Храми міста Чорткова
Назва міста іноді насторожує тих, хто вперше її чує. Не менше лякає вона і мешканців Чорткова, які навіть намагалися підняти питання про перейменування його на більш богоугодну назву – Богородичне. А дарма, нічого «диявольського» у назві цього подільського містечка немає: вважається, що вона походить від одного з перших власників Єжи Чартковського, який у 1522 році збудував тут перший дерев’яний замок. Хоча, і це лише здогадки: ще у 1427 році поселення згадується як Чартковіце, що було власністю Прадонтича і належало до Теребовлянського повіту. То ж таємницю назви ще належить розгадати майбутнім поколінням.
А головне — «чортову» назву з лихвою компенсує величезна кількість храмів різних конфесій у місті. Тільки тих, що мають вік понад 100 років, в Чорткові — 8. А ще декілька зведених вже в часи незалежності. Та й цього чортківцям виявляється замало: церкви в місті продовжують будувати.
Минулої осені мені довелося перший раз в житті прокинутися в цьому незвичайному містечку. Була неділя, і мене розбудили дзвони, які супроводжувалися проповідями, що лунали з гучномовців, встановлених на церквах. Вони так перегукували один одного, що на хвилинку здалося, ніби я знаходжусь десь на Сході: дуже сильно все це нагадувало заклик муедзина на ранкову молитву в Дамаску чи Бейруті. Коли вийшов з готелю, то побачив, що вулиці міста геть пусті: всі мешканці Чорткова знаходилися на Службі Божій. І лише біля церков стояло чимало людей, яких не змогли вмістити храми, і які слухали службу з гучномовців. Вражений незвичайним для мешканця Східної України перебігом подій у невеликому галицькому містечку, я відправився на прогулянку Чортковом – своїм улюбленим містом Тернопілля.
Найстаріша церква Чорткова — дерев’яна Успенська — розташувалася майже у дворі мого готелю поблизу центрального майдану міста. Храм в незвичайному для Західного Поділля стилі із використанням традицій як подільської, так і карпатської шкіл дерев’яного зодчества, з’явилася у 1635 році завдяки чортківським ремісникам: кушніру Миколі Драчуку та швецю Гаврилу Журавлю. Церкву тричі руйнували турки і татари, але її знову відновлювали, після чого неодноразово перебудовували. Так, у ХІХ столітті з’явилося два додаткових зруби: з боку нави та з боку вівтарної частини. У радянські часи храм занепав, але в перші ж роки незалежності його реконструювали і, слід зазначити, дуже вдало. Для цього його довелося майже повністю розібрати і знову звести з доданням вже нової деревини. Усе було зроблено з дотриманням традицій XVII століття, що є великою рідкістю в наші часи. Бо, на жаль, сьогоднішні «реставратори» більш псують пам’ятки, ніж відроджують їх. З містом Чортків випадок іншій: обидва дерев’яні храми міста – церква Успення Пресвятої Богородиці в центрі міста та Вознесенська церква на Вигнанці — донесли до наших днів дихання історії минулих століть. У церкві Успення зберігся й іконостас XVIII століття. Сьогодні храм належить Українській Автокефальній Православній Церкві.
У центрі міста, поруч з «новою» ратушею (ось вам ще одна незвичайність Чорткова – дві ратуші!), знаходиться величний храм, що вже символізує сучасність Чорткова. Мешканці міста завжди були патріотами своєї батьківщини і у будь-які часи відстоювали свою землю перед загарбниками. Коли Україна отримана довгоочікувану незалежність, новим символом міста став величезний храм, зведений у формі українського герба – тризуба. Катедральний собор святих апостолів Петра і Павла Української Греко-Католицької Церкви, освячений 2001 року, можна побачити з багатьох куточків міста. А з вершин пагорбів, що оточують Чортків, собор виглядає міською домінантою.
До серця старого міста, де розташовані незвичайна для українських міст стара дерев’яна ратуша та костел, веде вулиця Шевченка. На ній розташувалося декілька старих будинків австрійської доби, серед яких найбільш виділяється вузька кам’яниця колишнього готелю і ресторану «Брістоль». Доходимо до кінця вулиці, повертаємо праворуч до ратуші і оглядаємося, вражені видом. Перед нами один з найвеличніших католицьких храмів України – домініканський костел св. Станіслава. Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (саме таку повну назву має храм) вперше зведено у 1610 року для кляштора (монастиря) Домініканців. Костел і сьогодні виглядає як оборонний, а в давні часи ще й був оточений високими оборонними мурами з баштами, залишки яких і досі збереглися з тильного боку храму. То ж під час численних нападів татар за храмовими мурами переховувалося місцеве населення. Перші особи Польщі неодноразово відвідували кляштор. У 1663 році Чортків відвідав, взявши участь у Літургії в костелі, король Ян Казимир, що прямував походом на Смоленськ. А у 1683 році в монастирському костелі побував наступний польський король – Ян ІІІ Собєський.
Наприкінці XIX століття костел вже не вміщував усіх парафіян, кількість яких постійно зростала. Виникла потреба у новому, більш просторому храмі. Старий костел з частиною мурів частково розібрали, а на його місці стараннями Яна Саса-Зубжинського, польського архітектора, професора Краківського університету, на початку ХХ століття постав новий величний храм у стилі надвіслянської готики, який прикрашали скульптури святих, виготовлених майстрами Чеславом Стовпом та Діаманом Станкевичем. Перебудова тривала довгих десять років і закінчилася майже перед початком Першої світової війни. Та радість місцевих католиків була недовгою: у 1914 році російські війська зняли та вивезли дзвони. Залишився лише один, найбільший, який окупанти не змогли зняти. Але і його через 3 роки вивезли німці, розбивши на частини і знявши. За два роки дзвони повернулися на своє місце. Совіти виявилися більш жорстокішими: у 1941 році перед наступом німців костел і монастир підпалили, а майже всіх отців і монахів-домініканців замордували на околиці Чорткова. До 1946 року костел ще певний час належав римо-католикам. У 1947 році його передали православним, а у 1959 році перетворили на склад міськторгу. Наприкінці 80-х років храм все ж таки повернули домініканцям. Якщо пощастить побувати у костелі під час недільної служби, то неодмінно велике враження на вас складе не лише інтер’єр храму з Чортківською чудотворною іконою Божої Матері, а й незабутнє звучання органу.
Щоб побачити ще один цікавий мурований храм, доведеться пройтися від костелу близько кілометра угору вулицею Степана Бандери. Та прогулянка нудною не буде: по обох боках вулиці розташовані гарні сецесійні кам’яниці та багато розкішних вілл заможних місцевих мешканців, що з’явилися на зламі ХІХ – ХХ століть. Невдовзі ліворуч побачимо високу башту костелу колишнього монастиря кармелітів. На жаль, інформації про монастир залишилося дуже мало. Відомо, що кляштор кармелітів босих в Чорткові засновано у 1635 році (за іншими даними – у 1697) з ініціативи графа Станіслава Потоцького. Костел, який ми бачимо сьогодні, звели у другій половині ХІХ століття. Храм оточений двоповерховим, квадратним у плані корпусом келій, який має просторий внутрішній двір. Сьогодні в колишньому костелі діє церква Непорочного Зачаття Діви Марії, а в колишньому корпусі келій розташовані будинок для дітей і престарілих «Карітас» та Вища дяківсько-катехитична академія.
У самому центрі міста біля мосту через річку Серет стоїть симпатична капличка, нібито видовбана у великій кам’яній глибі. Каплиця Чудотворної Матері Божої з Люрду вперше постала на цьому місті 1908 року і була відбудована вже за часів незалежності. Як і 100 років тому, тут завжди людно. Кожен, хто йде з одного берегу Серету на інший, вважає своїм обов’язком зупинитися біля каплички і перехреститися. Тут завжди горять свічки і стоять квіти, а у недільні дні та на релігійні свята правиться служба Божа.
Майже відразу за мостом через Серет в мікрорайоні з давньою назвою Вигнанка, поруч із мурами замку Гольських, блищить своїми позолоченими бляхами найновішій зі старих чортківських храмів – Покровська церква. Вона була зведена на пожертви парафіян впродовж 1904 – 1907 років і в народі отримана назву «полкової». Після її освячення 1907 року на храмовому подвір’ї забило чудодійне джерело, над яким звели капличку на честь Божої Матері. У 1944 році на цьому місці відбулося справжнє диво: німецький снаряд влучив у церкву, розгромивши ущент все, що було навколо, зокрема і капличку. Та ікона Богоматері залишилася непошкодженою. Кажуть, що в той момент біля каплички молився радянський солдат, який залишився навіть непораненим. Найкращий вид на церкву святої Покрови та залишки п’ятикутного замку відкривається з Вигнанської гори, що височіє над твердинею. Звідти увесь Чортків — як на долоні.
