Богослужіння Великого посту: Чотиридесятниця

Великий піст – зовсім особливий  час церковного року, насичений не частими богослужіннями, більшість яких відбуваються тільки в цей період церковного року. Народжений з практики підготовки катехуменів до Хрещення, Великий піст став часом відродження й відновлення всіх християн, що дотримуються візантійського церковного обряду.

Великий піст складається  з двох головних частин: Чотиридесятниці  — 40-денного посту, і Страсної седмиці. Якщо Чотиридесятниця присвячена переважно  нашому покаянню й духовному відновленню, то під час Страсної седмиці увага  віруючих зосереджена вже не на собі (не на боротьбі зі своїми пристрастями), а на найголовніших подіях у земному  житті Сина Божого — останніх днях Його перебування в Єрусалимі, Таємній  Вечері, зрадництві, суді, розп’ятті й смерті, яка через зішестя в пекло переходить у торжество Воскресіння.

Чотиридесятниця починається з понеділка першої седмиці посту й закінчується в п’ятницю шостої седмиці — у підсумку маємо рівно 40 днів посту. Перша великопісна служба відбувається вже ввечері в Прощену неділю. На цій вечірні вже звучать великопісні розспіви, а наприкінці служби відбувається «чин прощення»: священнослужителі й парафіяни просять прощення один в одного, щоб увійти в майбутній піст вільними від образ і отримати прощення своїх гріхів від Господа.

Протягом усього Великого посту в будні не відбувається Євхаристія. Виключення робиться тільки для Великого Четверга й Благовіщення, якщо воно припаде на цей період. Великопісні буденні служби —  довші за звичайні, вони пронизані  настроєм «світлого суму», за словами  прот. Олександра Шмемана. За кожною службою  читається великопісна молитва преподобного Єфрема Сиріна із трьома або (частіше) шістнадцятьма поклонами. На часах читаються кафізми й співаються спеціальні «тропарі часу», у яких час дня співвідноситься з подіями історії спасіння: зішестя Святого Духа у 3-й час, розп’яття Спасителя на Хресті у час 6-й і Його смерті у 9-й час. На буденних утренях стихословляться біблійні пісні, а крім звичайних канонів святим, пам’ять яких припадає на даний день, співаються великопісні трипіснці — канони, що складаються із трьох пісень. Від цих канонів дістала назву й великопісна богослужбова книга — Тріодь, тобто «трипіснець». Щосуботи замість трипіснця співається четверопіснець — канон, що складається з 6, 7, 8 і 9-ї пісень. На вечірні читаються дві паремії: із книг Буття й Приповістей. Ще одна паремія — із книги Ісаї — читається на 6-му часі, куди вона потрапила з константинопольської лекціонарної системи (у Константинополі Ісаю читали на службі тритекти, але в чернечому часослові ця служба відсутня, і читання паремії перенесли на 6-й час).

Увечері у великопісні будні читається велике навечір’я замість звичайного малого. З понеділка по четвер на першій седмиці на навечір’ї читається Великий покаянний канон св. Андрія Критського — один із шедеврів візантійської церковної гімнографії. Цей же канон, але вже не частинами, а повністю, входить до складу так званого «Маріїного стояння» — утрені четверга п’ятої седмиці, присвяченої пам’яті преподобної Марії Єгипетської.

Хоча під час  Великого посту з понеділка по п’ятницю Євхаристія не відбувається, віряни мають можливість причащатися на літургії Передосвячених Дарів. Святі Дари для здійснення такої літургії освячуються в недільні дні. Спочатку літургія Передосвячених Дарів призначалася для всіх неєвхаристійних днів Великого посту, тепер же вона відбувається у середи і п’ятниці, а також у дні Віднайдення глави Іоанна Предтечі, 40-ка мучеників Севастійських, якщо вони припадуть на будній день, у четвер 5-ї седмиці й у Великі Понеділок, Вівторок і Середу. Літургія ця побудована на основі вечірні, і піст у дні її служіння, за задумом, повинен бути особливо тривалий — до вечора, тобто до часу причащання.

У суботи впродовж Великого посту відправляються літургії свт. Іоанна Златоустого, а у неділі — свт. Василя Великого. Виключення становить 6-а неділя Великого посту — свято Входу Господнього в Єрусалим, коли відбувається літургія Златоустого. Упродовж тривалого часу в Константинополі головною літургією була літургія Василя Великого, чин якої у формулярах розташований перед літургією Іоанна Златоуста й, на відміну від останньої, містить повний текст усіх молитов. У тексті ж Златоустової літургії в більшості стародавніх рукописів пропущені всі молитви, що стосуються початкової частини служби (молитви антифонів, входу й Трисвятого). На перше місце літургія Іоанна Златоуста стала виходити тільки починаючи з рубежу X-XI століть. Зрештою, справа дійшла до того, що в сучасній практиці Церков, що дотримуються візантійського обряду, Златоустова літургія служиться щодня крім неєвхаристійних днів Великого посту, а літургія святого Василя Великого - тільки десять разів на рік. Але прикметно, що дні, у які нинішній устав пропонує звершення літургії святого Василя Великого, - це найбільш важливі дні церковного року: Великий Четвер, Велика Субота, Навечір’я Різдва Христового й Богоявлення, п’ять неділь Великого посту (а також власне день пам’яті свт. Василя). Таким чином, підтверджується правило, сформульоване отцем Робертом Тафтом: літургійна структура зазнає найменшим змін у найважливіші дні церковного року. Безумовно, найважливішими днями церковного року для візантійського обряду залишаються Великоднє тридення (від Розп’яття до Воскресіння), побудоване за його зразком богослужіння Різдва й Богоявлення, а також Великий Четвер і Чотиридесятниця. Збережені в церковному уставі дні служіння літургії свт. Василя показують, що раніше в Константинополі вона призначалася для всіх недільних і святкових днів церковного року.

