честь Успення Божої Матері. Церква ця сучасна, збудована лише в 2005 року. Біля храму впадає у вічі скульптурна композиція, що відтворює сцену хрещення Ісуса Христа Іваном Хрестителем. Швидше за все від початку вона планувалася для якогось фонтану, бо в долоні Івана Предтечі видно отвір, з якого на Ісуса мала б стікати вода…

скульптурна композиція, що відтворює сцену хрещення Ісуса Христа Іваном Хрестителем

Ця скульптурна група тут з’явилася не випадково. Одна із сусідніх з Івахнівцями «товтрин» називається «Ян» — з сивої давнини і до самої революції на ній стояла капличка з фігурою Івана (Яна) Хрестителя. Івана Хрестителя шанують в Івахнівцях не менше ніж Божу Матір. За однією з версій саме він і дав селу його назву.

Товтра «Ян», на ній колись стояла капличка з фігурою Івана Хрестителя

Успенню Богородиці був присвячений і місцевий дерев’яний храм, зведений 1718 року. Його знищили комуністи. Не виключено, що за взірець сучасної церкви взяли фотографію її попередниці. Дуже вже вона нагадує традиційні дерев’яні храми Західного Поділля. Останнє з’ясувати не вдалося. Панотець від’їхав до сусіднього села, а бабця, яка продавала свічки, прояснити це питання не змогла. Зате вона підтвердила, що дійсно, слід Богородиці тут є, і розказала, як його знайти: «Піднімаєтеся на гору та йдете до самого кінця хребта, там величезні скелі будуть. Дивитеся на схил ліворуч. Там побачите великий камінь, на якому стоїть фігура Богородиці. На тому камені і побачите слідочок…». Фігуру ту, до речі, встановили лише цього року, — один місцевий бізнесмен гроші пожертвував.

сільська церква з гори

Взагалі навідатися в Івахнівці варто навіть заради самих гір. Вони тут надзвичайно мальовничі. Довго розказувати не будемо, краще дивіться світлини. Найкраще сюди навідатися у травні чи на початку червня. Коли трава смарагдово-зелена і довкола море квітів. Хоча і літом, і восени, як зараз, тут теж дуже гарно. Різноманітна та дуже цікава рослинність тут повсюди. Як на землі, так і на самому камінні та скелях.

Квіти на скелях

Квіти на скелях

Тут немало червонокнижної та ендемічної «травички». Тому Івахнівецькі товтри є державним заказником, що є частиною Національного природного парку «Подільські Товтри». Тут можна зустріти такі надзвичайно рідкісні рослини, як мінуарція щетиниста, хаменерій Додонея, зіновать Ліндемана, гострокільник волосистий, ковила пірчаста, зіновать біла. Ну і звичайно горицвіт. Бо, які ж бо то гори без горицвіту?

Горицвіт

Не зважаючи, що я чимчикую у пошуках християнської реліквії, у голову лізуть абсолютно недоречні фантазії. Зауважу, що під час мого травневого візиту (на жаль тоді я нічого про «слідочок» не знав) думки були такі ж. Весь час здавалося, що от-от з-за якоїсь чергової мега-каменюки чи скелі вибіжить натовп сивих волхвів з бубнами та дудками і діди почнуть камлати, викликаючи місцевих духів та славити давніх богів. Не знаю навіть, звідки такі фантазії… Можливо тому, що довколишні камені чимось нагадували давні менгіри та кромлехи. А може впливала історична пам'ять гори. Нагадаю, що усього за якихось 20 км звідси знаходиться священна язичницька гора Бохіт. Та сама, де колись стояв знаменитий Збручанський ідол чотириликого Святовита.

Високі Камені – одна з найвищих точок усього Товтрського кряжу

 

Осі і кінець хребта. Тут височать величезні і дуже мальовничі скелі, які й дали назву цій товтрині – «Високі Камені». Камені дійсно дуже високі (як для Поділля звісно). Висота цих скель сягає 352 метри над рівнем моря. Це одна з найвищих точок усієї Товтрської гряди. Оглянувши їх, зрозумів, чому мені увесь час волхви ввижалися. Під скелями знайшовся справжнісінький дольмен! Майже такий, як на Бохіті. Правда, не виключено, що то просто така гра природи. Тож стверджувати напевно, хто творець цього дива – люди чи випадок – неможливо.

Давній дольмен чи гра природи?

А ось і каменюка з білосніжною фігурою Богородиці. Спускаюся. Камінь зі «слідочком» дійсно виділяється на загальному тлі. Точніше це дві величезні плоскі каменюки, які лежать одна на одній, як бутерброд. Починаєш вірити в легенду, згідно з якою коли Божа Мати ступила на землю, то тут нічого не було. А от лише з’явився слід, то чудесним чином утворилася велетенська брила, яка підняла відбиток на висоту, аби ніхто не міг його сплюндрувати. На камені, зауважу, дійсно є заглибина, яка нагадує відбиток невеликої жіночої ступні.

Скеля, на яку вступала Богородиця

Місцеві мешканці стверджують, — якщо тут щиро помолитися, то відбуваються різні дивовижні речі – хворі знаходять зцілення, безплідним парам Бог дарує діточок тощо. Розказують, що до 1960-х років з під Каменя Богородиці било невеличке джерельце з цілющою водою. Але під час великої антицерковної кампанії, що розгорнулася по тому, як Микита Хрущов пообіцяв до кінця 1970-х повністю ліквідувати релігію в СРСР, якісь затяті місцеві комуністи це джерело знищили. Щось там розкопали, чи навпаки — закопали і вода зникла. По тому усі причетні до цього блюзнірства та їх рідні померли у муках від страшних хвороб. Наскільки це правда – не скажу, але сьогодні жодних слідів джерела тут не видно.

Слід Богородиці на камені

 

Якщо вже ви сюди приїхали, то варто піднятися і на сусідні гори. Не пошкодуєте. А після того спуститися у долину річечки Жванчик (притока Дністра). Тут знаходиться дуже гарний і мальовничий ставок, на березі якого можна відпочити після мандрівки.

відпочити після мандрівки можна на березі мальовничого ставка

Світлини автора (травень та жовтень 2014 р.)