• Головна
  • Свідки Єгови чи єговізм? Питання етики написання наукових досліджень...

Свідки Єгови чи єговізм? Питання етики написання наукових досліджень

13.03.2006, 13:22

Досить часто науковці при дослідженні історії діяльності різноманітних конфесій користуються термінами, що не виправдовують себе як в етичному, так і в науковому плані. Одним із таких прикладів є вживання термінів "єговізм", "свідки Єгови", "Свідки Ієгови" до міжнародної конфесії Свідків Єгови.

Досить часто науковці при дослідженні історії діяльності різноманітних конфесій користуються термінами, що не виправдовують себе як в етичному, так і в науковому плані. Одним із таких прикладів є вживання термінів «єговізм», «свідки Єгови», «Свідки Ієгови» до міжнародної конфесії Свідків Єгови.

З часу здобуття Україною незалежності історична та релігієзнавча наука зазнає своє друге відродження в нашій країні. Багато речей, затаврованих у радянський час негативними штампами, історики нашої країни оцінюють зовсім по-іншому. Наприклад, такі терміни як „куркулі”, „бандерівці”, „капіталісти”, „буржуа” сьогодні не вживаються в науковій літературі. Однак і сьогодні, на жаль, серед наукових досліджень трапляються деякі відголоски старих методів дослідження, так звана «стара» термінологія, яка абсолютно не виправдовує себе, а лише свідчить про те, що деякі науковці не встигли або не хочуть перейти на суттєво новий, не заангажований погляд на певні події в історії України.

Хотілось би звернути увагу на такий приклад. З початку ХХ століття в Україні діє досить відома своєю проповідницькою діяльністю релігійна організація Свідки Єгови. Перший Свідок (президент організації Ч.Т. Рассел) відвідав Україну в 1891 році. Повертаючись із Стамбула, він заїхав до Одеси [1: 34]. Про організацію перших громад Свідків у Західній Україні в книзі „Історія християнства” зазначено: „Першими Свідками Єгови в Україні стали українці-реемігранти зі США. Громади почали утворюватися в 1922-1925 рр., в основному в Галичині...” [2]. Починаючи з 40-х років, внаслідок приєднання частини України до СРСР Свідки Єгови з'являються і в інших частинах цієї держави.

Свідки Єгови були забороненою конфесією в Радянському Союзі. Це сталося через те, що члени цієї громади дотримувались позиції повного нейтралітету – вони не брали участі у політичних виборах, не служили у війську, не вступали до комсомольської організації, не реєструвалися на місцях тощо. Такі дії оцінювалися радянською владою як „протизаконні” та „соціально небезпечні”, через це Свідки Єгови стали об’єктом особливо сильного тиску. „Переслідування цієї громади в СРСР, – відзначає професор, доктор філософських наук П. Яроцький, – відзначаються особливостями, відмінними від переслідувань інших конфесій. Свідки Єгови були найменшою за кількістю релігійною організацією. До 1951 року, коли відбулося їхнє масове виселення до Сибіру, в Україні нараховувалося близько 15 тисяч Свідків Єгови” [3: 8]. Восьмого квітня 1951 року, за планом Абакумова, який був названий „Север”, та погодженням Сталіна 6 140 осіб з України потрібно було вислати на схід – в Томську, Архангельську, Іркутську та інші області Півночі та Сибіру. [4-8; 3: 23].
Однак на місцях найбільш дієвим методом боротьби радянської влади з релігійним інакомисленням була офіційна пропаганда як засіб дезінформації пересічних громадян [1: 92]. Інформаційний зміст місцевої преси та наукової атеїстичної літератури мав різний характер. Найголовніша мета такої інформації – сформувати у громадян хибну думку щодо діяльності неблагонадійних для радянського ладу організацій та релігійних громад. Здійснювалося це різними методами... Один із них – принизити гідність членів конфесії, даючи їм різні образливі назви. Так, досить часто Свідків Єгови називали „єговістами” (російською – „иеговисты”). Хоча під цим словом в радянській літературі і розумілася релігія Свідків Єгови, оскільки термін вживався як скорочена форма назви цієї конфесії, однак його часто застосовували як образливу назву, додаючи до нього певні епітети. Наприклад: „єговістські верховоди”, „понівечені єговісти” [9], „єговістські сіті” [10], „єговістська стряпанина” [11] тощо. Саме через це слово „єговіст” або „єговізм” для членів конфесії Свідків Єгови набуло значення з негативним відтінком.

Звичайно, сьогодні більшість науковців та кореспондентів не керуються такою методикою написання статей, однак певне відлуння минулого існує і нині. Досить часто дослідники під впливом практики минулого у своїх релігієзнавчих та історичних працях і нині використовують слово „єговізм” для назви конфесії Свідки Єгови [12: 127; 16: 318]. Однак хотілось би відзначити, що використання цього терміну неправомірне не лише з моральної точки зору, а й з наукової. Так, єговістами називають також і послідовників учень Ільїна, які, як можна зрозуміти з нижчеподаної інформації, досить істотно відрізняються від згаданої нами організації Свідки Єгови.

