Митрополит Макарій (Малетич): Мене не зламали у 70-х, то й зараз не розчарують

18.08.2015, 14:53
Митрополит Макарій (Малетич): Мене не зламали у 70-х, то й зараз не розчарують - фото 1

4 червня 2015 року Помісний собор Української автокефальної православної церкви обрав митрополита Макарія (Малетича) предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви. Невдовзі після цих подій відбулися переговори про об’єднання УАПЦ і УПЦ КП, котрі хоча й не увінчалися успіхом, однак викликали значний резонанс в українському суспільстві. Про те, чому так сталося, про сьогодення і перспективи розвитку УАПЦ, про перспективи єдності Православної Церкви в Україні, а також про свій досвід відвідання зони АТО митрополит розповів в інтерв’ю ІА ZIK.

4 червня 2015 року Помісний собор Української автокефальної православної церкви обрав митрополита Макарія (Малетича) предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви. Невдовзі після цих подій відбулися переговори про об’єднання УАПЦ і УПЦ КП, котрі хоча й не увінчалися успіхом, однак викликали значний резонанс в українському суспільстві. Про те, чому так сталося, про сьогодення і перспективи розвитку УАПЦ, про перспективи єдності Православної Церкви в Україні, а також про свій досвід відвідання зони АТО митрополит розповів в інтерв’ю ІА ZIK.

Митрополит Макарій (Малетич). Фото: uaoc.lviv.ua

–  Блаженнійший Владико, минуло два місяці з часу обрання Вас предстоятелем УАПЦ. Чи встигли вже «освоїтися», якими були Ваші перші кроки?

–  Два місяці, це, з одного боку, не дуже багато, але і за цей час вже є певні здобутки. Встиг ознайомитися з життям і проблемами Київської єпархії, зустрівся з вірними і духовенством, відвідав українських військових в зоні АТО. Здобутком є те, що за цей невеликий проміжок часу до Церкви повернулися кілька священиків, котрі з різних причин припинили спілкування з УАПЦ. Вдалося відновити діяльність патріарших комісій, а також почалося відновлення діяльності єпархіальних комісій. Також розпочалася робота над створенням інформаційного центру в Києві – при патріархії і в центрах єпархій. Одним з найважливіших кроків за цей час було відновлення Патріаршої ради – органу який складається з представників мирян, священиків і єпископату й ухвалює рішення для розгляду на соборі єпископів. Господь мене спонукає не дармувати, а працювати. І тому я завжди пам’ятаю слова апостола Павла, про те, щоб не марнувати свій час, бо він ніколи вже не повернеться.

–  Історія УАПЦ у ХХ ст. була дуже складною, вона кілька разів була знищена і знову відроджувалася. Українські медіа до останнього часу доволі рідко згадували про УАПЦ, отож, розкажіть будь-ласка про сучасний стан Церкви.

–  На сьогоднішній день наша церква має єпархії: Львівська, Рівненсько-Волинська, Таврійська і Київська, які є під моїм особистим керівництвом, Івано-Франківська – очолює митрополит Андрій, Вінницька єпархія – митрополит Роман, Тернопільська – архієпископ Мстислав, Харківсько-Полтавська – єпископ Афанасій, Черкасько-Кіровоградська – єпископ Іларіон. Чернівецько-Хотинська архієпископ Герман, Закарпатська – єпископ Кирило, Карпатська – єпископ Віктор. Найближчим часом з Київської єпархії буде виокремлено Житомирську єпархію на чолі з архієпископом Володимиром. Тобто разом це 11 єпископів, включно зі мною, хоча маю надію, що в найближчому часі кількість єпископату зросте до 15 осіб, будемо активніше працювати в цьому напрямку. Зізнаюся – я винний в деяких проблемах, зокрема у малій кількості єпископів. Бо я вважав, переконував спочилого у Бозі предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія, що оскільки ми йдемо до об’єднання з Українською Православною Церквою Київського Патріархату, то не варто висвячувати нових єпископів, бо коли Церкви об’єднаються, то тоді будуть додаткові проблеми. Але зараз, я каюся, бо я зрозумів, що УПЦ КП не дотримувалася тієї ж думки. Хоча у 2002 р. в Константинополі ми домовилися не висвячувати нових єпископів. Я дотримувався цієї засади і переконував предстоятеля. І це стосувалося не лише ситуації в Україні, але і поза її межами. Я багато разів переконував предстоятеля не приймати до УАПЦ громади з США і Канади, а також з інших країн, котрі до нас зверталися, щоб не створювати конфліктні ситуації. Але визнаю – це була моя помилка. Інші конфесії цього не дотримувалися. Я вважав, що якщо ми не будемо втручатися в справи діаспори між Церквами будуть добрі відносини, але так не сталося.

–  Які на Вашу думку перспективи розвитку УАПЦ в межах України?

–  Будемо працювати. Найближчим часом заплановано висвячення нових єпископів, зокрема для Закарпаття, Центру і Півдня України і думаю від їхньої плідної роботи в значній мірі буде залежати розвиток Церкви. Нам потрібно всім багато і спільно працювати, і тоді буде розвиток УАПЦ, і не тільки в Україні, але й за її межами.

–  Якими зараз є стосунки з єп. Ігорем Ісіченком, котрий був єпископом УАПЦ і брав участь у висвячені Вас на єпископа?

–  Він привітав мене з обранням предстоятеля УАПЦ і зазначив: «Радий, що вже другий архієрей, у висвячені якого я брав участь, став предстоятелем». Після його виходу з УАПЦ, частина парафії, котрі були у його підпорядкуванні повернулися до УАПЦ і ними опікується архиєп. Афанасій. Думаю, це все тимчасове явище… Я написав йому відповідь на привітання і підкреслив, що мені дуже прикро, що так сталося, бо з таким добрим, освіченим архієреєм ми могли б багато чого зробити для УАПЦ.

–  Свого часу Ви активно підтримували Євромайдан, що викликало певне непорозуміння з предстоятелем – митрополитом Мефодієм.

–  В лютому був собор єпископів, і я запропонував його членам піти на Майдан. Запропонував також особисто предстоятелеві. Чесно кажучи, він ніколи мені не заперечував, хоча, можливо, мої пропозиції йому, як предстоятелеві і не були «милі». Тоді, частина єпископів відмовилася, а митрополит Мефодій щиро сказав, що він не чується в силі. Ми з владикою Володимиром (Черпаком) відслужили молебень і в ту ніч я залишився на ніч на вул. Грушевського. Це не було конфліктом з предстоятелем. Коли йому «допікала» за мене тодішня влада, а таке траплялося, то він міг так висловитися «Ти вічний революціонер, що мені з тобою робити?».

–  Українські медіа досить широко висвітлювали події довкола переговорів про об’єднання УАПЦ і УПЦ КП. Коли ж воно так і не відбулося, то УПЦ КП звинуватила у зриві переговорів УАПЦ. Як було насправді? Чи справа об’єднання, це вже минуле?

–  УАПЦ не припиняло і не буде припиняти об’єднуючий процес. Оскільки, не вдалося досягти успіху у форматі УАПЦ-УПЦ КП, можливо варто відновити діалог у форматі УАПЦ-УПЦКП-УПЦМП.

–  Чи ви особисто обговорювали справу об’єднання з главами УПЦ КП і УПЦ МП, чи цим займалися, лише відповідні комісії.

–  Я кілька разів зустрічався з патріархом Філаретом, зокрема в червні в МЗС. Тоді він підійшов до мене і запитав: «Ну що, владико, буде об’єднання?». На що я відповів: «Ваша святосте – буде. Обов’язково буде об’єднання. Але реальне об’єднання, а не приєднання». Тоді він сказав, що в УАПЦ є єпископи, які не згодяться на об’єднання і що тоді буде. Я відповів: «І у Вас, і у нас є такі люди. Але лиш було б бажання піти на компроміс, врахувати бажання один одного – тоді все буде добре. Якщо ж не відбудеться – то маю надію, що будемо жити у мирі і взаємній повазі, допоки нас не покличе Господь. А коли покличе, то, можливо, прийдуть інші, ті, які зможуть це зробити». Також я бачився з предстоятелем УПЦ КП, вже після того, як не відбулося об’єднання – у Києві, на Володимирській гірці. Я готовий до переговорів. До щирих переговорів – дивитися у вічі і говорити. Як би не було боляче – говорити правду.

Відносно блаженнішого Онуфрія, то тут є, скажемо так, свої інтриги. Мені пропонували зустріч перед другими переговорами з УПЦ КП у липні. Перед тим також пропонували зустріч. Але я не погодився. Я послухав свою совість, яка мені казала не робити цього. І, напевно, вчинив добре. Бо і так єпископат УАПЦ проголошують мало не агентами ФСБ, а якщо б ще відвідав Києво-Печерську Лавру, то взагалі не знаю що було б. Колись я вже пояснював журналістам, свою позицію: подивіться в мою автобіографію. Я був серед семи священиків, котрі в помешканні о. Івана Пашулі у вересні 1989 р. підписали документ про вихід з РПЦ. То невже я зараз, на двадцять четвертому році незалежності України вирішив повернутися до Москви? Це безумство. Мені прикро, що про таке говорять освічені люди… прикро.

Отож, відносно пропозиції зустрітися, я відповів відмовою і сказав, що якби відбулося об’єднання, то зустрівся б з предстоятелем УПЦ МП, а оскільки не відбулося, то наша зустріч є передчасною. Але я був би дуже радий, коли б ми в трьох – святіший патріарх Філарет, блаженніший митрополит Онуфрій і я, недостойний, знайшли сили і перед камерами висловили свою думку і бачення з приводу об’єднання й майбутнього Православ’я в Україні.

–  Чи є в УАПЦ єпископи чи священики, котрі підтримують повернення до РПЦ?

–  Переконаний, що ні. Хоча, на сьогоднішній день, через блокування УАПЦ, можливо, в когось і може закрастися подібна думка, але в мене – ні. Я витримаю всі випробування. Так як це було у 70-тих роках, коли я з чотирма дітьми і дружиною практично кожного року змінював парафії в Донецькій і Луганській областях. Мене не зламали, то тим більше зараз мене не розчарують. УАПЦ пережила важкі часи у 1992-1995 роках, коли нас намагалися позбавити реєстрації. Але ми вижили, і зараз виживемо. І не тільки виживемо, але будемо зростати.

Відносно об’єднання – ми готові. Але готові не до приєднання, а до реального об’єднання.

–  Окремі церковні діячі намагаються підважити історичну тяглість УАПЦ, мовляв, це церковна формація, котра виникла у 1993 р. і немає нічого спільного з УАПЦ початку і середини ХХ ст.

–  Звичайно, прикро, таке чути. Хто обирав патріарха Мстислава у Києві в листопаді 1990 року? УПЦ КП чи УПЦ МП? Ні – УАПЦ. Це патріарх, котрий у 1942 р. був висвячений на єпископа УАПЦ в храмі св. Андрія у Києві. Це патріарх, котрий у жовтні 1992 р. заявив, що він не визнає об’єднання, що відбулося у червні того ж року і внаслідок якого виникла УПЦ КП. Всі відповідні документи збереглися. Звісно, прикро чути такі слова.

Але попри те, ми готові до єдності, бо вона нам потрібна як ніколи. Я хотів про це сказати на Володимирській гірці, 28 липня, хоча так і не дочекався, щоб мені надали слово. Чому князь Володимир мав успіх у свій час? Перший митрополит з русичів – Іларіон, так сказав про нього: «Він у благочестя і милосердя був зодягнений, підперезаний правдою». Тепер порівняйте будь-якого священика, єпископа чи державного діяча. На жаль, ми цього не побачимо, а з цього все починається. Нам всім потрібно схаменутися. Нам потрібно жити в правді, християнських чеснотах. Можливо, тоді Господь зглянеться на нас і не буде мати сили Путін і його найманці. Бо коли все зло, неправду підхоплюють не тільки політики, але й священнослужителі, то що на нас чекає? Господь бачить всі вчинки – і священика, і президента. І не тільки слова, а й діла. Він хоче від нас правди, справедливого життя, щоб воно було не лише на устах, але й в серці.

–  Владико, відомо що ви кілька разів відвідували зону АТО, розкажіть про це більш докладно.

–  Зону АТО я відвідав чотири рази. Та й не тільки я. Є багато священиків, єпископів, мирян УАПЦ, котрі відвідували наших військових, бували на передовій. Коли я вперше поїхав з гуманітарною допомогою, мене супроводжував о. Андрій з Золочівщини, котрий провів там три місяці. Завдяки цій поїздці я краще почав розуміти наших військових, те, що вони пережили. Під час цієї поїздки ми доїхали до Чугуєва і ледве вмовили водія поїхати до Слов’янська. Згодом до нас зателефонували з Сіверська, Сєверодонецька, Рубіжного, що їм потрібні харчі, бо до них ніхто не доїжджає. Я попросив військових, щоб вони дали нам тягача, ми мали вирушити в дорогу, але військові почали переконувати мене не їхати, бо там близько вже до лінії фронту. Але я наполіг і вони дозволили. Так ми доїхали до Лисичанська, Рубіжного. Під час другої поїздки ми доїхали до Щастя, доїхали до Волновахи і аж до Маріуполя. Втретє відвідав АТО відразу після мого обрання на предстоятеля. Відклав поїздки по єпархіях і відразу поїхав на Схід. Їхали волонтери і я попросився до них. Нам закидали, що перед собором ми отримали гроші від російських олігархів. Насправді ж гроші на проведення собору збиралися по парафіях – кожна парафія пожертвувала близько тисячі гривень. Всі гроші, котрі залишилися після собору, а також кошти, які пожертвували доброчинці і духовенство, я розділив між трьома госпіталями, котрі відвідав під час третьої поїздки. Зону АТО відвідують й інші наші єпископи і священики. Наприклад, парафія Різдва Богородиці м. Києва із о. Максимом Стрихарем регулярно – раз або два рази на місяць відвідує передову. 29 липня владика Володимир (Черпак) також відвідав наших військових на передовій і зустрічався з 80, 92 і 24 бригадами. Четверта поїздка відбулася 4 липня. Тоді під час поїздки до Таврійської єпархії ми відвідали блокпости наших військових на кордоні з Кримом і над Азовським морем. Ми не тільки возили харчі і речі першої необхідності, але й молилися з військовими, розмовляли. Я подякував їм за їхній подвиг і обіцяв, що на кожному богослужінні буду молитися за тих, котрі охороняють єдність і незалежність України, тих, які лікуються в лікарнях і перебувають в полоні. Помітив, що АТО змінило ставлення навіть духовенства УПЦ МП до України. Звичайно, вони мають страх перед своїм патріархом, але декотрі з них долають цей страх і стають не просто проукраїнськими, а щирими українськими. А якщо так буде і надалі, то обов’язково буде помісна Церква. Не якась часткова, а повністю помісна. За що я і молюся кожного богослужіння – промовляю молитву патріарха Мстислава – «за єдину помісну Православну Церкву». Дай Боже, щоб так сталося.

Користаючись з нагоди, сьогодні, напередодні Дня Незалежності, хотів би привітати українців зі святом. Звичайно, що коли у 1991 році ми отримали незалежність, то навіть не могли уявити, що на двадцять четвертому році незалежності на українській землі буде кровопролиття. Я жив колись на Донеччині, й звертаюся зараз до мешканців цього краю і, зокрема до тих, які перебувають на окупованих територіях, в тому числі й росіян. Ви є на українській землі. Простіть зухвальство попередньої влади. Не приймайте до серця помилки теперішньої влади, бо ми всі помиляємося. Але пам’ятайте, що ми діти однієї Неньки – України. Ми всі маємо зробити все можливе, щоб об’єднати український народ. Здійснити, те за що пролили свою кров герої на Майдані, за що й зараз проливають її прості захисники Вітчизни. А ми будемо молитися за цих героїв, біженців, за батьків, дружин і діток, які залишилися сиротами. Щоб Господь дарував мир і своє благословення для всього нашого народу.

Андрій Боднарчук

"IA ZIK", 17 серпня 2015 року