• Головна
  • Анонс третього номеру часопису „Патріярхат” за 2010 рік...

Анонс третього номеру часопису „Патріярхат” за 2010 рік

11.06.2010, 13:27
Анонс третього номеру часопису „Патріярхат” за 2010 рік - фото 1
Головна тема номера — місійний досвід УГКЦ у світі.

patr_2010-3.Головна тема номера — місійний досвід УГКЦ у світі.

Від імені Синоду єпископів УГКЦ 25 березня цього року Блаженніший Любомир надіслав Президентові України Вікторові Януковичу Звернення. Вважаємо за доцільне ознайомити наших читачів зі змістом документа, яким єрархія нашої Церкви висловила належну повагу новообраному Президентові країни, але разом з тим відреагувала на нетактовну поведінку влади щодо неї і, акцентуючи на проблемах, що закоренилися серед представників влади, дала зрозуміти, що тримає руку на пульсі громадсько-політичного життя. Хоча Церква відділена від держави офіційно, та фактично, як спільнота громадян, має право голосу у справах, що стосуються їхнього життя.

Виразним знаком того, що Українська Греко-Католицька Церква завершує процес становлення і відновлення після десятиліть підпільного існування та переходить до повноцінної скоординованої праці у всіх місцях, де перебувають її вірні, є діяльність Пасторально-місійного відділу. До цього часу провід нашої Церкви давав відповідь на потреби власної пастви, яка силою обставин опинилася за межами Батьківщини, сьогодні ж Церква не лише переймається пасторальним питанням, а й усвідомлює, що будучи численно присутньою серед тих, хто не стикався раніше з католиками східного обряду, зобов’язана належно представити себе, забезпечити адекватне розуміння світом її суті й місця серед Церков-сестер, а також стати відкритою для неукраїнців.

Як сказав о. Василь Поточняк, виконавчий секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ, в інтерв’ю, яке вводить у тему номера «ми, як Церква, ще не маємо справжнього місійного досвіду, однак маємо певні здобутки у цій сфері». Саме таким здобуткам і, можливо, іноді невдачам присвячено низку статей про життя нашої Церкви на різних (географічно, етнічно, культурно) теренах.

«Київська Архиєпархія УГКЦ. Не місія, а повернення». «Коротко суть статті можна звести до однієї фрази: «Місійної діяльності УГКЦ на території Київської Архиєпархії нема і бути не може». Чому?». Відповідь на це питання, а також про плутанину з приводу «місійної діяльності» та «реєвангелізації», роль мирян у становленні Київської Архиєпархії та історію її розвитку читач знайде у статті Тетяни Шпайхер.

Чи не найяскравішим прикладом того, як Греко-Католицька Церква може реалізувати свій місійний потенціал, слугує історія діяльності «The Welcome Home» (Гостинного дому), що у Вінніпегу (Канада) викладена в однойменній статті авторства Наталі Возняк. Українські священики Чину Найсвятішого Ізбавителя разом із молоддю опікуються сім’ями корінного населення Канади і не тільки ними. «The Welcome Home» – це унікальний досвід, який показує, що бідні потрібні «багатим»: «…у нас не вистачає часу подумати про тих, хто потребує допомоги. Кожного ранку, прокидаючись, смакуючи каву від Starbucks з тостом, останнє, про що ми можемо подумати, – це бідні, ті, хто нічого не має за плечима. У теплому і затишному помешканні їхні проблеми видаються такими далекими… А тут, у «The Welcome Home», бідні – це тема кожного дня».

Аналізуючи сучасний стан одеської греко-католицької парафії та увесь контекст, в якому вона перебуває, можна дуже виразно побачити ті виклики, які стоять перед усією нашою Церквою загалом. Саме Одеса найвиразніше вказує УГКЦ, що вона мусить вийти за рамки національно-культурної прив’язаності, стати «для всіх усім, щоб спасти бодай деяких» (пор. І Кор. 9,22). Про наших вірян в Одесі читайте у статті Михайла Шелудька «Хто кого змінює? Одеса греко-католиків чи греко-католики Одесу?».