Богослужбова  книга Пісна Тріодь сформувалася протягом VIII-X століть з гімнографічного доробку різних авторів, що жили як у цей період, так і більш ранніх. Нинішня Тріодь сполучає в собі кілька «пластів» гімнографії, що відбивають епохи розвитку уставу. Частина пісень Тріоді відповідає більш ранній ієрусалимській богослужбовій традиції, частина — післяіконоборницькій константинопольській. Так, у нинішньому уставі читання євангельської притчі про блудного сина призначене на підготовчу неділю за два тижні до початку посту, але в той же час канон на утрені в другу неділю посту присвячений темі блудного сина, на ту ж тематику написані стихири в будні дні 3-ї седмиці посту. Піснеспіви 3-го тижня посту в цьому найдавнішому ієрусалимському «зрізі» великопісного уставу присвячені притчі про митаря й фарисея, 4-го тижня — про милосердного самарянина, 5-го тижня — про багатія і Лазаря.

Нинішній устав по-іншому розподіляє основні «пам’яті» упродовж посту. У першу неділю відбувається пам’ять святих пророків і торжества православ’я (спогад поновлення іконовшанування в 843 році). В 2-у неділю — пам’ять свт. Григорія Палами (за аналогією з торжеством православ’я: в XIV столітті візантійська Церква відстояла богослов’я свт. Григорія Палами про нетварні енергії), а за київською традицією в цю неділю відбувається пам’ять усіх преподобних Печерських.

Третя неділя посту — тиждень Хрестопоклонний: на всеношній з вівтаря виноситься хрест і покладається на середині храму протягом усієї наступної седмиці. Ця традиція пов’язана з константинопольською практикою виносити часточку древа Хреста Господнього для поклоніння всім, хто збирався прийняти хрещення у Велику Суботу: із середини Великого посту починалася посилена підготовка катехуменів до прийняття святого Хрещення. З цієї ж причини й на літургіях Передосвчених Дарів із середи четвертої седмиці додається спеціальна єктенія про «тих, хто просвіщаються», тобто про тих, хто готується найближчим часом прийняти Хрещення.

Четверта й  п’ята неділі Великого посту присвячені відповідно преподобному Йоану Листвичнику й Марії Єгипетській. Походження цих пам’ятей пов’язане з тим, що дні їх шанування за календарем припадають на час Великого посту й найчастіше трапляються в будні дні. Але в давнину в будні дні посту устав забороняв співати служби святим, і для того, щоб не «загубити» свята цих двох дуже шановані в Палестині святих, було вирішено закріпити дні їхньої пам’яті за днями недільними. Цікаво, що нинішній устав дозволяє скасовувати служби святим Іоанну Лествичнику й Марії Єгипетськійв ці неділі, якщо вони проспівуються у призначений день відповідно до церковного календаря. А старообрядницький типікон пропонує поміняти місцями пам’яті преподобних Іоанна Лествичника й Марії Єгипетської, якщо день пам’яті прп. Марії за календарем збіжиться з 4-ою неділею Великого посту.

У першу суботу Великого посту відбувається пам’ять великомученика Феодора Тирона (на згадку про його чудесне явлення архиєпископові Константинополя в часи Юліана Відступника); зв’язок цього спогаду із суботою такий самий, як і у випадках із прп. Йоаном Листвичником і Марією Єгипетською — щоб не «загубити» пам’ять святого, що збігається з буднім днем. Друга, третя й четверта суботи присвячені поминанню спочилих; але якщо в одну із цих субот трапиться пам’ять 40-ка мучеників Севастійських, то заупокійне богослужіння не відправляється. Субота 5-ї седмиці називається «суботою Акафіста», або «Похвалою Пресвятої Богородиці»: на утрені цього дня читається Акафіст — видозмінений кондак з 24 строф із приспівом «Радій, Невісто неневісная», авторство якого, вочевидь, складене: до кондака преподобного Романа Сладкоспівця (VI століття) «хайретизми» дописав монофелітскьий Константинопольський патріарх Сергій ( 20-і роки VII століття). Субота Акафіста за походженням тісно пов’язана із Благовіщенням: це видозмінене святкування Благовіщення, перенесене на суботу. Крім того, синаксар (повчальне читання після 6-ї пісні канону) суботи Акафіста зв’язує цей день із пам’яттю рятування Константинополя від навали персів і сарацин.

З 6-ї суботи Великого посту — Лазаревої — починається другий етап Великого посту: Страсна Седмиця.

Крім уставних богослужінь, у парафіяльній практиці українських церков укоренилося звершення так званих пасій у чотири неділі (або п’ятниці) Великого посту: із другої до п’ятої. Ця служба, складена в середині XVII століття митрополитом Київським Петром (Могилою), містить у собі євангельські читання про Страсті Христові, по черзі з кожного із чотирьох Євангелій, а також деякі пісні з богослужіння Великої П’ятниці — стихира «Прийдіте, ублажим Йосипа пріснопам’ятного», прокимен «Розділивши ризи Моя собі», антифон «Днесь висить на дереві». Наприкінці чину виголошується проповідь, до якої ретельно готуються. Крім того, пасія може містити в собі й читання акафіста Хресту або Страстям Христовим. У 1702 році чин пасії був уперше надрукований у Києво-Печерській Лаврі як додаток до діючого уставу. 

Андрій ДУДЧЕНКО