Примирення між народами можливе

Послання католицьких єпископів України та Польщі з нагоди акту взаємного прощення і поєднання

Сьогодні, звершуючи акт взаємного прощення в ім'я справедливості та задля добра наших народів, прагнемо виконати заповіт Святішого Отця Івана Павла II — Папи миру. Цей історичний акт здійснюємо перед нашим Господом, благаючи заступництва Пресвятої Богородиці та святих угодників.

Переживаємо історичну мить, яка є даром Божої благодаті. Представники двох братніх народів — польського й українського — зустрічаються, щоб разом довершити святу справу примирення.

У нашій спільній історії не бракувало важких, іноді навіть трагічних моментів. Нас розділяли збройні, політичні та релігійні конфлікти, що виростали на ґрунті взаємних образ і упереджень. Водночас єднала нас спадщина одної віри, спільність у святому Хрещенні, завдяки якому ми — українці й поляки — прилучилися до жертовної смерті й звитяжного Воскресіння Ісуса Христа.

1. Понад тисячу років тому наші народи відкрили свої серця для Христа та його Євангелія. Християнство не лише принесло нам спасіння, але й сформувало культуру й національну тотожність поляків і українців. Віра у воскреслого Сина чоловічого допомагала нам вистояти у лихоліття воєн та поневолень. Вона живила надію, що й наші народи скинуть окови гніту та воскреснуть до вільного життя.

Християнство прийшло до Польщі з латинської, римсько-католицької Європи. Натомість українські землі з часів хрещення Русі належали до східної, візантійської традиції. Це нас відрізняло, а інколи навіть ставало перепоною для братніх взаємин. Часто ці відмінності штучно підсилювалися неприязними сусідами, які намагалися нас порізнити, або внутрішніми політичними суперечками. Та бували в нашій історії також періоди, коли ми ділили спільну долю, прямували тією самою дорогою, долали разом не одне випробування, користаючи з духовних скарбів один одного та черпаючи силу витривалості й надії з нашої християнської спільності.

XX століття принесло світові трагічний досвід багатьох воєн, політичного терору, нищення Церков атеїстичною владою. Але дало воно нам і інші, радісні моменти, які засвідчили, що сила Святого Духа діє серед людей та творить чудеса: падіння тоталітарних режимів (нацистського і комуністичного), Другий Ватиканський Собор, здобуття релігійної свободи, відродження Української Греко-Католицької Церкви; об'єднання Європи. На порозі третього християнського тисячоліття ми усвідомлюємо, що повинні подолати болісну спадщину минулого, простити колишні кривди й образи, очистити історичну пам'ять, щоб поєднати наші народи та розвивати стосунки між ними в дусі довіри.

2. Пошук порозуміння між єпископами Польщі й України та шляхів поєднання наших народів вже має тривалу історію. В такому дусі українці та поляки вже не раз подавали одні одним руку миру. Рівно 60 років тому, 22 травня 1945 року, у Колегії св. Йосафата в Римі зустрілися Примас Польщі Кардинал Август Гльонд та український єпископ Іван Бучко. Наступні зустрічі двох єпископатів відбулися також у Римі 8 та 17 жовтня 1987 року. Ці зустрічі проходили в дусі братерства та любові, що можуть засвідчити українські й польські ієрархи — учасники цих подій. Саме тоді духовні предстоятелі наших Церков - кардинали Мирослав Іван Любачівський та Йозеф Ґлємп - разом ствердили, що «ми є довжниками супроти один одного, бо ми не вміли увести в життя науку, яка випливає зі святого Хрещення».

Започатковані раніше спільні зусилля принесли свої рясні плоди. Тисячоліття Хрещення Русі-Україні в 1988 році особливо урочисто було відзначено у Польщі на Ясній Горі за участю польських і українських єпископів. Особливо зблизило нас — католиків обох обрядів — святкування 2000-го святого року. У 2001 році на українську землю прибув Святіший Отець Іван Павло II, наступник св. Апостола Петра. Паломницька подорож Вселенського Архиєрея надала потужний імпульс у пошуку порозуміння та в подоланні недовіри й історичних обтяжень, що не повинні більше бути перешкодою для нових поколінь українців і поляків, які прагнуть жити в атмосфері взаємної поваги та рівності в об'єднаній Європі. Ця духовна атмосфера папських відвідин уможливила спільне вшанування жертв братовбивчих конфліктів. Особливим чином проявилася солідарність наших народів у важкому випробуванні для молодої української демократії восени 2004 року в Києві.

3. Коли 2 квітня 2005 року відійшов у вічність Святіший Отець Іван Павло II, світ втратив свого великого духовного провідника. У тих пам'ятних днях ми ще більше усвідомили собі значущість апостольського служіння цього Петрового наступника — сина слов'янського народу. Одним із найважливіших завдань понтифікату Івана Павла II була турбота про мир між народами. Пам'ятаємо його слова: «Немає миру без справедливості, немає справедливості без прощення» (назва Послання з нагоди XXXV Всесвітнього дня миру 1 січня 2002 року). Визнаючи історичні провини Католицької Церкви і просячи за них пробачення, Святіший Отець подав нам, Христовим учням чудовий приклад, бо у серці християнина не повинно бути місця для гніву, несправедливості й неправди.

Дорогі Браття і Сестри у Христі! Приносячи жертву Пресвятого Тіла і Крові Христової під час євхаристійних конгресів у Варшаві (19 червня) і Львові (26 червня), звернімося з молитвою до Всемогутнього Бога. Та спершу сповнімо святий обов'язок, про який говорить Христос: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар свій» (Мт. 5, 23-24). Даром, який приносимо, буде виконання заповіді нашого Господа, щоб «усі були одно»...

Ми є лише подорожніми на цій землі. Прямуємо шляхами віри до нашого спільного Небесного Отця, до нашої небесної Батьківщини, - тієї Батьківщини, в якій зможемо вповні причащатися повнотою Божої слави. Тому й обов'язок поєднання на земних дорогах нашого життя випливає і з цієї, кінцевої, перспективи людського призначення. Колись наші прадіди вибрали цей спільний шлях, відкривши свої серця та кордони наших країн для Христа. Наша обрядова та культурна різноманітність є лише виявом того величезного багатства, яке несе в собі віра у правдивого Бога, єдиного у Пресвятій Тройці.

Рік Пресвятої Євхаристії, який тепер переживаємо, допомагає нам поглибити розуміння суті цієї Святої Тайни. Як можемо виявити свою вдячність за той дар Хліба Живого, який є джерелом сподівання на мир і любов між нашими народами? «Жертви Богові – дух сокрушенний: серцем сокрушенним і смиренним ти, Боже, не нехтуєш» (Пс. 51, 19). У минулому столітті наші народи подали чисельні свідчення крові та жертви за віру. Ця кров мучеників та ісповідників кличе нас до любові ближніх, братів і ворогів наших, та взиває: «Поєднайтеся»! Саме це ми й хочемо засвідчити актом взаємного прощення.

Піднесімося понад політичні погляди та історичні обставини, понад наші церковні обряди, навіть понад нашу національну належність — українську і польську. Пам'ятаймо насамперед, що ми діти Божі. Звернімося до Отця нашого з благанням: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». А щоб молитва наша була цілком щирою, скажімо один одному слова: «Вибачаємо і просимо пробачити», - адже вони вже показали свою силу в справі примирення.

Нехай станеться це перед лицем Бога у Тройці єдиного та Богородиці у святих для наших народів місцях: на Ясній Горі та в Зарваниці, у Варшаві й у Києві, у Кракові й у Львові. Нехай наша спільна молитва буде молитвою чистих сердець, молитвою людей доброї волі.

Смиренно просимо Тебе, Пренепорочна Діво:

О Пресвята Богородице, Мати всіх християнських народів і Христової Церкви. Ти одна - милостива наша Мати, що можеш повести діло з'єднання наших народів такими дорогами, які лише Ти знаєш. Нехай від сьогодні і назавжди припиняться між нашими народами різноманітні суперечки й розбрат, а запанують мир і братня любов, що за Божою ласкою доведе нас до справжньої християнської любові та взаємного прощення.

Понад дві тисячі років тому Твій Син прийшов на землю до нас, людей. І вже більше як тисячоліття сяє на нашій землі Його благодать. Однак упродовж того часу ми не завжди поводилися гідно, як Його послідовники. Тепер ми прагнемо, щоб у нашій частині світу запанував лад, побудований на щирому примиренні з усіма сусідами.

Сьогодні, у 5-му році ХХІ століття від народження Твого Сина, ми стоїмо поруч зі своїми братами і сестрами польського/українського народу. Протягом останніх десятиліть ми завдавали їм багато кривд та самі зазнали від них великого лиха. І одне, і друге сповнює нас невимовним болем.

Стоїмо, Господи, перед Твоїм престолом у цей рік, присвячений Пресвятій Євхаристії – Таїнству Твоєї присутності між нами, людьми. Натхнені, спонукані й підтримані Твоєю благодаттю – адже самі ми мало що можемо, – усвідомлюючи історичне минуле свого народу та стан власної душі, просимо прощення у наших братів і сестер поляків/ українців і прощаємо їм із щирого серця всі їхні провини супроти нас.

О Господи, за заступництвом своєї Матері, за молитвами всіх святих обох наших народів прости і Ти нам наші гріхи й провини та благослови нас на дальший шлях, щоб ми жили й поводилися, як личить братам і сестрам, Твоїм дітям. Боже, допоможи!

АМІНЬ!

Варшава, 19 червня 2005 року Божого
Львів, 26 червня 2005 року Божого