Остання з пам’яток християнської культової архітектури знаходиться зовсім недалеко, по дорозі до залізничного вокзалу. Дерев’яна Вознесенська церква трохи молодша за свою посестру з лівого берегу Серета – Успенську і являє собою один із найбільш довершених творінь подільської школи народної архітектури. Храм постав у тодішньому передмісті Чорткова, Долішній Вигнанці, у 1717 році (за іншими даними – у 1738), хоча церква, зруйнована турками і татарами, стояла тут ще з 1630 року. Відразу ж вражає його складний силует з трьома високими верхами і подовженим бабинцем. Центральний купол з двома заломами домінує над іншими двома, що мають по одному залому, а довершеності пам’ятці надає піддашшя на фігурних кронштейнах, яке слугувало парафіянам для захисту від негоди. Не менш цікавою є і дерев’яна дзвіниця, відбудована у 90-ті роки минулого століття, і затишний, майже домашній інтер’єр храму.
Розібравшись з християнськими святинями, перейдемо до юдейських. Вважається, що перша синагога в Чорткові побудована у 1682-1686 роках за часів польського короля Яна Собєського, який прихильно ставався до євреїв. Старовинну божницю й сьогодні можна побачити в центрі міста, неподалік від нової ратуші, за адресою вул. Гоголя, 2. Та в одноповерховій будівлі з товстими стінами синагоги вже давно немає… Відомо, що у 1754 році єврейська громада розпочала будівництво ще однієї синагоги, гроші на яку дав рабин Маєр Кац. Можливо, що йдеться про цю ж саму стару божницю – Велику синагогу, а датування її в реєстрі місцевих пам’яток 80-ми роками XVII століття помилкове.
У 1860 році ружинський цадик Давид Моше Фридман заснував у Чорткові хасидський осередок. На початку ХХ століття євреї складали третину населення міста, то ж з’явилася необхідність у будівництві нової синагоги. Збудована за проектом віденського архітектора Ганса Гельдкремера впродовж 1905–1909 років, вона отримана назву «Нової синагоги». Побудована в романтичному стилі з використанням мавританських мотивів, божниця була схожою радше на фешенебельний палац, ніж на будинок молитви. Розкішності їй надало оздоблення різьбою, виконане італійськими майстрами. Головний фасад споруди складається з центрального ризаліту, який приховує під собою покритий чотирисхилим дахом об’єм будівлі, одноповерхових флігелів та розміщених по краях двоповерхових гранованих башт.
У 1910–1914 роках у Чорткові щорічно богослужіння в новій божниці проводив головний рабин з Відня і Парижу, на які приїжджали євреї як з усієї Галичини, так із Австрії, Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Росії. За часів Першої світової війни будівля була частково зруйнована, але відбудована впродовж 1925–1927 років. Під час Другої світової в Чорткові, як і в більшості міст Галичини, майже вся єврейська громада міста була знищена нацистами. Від радянських часів у одній з найяскравіших будівель старого Чорткова розмішується школа юних техніків.
* * *
Сподіваюся, ця розповідь багатьох заохотить відвідати це містечко.
Список використаної літератури
- Памятники градостроительства и архитектуры УССР : иллюстрированный справочник-каталог. - К. : Будівельник, 1987 г, том 4, стр. 87-90.
- Пам'ятки архітектури та містобудування України. - К. : Техніка, 2000 р., с. 243.
- Логвин Г.Н. Украина и Молдавия. - М. : Искусство, 1982 г.
- Сецинский Е.И. Исторические сведения и приходах и церквах Подольской епархии. - ТПЕИСК, 1895 г., т. 7, с. 340 – 348.
- Dr. Yeshayahu Austri-Dunn, Sefer YIZ/kor le-hantsahat kedoshei kehilat Czortkow, Memorial book of Czortkow (Історія єврейства у Чорткові), 1967, Tel Aviv.
- Чортків. Обличчя міста. – К.: ДНВП «Картографія», 2004 р., текст за матеріалами директора чортківського районного краєзнавчого музею Я.Чорпіти.