Єговісти (ільїнці) – одна з християнських течій, яка виникла в 40-х роках ХІХ століття в Росії. Засновником цієї течії є артилерійський офіцер С. Ільїн (1809 – 1890 рр.). Ільїн та його послідовники вважали правдивою лише книгу Об'явлення (остання частина Біблії [13: 278]) в своїй редакції, де Єгова – нове ім'я Ісуса Христа. Ідейними попередниками свого вчення Ільїн вважав зороастризм, іудаїзм, мусульманство, буддизм та деякі інші релігійні течії, які не пов’язані з християнством. Християнство С. Ільїн вважав „вимислом Сатани” [14: 30].

Отже, єговісти (ільїнці) істотно відрізняються від Свідків Єгови як вченням, так і історією, що дає підставу зробити висновок про те, що, використовуючи термін „єговізм”, в наукових працях потрібно вказувати, про яку з цих двох різних за своєю суттю конфесій йдеться.

Проте, звертаючи увагу на доступні нам підручники з релігієзнавства, можна зрозуміти, що науковці не завжди тримаються цього принципу. Досить часто вони помилково використовують обидві форми назви організації. Така ситуація виникла, найвірогідніше, через невпевненість у правомірності використання термінів або недостатню обізнаність в наведених фактах. Так, у деяких підручниках дослідники використовують водночас одразу дві назви – „єговізм” та „Свідки Єгови” [15: 130].

У цій статті хотілось би розглянути також й інший досить розповсюджений приклад перекручування назви організації. У ряді випадків автори підручників, посібників та монографій, зокрема таких видавництв, як „Академвидав” та „Либідь”, згадуючи організацію Свідків Єгови, користуються філологічно неправильним словосполученням – „свідки Єгови” [15: 130; 17: 117].

Вважаємо за зайве нагадувати, що така форма назви організації може образити членів цієї конфесії, оскільки несе в собі неповагу до згаданої релігії. Окрім того, такий підхід є філологічно неправильним... Відповідно до правил „Українського правопису” назви „державних, партійних, громадських, профспілкових та інших організацій як України, так і інших держав” потрібно писати з великої літери (зокрема, перше слово — „Український правопис”, §38, пункт №13, ст. 52.). Отже, написання назви конфесії Свідків Єгови з маленької літери є порушенням як етичних норм, так і правил українського правопису. З огляду на це, науковці, як релігієзнавчої, так і історичної науки, повинні обачніше вибирати форми назв конфесій, яких вони описують.

Згадані приклади не є єдиними помилками етичного плану в наукових працях українських учених. Наприклад, деякі письменники неправильно перекладають з російської мови назву організації (Свидетели Иеговы), називаючи її як „Свідки Ієгови”. Часто трапляються також приклади неправильного написання імен та прізвищ деяких керівників конфесії. Так, у книзі „Релігієзнавство”, виданій „Вищою школою” (Київ, 2000 р.), першого президента Свідків Єгови Чарльза Рассела було названо Шарлем Русселем [15: 130].

Як бачимо, дріб’язкові, на перший погляд, помилки в назві організації мають серйозні наукові, філологічні та етичні наслідки. Поступово відходить у минуле традиційна для атеїстичної науки „сектантська класифікація” протестантських конфесій та негативна характеристика їхньої нібито ворожої діяльності [17: 118]. Але з цим повинна відійти в минуле і так звана „стара” термінологія, адже на працях науковців виховується і майбутнє української нації, і від того, чи існуватиме толерантність та повага в друкованому слові сьогодні, залежить, чи існуватимуть ці риси і в нашому майбутньому.

Примітки:

1. Бережко К. Історія Свідків Єгови на Житомирщині. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. 182 с.: іл..
2. Головащенко С. Історія християнства. – К.: Либідь, 1999. – 350 с.
3. Голько О. Свідки Єгови – Сибірський маршрут. – Львів: ТОВ Фаворит, 2002. – 201с.
4. Архів Президента Російської Федерації, Ф.3, Оп. 58, Дело 180, Л. 52-53
5. jw-russia.org/jwh_15.htm
6. jw-russia.org/jwh_16.htm
7. jw-russia.org/jwh_17.htm
8. jw-russia.org/jwh_18.htm
9. Кавун О. Кому потрібен Армагеддон // Радянська Житомирщина, 1981. 26 травня
10. Грабовський В. Поєдинок // Комсомольська зірка, 1982. 26 січня
11. Град К. Фарисей одержав по заслугах // Радянська Житомирщина, 1983. 6 лютого
12. Релігієзнавство / за ред. Калініна Ю. та Харьковщенко Є. – К.: Наукова Думка, 1998. – 335 с.
13. Біблія / Українське Біблійне Товариство, 2003. – 1375 с.
14. Коник В. Истины Свидетелей Иеговы. – М: Политиздат, 1978. – 111с.
15. Релігієзнавство: Підручник / Є.К. Дулуман, М.М. Закович, М.Ф. Рибачук та ін.; За ред. М.М. Закович. – К.: Вищ. шк., 2000. – 350 с.
16. Черній А.М. Релігієзнавство: Посібник. – К.: „Академвидав”, 2003. – 352 с. (Альма-матер)
17. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 308 с.

Костянтин БЕРЕЖКО

магістр історії, викладач релігієзнавства та історії України Інституту підприємництва та сучасних технологій (м. Житомира)