Іслам на Волині: історико-культурний нарис

27 квітня 2011, 16:31 | Релігієзнавчі студії | 0 |   | Код для блогу |  | 

Михайло ЯКУБОВИЧ,

канд.іст.наук, сходознавець

Західноукраїнські землі традиційно сприймаються як осередок національної (а, головно, націоналістичної) проукраїнської свідомості. Це зрозуміло, адже у процесі дослідження наших історичних коренів (корені ж бо річ складна, розгалужена й глибока) ми часто вдаємося до стереотипних узагальнень, розглядаючи історичні факти крізь призму наперед визначених концепцій розвитку та становлення національного духу.

Саме тому, очевидно, «азійський контекст» вітчизняної культури ми насамперед асоціюємо із півднем України, де тривалий час існувала потужна мусульманська держава, а місцеве населення у різні часи перебувало під тюркськими впливами. Проте, як свідчать різні історичні документи, «азійські» включення в український етнос знаходили своє відбиття й на інших, більш «європейських» територіях, зокрема Галичині й Волині. Взагалі, ще у ХІХ столітті етнічний склад населення Західної України був украй різноманітним – якщо загалом частка українців складала понад 80 відсотків, то в окремих населених пунктах більшість становили представники інших національностей (євреї, поляки, румуни). Серед іншокультурного населення певне місце займали й татари, історія перебування яких на західноукраїнських землях досі залишається ледь не білою плямою нашої історичної науки.

Як не дивно, поява мусульманських громад на теренах Волині пов’язана із відомою своїми православними симпатіями династією князів Острозьких. Насправді у цьому немає нічого парадоксального. По-перше, погляди на етнос, релігію та політику в XIV, XV чи XVI століттях не були вже настільки однозначними й фанатичними, як це видається деяким історикам та богословам. По-друге, династія Острозьких орієнтувалася на тогочасні європейські цінності (нехай читач вибачить «осучаснення» таких слів) релігійної віротерпимості, що особливо характерно, наприклад, для Василя-Констянтина Острозького, одного із найвпливовіших політиків тих часів. Більше того, попри постійні набіги на українські землі, війська Кримського Ханства часто об’єднувалися із, наприклад, козацькими загонами, а тому, очевидно, варто оцінювати реальність тих часів у контексті політики, а не протистояння релігій чи навіть цивілізацій.

Перші відомості про відносини між Острозькими й татарами сягають часів розпаду Золотої Орди. Будучи разом із союзниками «опозиційного» до Тамерлана хана Тохтамиша, онук Острозького князя Данила, Іван, гине у битві на Ворсклі (1399). Ще раніше Тохтамиша підтримав Вітольд, великий князь литовський, із яким пов’язується заселення татарами сучасної Польщі, Литви, Білорусі та, частково, Західної України. Наприклад, у XIV столітті татари вже проживали у Львові, маючи там чималу громаду та навіть мечеть. У місті Лева було й чимало інших мусульманських народів, які у середньовічних хроніках позначалися загальною назвою «сарацини» (saracenorum) – араби, перси, турки.

У 1512 році, розбивши під Вишневцем двадцятитисячне татарське військо, Костянтин Острозький захопив у полон чимало бранців. Скориставшись досвідом інших магнатів (а, можливо, керуючись власними розрахунками), князь розселив татар поблизу свого рідного Острога, заклавши ґрунт для існування цілої мусульманської громади. Через певний час, у тому ж таки ХVI столітті, татари вже заселяли в Острозі цілу вулицю, мали свою мечеть, власні землеволодіння, та, як свідчать більш пізні джерела, навіть своєрідний «халяльний магазин» (piekarnia), де виготовляли відповідну нормам шаріату їжу. Симон Пекалід, латиномовний автор ХVI-ХVII століть, так описує побут татар:

«…Отут, в Острозі, поселилися жити.
Тож біля Горині, річки скелястої, всі там осіли
Й в інших місцях, і вже орють поля, не лишаючи зброї,
Старші і молодь, що звикла до неї, її носить завше»

Цікаво зауважити, що певне враження на письменника справили й мусульманські звичаї, зокрема свята розговіння та жертвопринесення (тюрк. ураза-байрам та курбан-байрам відповідно).

«День Баєрана святкують вони дуже гучно: до міста
Всіх їх скликає мечеть із полів, що розкидані всюди.
Що ж там сумного у лепеті їхнім таїться – не знаю,
Тільки благальними гімнами сповниться тиша поважна…».

Потрібно зауважити, що при дворі Острозьких (як, зрештою, й інших правителів тих часів) татари виконували досить важливу функцію, зокрема охоронну, відіграючи роль надвірної міліції (одного разу вони навіть захистили острозьких євреїв від нападу гайдамаків). Очевидно, така функція самоврядного військового загону сприяла й формуванню високого соціального статусу мусульманської громади, яка зберігала свою ідентичність у досить складних умовах. Саме тому один із татарських авторів у ХVI столітті писав так про польських татар: «твердження, що татари були поселені як полонені є неправильним, адже якби татари були полоненими, то вже давно мали би стати невіруючими, але ж зосталися мусульманами!» Як свідчать окремі документи, на теренах Литви, Польщі й Білорусі татарське населення навіть мало титул шляхти.

Численні татарські осередки були й у інших частинах володінь князя Острозького, зокрема на землях сучасної Хмельницької, Рівненської та Волинської областей. Так, зокрема, ще на початку ХХ століття велика татарська громада мешкала у селі Ювківці (нині – Білогірський район Хмельницької області), а також у деяких інших містечках Волині й Поділля. Татарські поселення виникали й окремо від «централізованого» розселення Острозькими; більше того, певна частина татар мала за собою титул «польські», тобто, очевидно, емігрувала із власне польських чи білоруських територій. Траплялися на Волині й «дисиденти» із самого Криму, які мали конфлікт із ханською владою. Із середовища таких втікачів-татар походили пращурі одного з найгеніальніших українських вчених – Агатангела Кримського.

Спадщина татарського етносу не минулася безслідно. У Польщі й Білорусі збереглося чимало татарських культурних пам’яток – дерев’яні мечеті, які унікальним чином поєднують східну й місцеву архітектуру, а також білорусько й польськомовні релігійні тексти (переклади й коментарі до Корану, різні молитви, проповіді та ін.), записані арабською графікою (т.зв. кетаби). Цікаво зауважити, що у деяких кетабах відчуваються й впливи староукраїнської (яка фактично була однією із «офіційних» мов Великого Князівства Литовського), а тому, щиро сподіваюсь, ці документи колись зацікавлять і українських істориків.

У деяких сучасних дослідженнях татари Великого Князівства Литовського розглядаються як єдина етнорелігійна спільнота, яка не лише тривалий час зберігала власну ідентичність (певна асиміляція мала місце, очевидно, вже у ХХ столітті), а й була однією зі складових тогочасного політичного життя, насиченого важкими й неоднозначними подіями. Але, на жаль, через обмежене коло джерел (які ще слід відшукати, в тому числі й закордонних архівах – Варшави, Стамбула та інших міст) про західноукраїнських татар ми знаємо не так уже й багато. Незрозуміло, наприклад, як складалися відносини із місцевим населенням, яких змін зазнавала татарська культура у процесах, що нині мають назву «інтеграційних». Проте факт залишається фактом: осмислення цього унікального історичного досвіду міжнаціональних взаємин було б украй корисним і для сучасності. Адже, мусимо визнати, частенько у нас лунають гасла про загрозу міграційних процесів та «надмірну» активність етнічних та релігійних меншин. І замість того, щоб черговий раз засуджувати народну самосвідомість представників іншої культури, можна було б іще раз уважно поглянути на те, якою мудрою й виваженою була національна політика князів Острозьких. А головне – зі справді державницькими, а не популістськими пріоритетами.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Моніторинг ЗМІ

    Останні коментарі

    • 13moiseev | 3 грудня 2016, 10:03

      Пока есть такие товарищи как Филарет и КО - нам невидать Автокефалии и тем более Автономии. В сложившийся ситуации , логичнее будет рассмотреть факт покаяния ушедших . Но по ситу никто ничего такого

    • 13moiseev | 3 грудня 2016, 09:55

      горовил чувак который с пеной у рта доказывл свою правоту) Мы с тобой видимся крайне редко (Спасибо Богу) но ты ни разу не дал повода усомнится в твоих намерениях и провокациях. Один из диванной

    • Леонтій | 3 грудня 2016, 09:07

      И действительно: все уже давно поняли, кто именно есть этот "волк в овечьей шкуре". Это - несомненно, Путин, прямой и непосредственный предтеча Антихриста. А вот, по сути, предтеча

    • Леонтій | 3 грудня 2016, 09:04

      Р. Р. S. А взагалі-то мене мало хвилюють оті всі деталі й подробиці, а тим паче - їхня "брудна білизна" та відповідні чутки-плітки, певних подій та перипетій всередині окремих церковних

    • Леонтій | 3 грудня 2016, 08:46

      Р. S. Ну а той розкол в УПЦ, про який увесь час торочать і провокативно-гучно голосять всі адепти "русского мира", насправді був інспірований саме Москвою. Яка - в порушення всіх

    Популярні статті місяця