Літургійні святкування Різдва Христового

21 грудня 2011, 14:59 | Літургійні святкування Різдва Христового | 0 |   | Код для блогу |  | 

Василь РУДЕЙКО

Святкування Різдва Христового починається із своєрідного підготовчого періоду. Сорокаденний піст перед святкуванням Різдва Господа повинен підготувати наші душу і тіло для прийняття Слова, що йде родитися, щоб визволити людину від безсловесся — у літургійній мові це відповідник тваринності — і піднести її на рівень божества.

Оскільки довгий сорокаденний піст перед Різдвом формувався дуже довго, годі очікувати від нього літургійних текстів, подібних до тріодей Великого посту. Перші “різдвяні” тексти з’являються на свято Введення в храм пресвятої Богородиці на каноні утрені: «Христос раждається! Славіте!» - звучатиме кожного дня наприкінці першої пісні канону. Ці ірмоси відтепер будуть присутні у кожній утрені аж до свята Різдва Христового.

Свято апостола Андрія — початок передріздвяного літургійного святкування

Хоч різдвяний піст і називають Пилипівкою, оскільки він починається від свята апостола Филипа (за сорок днів до свята Різдва Христового), все ж коректніше було б називати його Андріївкою, оскільки літургійно саме свято Андрія відкриває різдвяну тему у богослужіннях. Стихири вечірні цього свята недвозначно вказують нам на зв’язок із народженням Христа:

Світлом Предтечі підготований, коли з’явилося іпостасне Сяйво слави Отчої, заради благосердя бажаючи спасти рід людський, тоді ти перший прибіг до Нього, славний, бувши просвіченим сяйвом проміння Його божества, і від того став благовісником і апостолом Христа Бога нашого; молися ж Йому, щоб просвітив душі наші.

Голосом Предтечі навчений, коли Всесвяте Слово воплотилося, даруючи нам життя і благовістуючи спасіння людям на землі, тоді ти, премудрий, пішов слідом за Ним і, як первоплід найдорожчий, себе Йому присвятив; пізнавши ж Його, сповістив братові своєму як Бога нашого; Його ж моли, щоб спас і просвітив душі наші.

Ти був учеником того, хто був народжений неплідною; коли дівственне Різдво засяяло, благочестя вчитель, показуючи чистоту і цнотливість, ти, блаженний Андрію, щиро полюбив чесноти, поклавши восходження в серці своєму, і від слави був узятий до невимовної слави Христа Бога нашого. Його ж моли, щоб спас і просвітив душі наші.

Від свята святого апостола Андрія починається також традиція співу стихир Предпразненства Різдва при завершенні кожної важливішої літургійної піснетворчості. Вслухаймося у ці гарні піснеспіви у свято апостола Андрія:

Ісає, ликуй, Слово Боже прийми і провісти Діві Марії, що купина горітиме і не згорить від вогню Божества; Вифлеєме, благоприкрасися; відкрий двері, Едеме; мудреці, йдіть, щоб побачити Спасіння, в яслах сповите, Яке показала зірка над вертепом, Життєдавця Господа, що спасає рід наш. (Богородичний на “Господи воззвах”)

Йосифе, скажи нам, як ти, прийнявши Діву із святая святих, вагітною приводиш Її до Вифлеєма? Я, - промовляє, - пророків дослідив і, пояснення прийнявши від ангела, переконався, що Марія народить Бога невимовно; до Нього на поклоніння прийдуть мудреці зі Сходу і принесуть цінні дари. Ти, Господи, що воплотився заради нас, слава Тобі. (Богородичний на вечірніх стиховних стихирах)

Стань, Вифлеєме, Божою митрополією: бо Світло невечірнє приходить, щоб народитися в тобі; ангели, дивуйтеся на небі; люди, прославляйте на землі; волхви перські, дари принесіть; пастухи, на сопілках граючи, трисвяту пісню заспівайте: Всяке дихання нехай хвалить Творця всього. (Богородичний на хвалитних стихирах утрені)

Подібні стихири і надалі лунатимуть у святкових богослужіннях, таких свят як св. Миколая, св. Даниїла і трьох отроків. Цим церква готує своїх вірних до святкування світлого Різдва Христового.

В українській фольклористиці певні традиції на т. зв. андріївські вечори часто намагаються пов’язати із дохристиянськими традиціями, все ж більш правдоподібним є припущення, що тут ми маємо збережену древню традицію своєрідних запустів перед початком різдвяного посту.

Спів “Алилуаріїв”

Від першого (чотирнадцятого) грудня починаємо святкувати пам’ять пророків і літургійно входимо у святкування посту через особливий спів Алилуаріїв на вечірні та утрені. Спів Алилуаріїв у візантійській традиції особливо підкреслює постові богослужіння на знак того, що піст є часом не смутку, а цілковитого віддання слави Богові: устами, через спів Алилуя (Хваліте Господа), а також і цілим нашим життям. Воно повинно стати Алилуєю — хвалою Господньою. У деяких літургійних книгах вказується, що “Алилуя” можна за бажанням настоятеля співати вже 19, 26 та 29 листопада, але виразний припис співати алилуарії починається від свята пророка Наума.