«Християнин і світ» це промовиста назва нового тематичного квартальника, що покликаний донести сучасному політикові, бізнесменові, юристові, професорові (не залежно від його конфесійної приналежності) ті цінності, які декларує християнство. Часопис покликаний допомогти усім людям доброї волі, які мають певний вплив на суспільство, змінити громаду на краще, почавши, звичайно, з себе. Про передумови виникнення, недоліки та відмінності від інших релігійних видань розповідає головний редактор журналу – Віктор Жуковський у матеріалі «Суспільство завжди, а тепер особливо, потребує слова Церкви», що вміщений у рубриці «Церква і суспільство».

Нещодавно минуло «100 днів» після виборів Президента, але не вщух аналіз стосунків у площині Церква-держава. Цього разу о. Олег Гірник розглядає це питання з дещо незвичного, але справді вагомого ракурсу: стосунки єрархії українських Церков з інтелігенцією. Чи з часів Григорія Сковороди на цьому спільному полі щось змінилося? Про це у статті «Церква і творча інтелігенція: виборчий post fa(c)tum».

Хто винен у завершенні «доби Європи християнської», що призвело до такого стану? Православна і Римо-Католицька Церква знайшли місток співпраці – ідею порятунку Європи від дехристиянізації. Чи греко-католикам є місце на цьому містку? Про це міркує Мар’яна Карапінка у статті «Привид бродить по Європі… привид християнства?»

Стаття Андрія Сороковського «Westpolitik Московського Патрiархату» перегукується із попередньою публікацією, певним чином розгортаючи цю тему. Базуючись на прагненні обох найбільших християнських Церков об’єднати зусилля задля реєвангелізації Європи, автор аналізує, чи до снаги це Російській Православній Церкві, і чому саме вона претендує на роль лідера у цьому завданні серед інших Православних Церков.

«Як відчинити двері неповносправним?» - про це роздумує Марта Федак. «Неповносправні розумово не можуть з нами конкурувати, адже вони не піддаються навчанню у школі, не йдуть на роботу, не облаштовують своє життя так, як звикли ми, проте ці люди можуть бути нашими «конкурентами» у площині загальнолюдських цінностей. Вони не знають поняття суперництва, не розділяють людей за матеріальним статусом, за релігійною чи расовою приналежністю». Україна все ще терпить болі від ран, завданих радянською системою. Не можемо звинувачувати сьогоднішнє суспільство у неправильному ставленні до неповносправних, але мусимо виховати його для належної постави щодо них.

«Храми княжої доби – це не лише у Києві». У рамках оголошеного у минулому номері «Патріярхату» конкурсу, а також, не відхиляючись від головної теми цього номера, у рубриці «Моя Парафія» пропонуємо портрет найпівнічнішої в Україні парафії УГКЦ – чернігівської.

Постать св. Шарбеля віднедавна стала ланкою, що поєднує вірних Української Греко-Католицької Церкви та Церкви Маронітської. Рубрикою «Церкви Сходу» наш журнал пробує поглибити це поєднання, подаючи історію християн-маронітів, які належать до найбільшої Східної Католицької Церкви на Близькому Сході. Детальніше про це у статті головного редактора Анатолія Бабинського «Маронітська Католицька Церква – „Церква монахів”».

Упродовж століть церковні діячі були провідниками українського народу як в духовній, так і в освітній та національно-культурній сфері, брали на себе тягар різнобічного виховання пастви, чим спричинялися до загального поступу країни. Одним із таких  громадських діячів був о. Йосиф Заячківський – співзасновник «Просвіти». В рік, коли святкуємо 200-ліття з дня його народження, невеликою статтею рубрики «Постаті» пошануємо пам’ять о. Йосифа.

Запрошуємо до інтелектуально-духовного збагачення через сторінки «Патріярхату»!

Передплатити часопис можна через Укрпошту (передплатний індекс 90827), а також безпосередньо через адресу редакції:

ПАТРІЯРХАТ

пл. Св. Юра, 5

м. Львів, 79000

Лідії Мідик

тел. (032) 2995640

е-mail: [email protected]