Неділі перед Різдвом Христовим

Наступним кроком в інтенсивності святкування передсвяття Різдва Христового є дві неділі перед Різдвом — Праотців (усіх, хто долучився до історії нашого спасіння від Адама і аж до Христа) та Отців (Авраама, Ісаака, Якова, пророка Даниїла та трьох отроків).

Ці неділі розвинулись із намагання уподібнити святкування свята Різдва Христового до святкування свята Воскресіння. Рівно за тиждень перед святкуванням Різдва відбувається святкування пам’яті пророка Даниїла і трьох отроків у печі халдейській — образ, який у цілій християнській традиції і у візантійській зокрема є образом Воскресіння Христового. Святкування цього свята відбувалося надзвичайно урочисто. У Візантії і на Русі існували особливі чини т. зв. “Пічної дії”, у яких брали участь імператорські родини. Цей чин міг відбуватися або в неділю Отців, або, якщо свято Різдва було у понеділок чи вівторок, у неділю Праотців. Можливо тут міститься також відповідь щодо виникнення неділі праотців, оскільки Типікон Великої церкви (Софії константинопольської) про неї ще нічого не говорить. У будь-якому випадку такий устав говорить про те, що свято Даниїла і трьох отроків відкривало час особливого передсвяття Різдва, котре мало б тривати більше-менше один тиждень.

Факт, що у Типіконі Великої церкви та й у сучасних літургійних текстах неділя перед Різдвом Христовим особливо згадує Даниїла і трьох отроків, може вказувати на невідому нам із джерел традицію святкування свята Різдва у неділю. Зокрема, на це може вказувати також апокриф , датований п’ятим століттям — “Слово Йоана Богослова про упокоєння святої владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”, що між іншим говорить наступне: “І звістив нам (апостолам) Святий Дух: “чи знаєте ви, що у неділю Діва Марія удостоїлась благовіщення від архангела Гавриїла, в неділю народився Спаситель у Вифлеємі, в неділю ж люди єрусалимські вийшли з галузками зустрічати Ісуса, мовлячи: ’Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!’. І в неділю він воскрес з мертвих, і в неділю прийде судити живих і мертвих, і в неділю зійде з небес у славі і честі задля переставлення святої Діви, що Його породила!”

Великий передріздвяний тиждень

Тиждень перед Різдвом відповідає Великому тижневі перед святом Воскресіння. У ці дні особливі святкування: стихири, канони — все закликає нас остаточно приготуватися до приходу Христа. Повечір’я цього тижня містять особливі канони — тріоді, створені на зразок тріодей Великого Тижня перед святом Воскресіння. Не лише структурно, але й тематично ці тріоді відповідають тріодям Страсного Тижня. Тріоді понеділка та вівторка згадують про добровільний прихід Христа у плоті. У середу згадується задум Ірода убити Христа. Тексти четвергового канону поєднують прихід Христа у тілі із відданням Його Тіла і Крові за спасіння всього світу. П’ятниця говорить про вбивства вифлиємських дітей, яке стає прообразом Страсної П’ятниці Страждань і Смерті Христа. І нарешті, у текстах суботнього канону згадано пелени, якими був сповитий невмістимий Творець всього, як образ сповитого плащаницею і лежачого у гробі Христа, що гряде смерть подолати і воскресши із мертвих, світ спасти.

Оскільки устав подає спів цих безумовно дуже цінних піснеспівів під час повечір’я, вони, на превеликий жаль, залишаються недоступними для вуха переважної більшості церковного люду. Тут подам переклад кількох піснеспівів для відчуття настрою літургійного святкування:

Дивлячись на Христа, що смиряється, возвисьмося над принижуючими нас пристрастями: не мудруймо з ревністю доброю про високе, радше вірі навчаймося, духом смиряймося, щоб високотворними ділами возвисити народжуваного. (Тропар дев’ятої пісні тріоді понеділка)

Талант, ділами благими зростивши, як дари Подателю замість золота, і ладану, і смирни принесім Христові, що спішить народитися із Богоотроковиці. (Тропар восьмої пісні тріоді вівторка)

Знаючи, що ізбавлення священнодіється, з глибин своїх і від джерел сліз, ісповіданням перед Христом омившись, вірні, приступім тілесно до народженого у вертепі, співаючи: Всі творіння, Господа оспівуйте і превозносіть по всі віки. (Тропар восьмої пісні тріоді середи)

Творець, що народився від Отця перед віками, народжується від Діви, мудрість, Слово Боже і Сила. Тому, знаючи Тебе як Єдинородного Сина, Богочоловіком величаємо. (Тропар дев’ятої пісні канону четверга)

Заборонімо словам поганим виходити з уст наших, вірні, радше, навчившись, божественні слова принесімо нині Христові, який звільнив нас від безсловесся, коли у безсловесних ясла ліг. Його все творіння благословить, прославляючи навіки. (Тропар восьмої пісні тріоді п’ятниці)

Миром — смерть, золотом — владу царську, а ладаном — першість божества являють царі народів, перші дари приносячи Тобі, що народився у вертепі вифлеємському із Матері, яка мужа не знала. (Тропар п’ятої пісні канону суботи)

Різдвяні святкування

В день Навечір’я Різдва – 6 січня (24 грудня за старим стилем) маємо строгий піст до Святої Вечері. А в ніч перед Різдвом (зазвичай в дуже ранню годину) починаються Різдвяні богослужіння. Перш за все це Царські Часи. У спеціальних для кожного Часу псалмах, гімнах і біблійних читаннях проголошується радість і сила Христового пришестя. Особливу увагу треба приділити стихирам, котрі співають на кожному з цих часів. Ці піснеспіви, згідно з традицією, уклав св. Софроній Єрусалимський. Всі вони пов’язані між собою основною ідеєю — представити драму Різдва Христового, Його Воплочення, Його приниження задля нашого обоження.

Вечірня, яка зазвичай слідує за Часами, починає безпосереднє святкування Різдва. Тон свята задається стихирами на «Господи воззвах». Вони є справжнім вибухом радості від дару Христового втілення, яке здійснилося нині.

Одразу після Вечірні починається Літургія св. Василія Великого. Вечірня з чином літургії святого Василія Великого є древнім різдвяним чуванням. Традиція такого святкування сягає сивої давнини. У сучасній традиції ці святкування зазнали певного подвоєння. З одного боку існує літургія св. Василія з вечірнею або із повечір’ям, з іншого боку, святковим різдвяним чуванням стала служба утрені з її величними піснеспівами та літургія св. Івана Золотоустого. Свято Різдва належить до одного із небагатьох свят у літургійній традиції візантійської церкви, коли в один день з нагоди одного свята відбувається дві божественних літургії із подвійною можливістю причаститися. Цим літургійна традиція церкви хоче наголосити на дуже важливому аспекті літургійного святкування: свято Різдва є святом нової епохи, святом нового способу життя з Богом, постійного, такого, що усуває часові обмеження через таїнство входження у світ і час нової якості — вічності, яка перемінює світ, обожествлює його. Так само дві літургії відбувається на свято Богоявлення та на свято Воскресіння Христового. Основним різдвяним текстом на божественній літургії є святковий тропар:

Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння. В ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі - Сонцю правди і пізнавати Тебе - Схід з висоти, Господи, слава Тобі!

Посвяття Різдва

Свято створює бажання продовжити його, не зупинити чи скасувати час, але перемінити його, зробити його часом, пронизаним тим досвідом вічності, який зазвичай дарує нам святкове літургійне святкування. Тому наступного дня після святкування народження Христового святкують день Тої, завдяки якій це свято взагалі стало можливим, день Собору Пресвятої Богородиці. Сполучаючи різдвяні гімни зі співами, що прославляють Мати Божу, Церква вказує на Марію як на приклад для себе і для нас. Свято Собору Пресвятої Богородиці, ймовірно, є в християнській традиції найбільш стародавнім святом на честь Діви Марії, початком Її церковного шанування. У нашій церкві інколи це свято поєднується із святкуванням пам’яті її Обручника св. Йосифа, що зовсім не відповідає духові візантійської традиції, оскільки пам’ять св. Йосифа святкують у неділю після Різдва Христового, разом із пам’яттю пророка Давида, та Якова, брата Господнього.

Третій день святкувань присвячений пам’яті святого первомученика Стефана недаремно, оскільки Воплочення Христа не є подією, яку ми радісно святкуємо у колі своїх родин відірвано від реального життя. Свято архидиякона Стефана повертає нас знову у світ, закликає до свідчення таїнства Воплочення Христового, свідчення вірного, дієвого і твердого, навіть якщо ми будемо поставлені перед вибором між вічним і дочасним життям.

Шість днів попразднества завершують різдвяний період. Протягом цих днів на богослужіннях Церква повторює гімни і співи, що прославляють втілення Христа, нагадуючи, що джерело і підставу нашого спасіння можна відшукати тільки в Тому, Хто, будучи передвічним Богом, ради нас прийшов у світ і народився як маленьке Немовля.

Недільний характер Різдвяних святкувань являє також Неділя по Різдві — літургійне святкування безпосередніх родичів Христа по плоті — Йосифа-Обручника, царя Давида та Якова, брата Господнього.

Віддання свята Різдва Христового відбувається 31-го грудня.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти