Сварки навколо Шептицького
Розмова з одним із авторів проекту пам’ятника Шептицькому Ігорем КУЗЬМАКОМ
Критика затвердженого проекту пам’ятника митрополитові Андрею та масштабної реконструкції площі святого Юра у Львові зашкалює. Лише на цей тиждень заплановано чотири протестні акції – громадськість активно боронить своє розуміння того, що треба, а чого не треба робити. Висновок простий: навіть у архітектурній та містоупорядчій сфері ті, хто приймають рішення часто критично далекі від тих, для кого власне вони ці рішення приймають.
Пункти, за якими проект на Святоюрській горі не влаштовує містян «Zbruc» детально розписав у тексті «Пам’ятник Шептицькому: велике не тотожне величному». Нагадаємо лишень, що найбільш дразливими питаннями є передбачена проектом реконструкція (читай часткове нищення) скверу та висока вартість робіт. У міському бюджеті на впорядкування площі закладено понад 30 млн грн. і мобілізована на допомогу війську громада обурена, що місто та церква планує витратити такі суми на щось, що має сумнівну естетичну вартість й до того ж може зачекати втілення до часів кращих та спокійніших.
Чи дослухаються до рацій львів’ян автори проекту та влада? Аби почути відповідь на це питання «Z» зустрівся з одним із співавторів реконструкції Ігорем Кузьмаком. Однак розмова з ним, виглядає, проблемні питання не зняла, а лиш примножила.
Ігор КУЗЬМАК:
ПАМ’ЯТНИК НАЦІОНАЛЬНОМУ ЛІДЕРУ НЕ МОЖЕ БУТИ МАЛЕНЬКИМ
- Ідея вашого авторського колективу щодо вшанування пам’яті Шептицького за останні роки отримала дуже багато критики. Чому цей пам’ятник потребував саме такого радикального та дорогого проекту?
- До конкурсу на кращу концепцію пам’ятника митрополиту, я не брав участі у жодному конкурсі щодо пам’ятників. Я не знаю у Львові ні одного пам’ятника, який би не був скритикований. Це норма, яку треба прийняти наперед. На цей конкурс я пішов, бо хотів по совісті зробити щось від себе на вшанування Шептицького. Хоча конкурс був складний. Наприклад, в умовах не було подано історичних передумов, які треба було враховувати. Натомість була обов’язкова умова - пам’ятник має бути на площі Св. Юра і проект має вирішувати питання скверу. Умови складали спільно обласна та міська ради, Спілка архітекторів України і церква. Коли наша група взялась за роботу, почали працювати передусім з архівними матеріалами від XVI-XVII ст. Тоді зрозуміли, що протягом 155 років це була найбільша площа у Львові, а з роками її розмір лише збільшувався. Потім площу почали забудовувати з боку НУ «Львівська політехніка», де раніше були монастирі. Вже на зламі XIX-XX ст площа стає ближчою до нинішньої, тоді власне заклали і сквер.
Коли брались до роботи, розуміли, що пішохідно-транспортна ситуація біля церкви Св. Юра складна. Тому перше наше завдання було зробити пішохідну площу, яка би функціонально була значно кращою, ніж є зараз. А вже потім ми шукали місце під пам’ятник. Тобто воно все йшло від великого до малого. Місце пам’ятника вже вибирали за суто архітектурними правилами, щоб він якнайкраще оглядався. Чимало уваги приділили питанню масштабності. Ми відштовхувались від довколишніх висот та масштабів - ЛП, церкви тощо. Пам’ятник буде заввишки 3,8 м без п’єдестальної частини. Це абсолютно камерний пам’ятник. Хоча були проекти, де він мав бути і 12, і 15 метрів, і частина архітекторів та художників радили нам робити його більш монументальним. Але ми зупинились на цьому і його затвердили архітектурні слухання та художня рада.
- Громадські активісти, студенти та викладачі Львівської Політехніки неодноразово висловлювались проти того, щоб знищували чи переплановували сквер на Святоюрській горі, який закладав ще автор Стрийського парку Рьорінг. Саме цей сквер є чи не головним каменем спотикання. Чи буде це якось враховано в проекті?
- Провівши дослідження, ми виявили, що у різні періоди сквер по-різному трансформувався: то була дорога під корпусом Політехніки, то не було. Тому ми дозволили собі там прокласти дорогу і подивитись, що отримаємо. Результат - краща транспортна та екологічна ситуація. Пропускна здатність дороги буде набагато кращою після того, як закриваємо вулицю Озеркевича і всі потоки скеровуємо по вул. Шептицького. Таке рішення буде особливо важливим, коли відкриємо і впорядкуємо увесь Святоюрський комплекс з нижніми та північними садами. Адже там будуть проходити процесії і вулицю Озаркевича постійно треба буде перекривати. Це будуть постійні незручності, тому краще відразу вирішити це питання комплексно.
Тепер щодо зелених насаджень. Вони нібито мають відношення до Рьорінга. Насправді сквер тричі реконструювали і після того не можна говорити, що це той самий сквер, який заклали ще на зламі століть. Я також не зміг знайти у фахівців документів, які би підтвердили, що сквер справді заклали за ескізами Рьорінга. Натомість маємо обстеження дерев, які провели фахівці «Лісотехнічного університету», результати якого кажуть, що 76 дерев із 238, які є на площі, потрібно видалити як потенційно небезпечні. Кожного року у цьому сквері після буревіїв падає по два-три дерева. З ними би щось треба було робити. А після того як ми викорчуємо стільки дерев, з того парку нічого не залишиться. І це не єдина проблема: бордюри, доріжки, лавки - поломані, освітлення немає, дерева падають - про що ми кричимо? Ми зараз маємо шанс зробити гарний сквер. Ми насаджуватимемо відразу п’яти-семи метрові дерева. Це все відбуватиметься під наглядом фахівців з Лісотехнічного університету. У сквері також передбачаємо поставити чотири питєвих фонтанчики, сучасні лавочки, гарне освітлення, новий дитячий майданчик тощо. Думаю, ці скандали довкола скверу не мають реальних підстав. Тим більше, що після реконструкції скверу ми переконали церкву відкрити для публічного доступу нижні сади, які йдуть до Листопадового чину.
- Існує і альтернативний проект вшанування пам’яті митрополита. Громадськість неодноразово висловлювалась за можливість впорядкування митрополичих садів, які так любив Шептицький, і встановлення камерного пам’ятника там. Чи розглядали ви таку можливість?
- Знаю, що така можливість обговорювалась ще перед оголошенням конкурсу на кращу концепцію, але потім вирішили, що пам’ятник має бути на площі Св. Юра. Загалом обговорення різних місць тривали майже два роки, що забрало нам багато часу, за який ми могли би працювати над проектом.
Переконаний, у садах не може бути встановлений пам’ятник з багатьох причин. По-перше, історики кажуть, що там є захоронення, однак точної локації ніхто не знає. Друге, маємо там ретрансляційну вишку, яку невідомо коли демонтують. Третє, там є оригінальні яблуньки, на яких зробив хресну дорогу митрополит. А ще там є історичні печери, які треба досліджувати. Це був би дуже затратний проект, бо треба було би гроші на археологію, історичні дослідження, демонтаж вишки тощо. Так ми могли би взагалі не збудувати пам’ятника.
Треба також пам’ятати, що це є територія ЮНЕСКО. А якщо ми говоримо про спорудження пам’ятника там, це потребувало би розриття історичних горизонтів, знесення багатьох дерев та встановлення обладнання для освітлення. Треба було би також забезпечити доступ для маломобільних груп. Це дуже складно. Ми би фактично знищили зону ЮНЕСКО.
І ще - усі народи у всі часи для своїх лідерів робили площі і там формувались громадські місця. У скверику чи саді це вже буде не пам’ятник, а мала садово-паркова форма. Це не відповідає величині цієї людини.
- Разом з тим Ви стверджуєте, що почули громадськість. А яку критику врахували?
- Наразі готуємо усі матеріали вже по остаточному проекту. Багато років ми відстежуємо усі критичні речі, намагаємось їх об’єктивно опрацювати, і, можливо, врахувати. Перше, зробили меншою саму площу. Друге, забрали великі гранітні сходи, які мали бути на перепаді між входом у церкву і сквером, і замінили їх озелененим пагорбом. Зараз готуємо матеріали, аби візуалізувати оновлений проект. Третє, працюючи з дорожниками, збільшили радіуси для проходження автомобілів, зменшили кількість світлофорів, зробили паркування там, де зараз є поворот на Озаркевича. Паралельно зараз вирішуємо питання поєднання двох рекреаційних зон - скверу та садів. Далі працюватимемо із занедбаними схилами на вул. Городоцькій: ми їх укріплятимемо і впорядковуватиммо. Плануємо із старої брами головного входу до церкви зробити два виходи: на Городоцьку і Устияновича. Там би мав бути мостик, що поєднає парк Франка і митрополичі сади. Він би мав символічно поєднати світське і духовне.
- Ви кажете, що відкриття садів дорого би коштувало. Але і Ваш проект не дешевий - понад 30 млн. Чи варто ці гроші, а це гроші з міського бюджету, зараз витрачати на пам’ятник?
- У 2010 році була домовленість між містом і церквою, що церква збирає гроші на пам’ятник, а місто забезпечує реконструкцію площі. Мабуть, місто не знало тоді про масштаб витрат, але домовленості залишились. Щоправда, зараз у церкві ставиться питання, щоб і благоустрій зробити за гроші людей та меценатів. Гроші міста це радше своєрідна підстраховка. Найближчим часом має бути звернення митрополита до громади щодо збору коштів. Є вже меценати, які готові давати пісок, щебінь, бетон тощо.
Останні півроку ми працюємо над тим, щоб таки реалізувати цей проект. Прораховуємо усі ризики. Бо для нас найстрашніше - розрити територію і не мати можливості щось далі з нею робити. Це нікому не потрібно. Якщо станеться так, що проект не встигатимемо реалізувати до липня, ніхто не робитиме ударних будівництв. Наразі, за нашими розрахунками, ми маємо усі шанси встигнути.
- Ви вже згадували ЮНЕСКО. Ви зараз працюєте в буферній зоні і фактично зміна площі змінить сприйняття пам’ятки. Чи вже повідомляли комітет про проект?
- Ми мали розмову з представниками ЮНЕСКО і отримали відповідні консультації. Але якщо говорити загалом про Львів ми маємо величезну охоронну зону ЮНЕСКО, в який все активно міняється. Ми розуміємо, що маємо зробити так, щоб проект не зашкодив архітектурній та історичній цінності пам’ятки - вони мають бути взаємодоповнюючими. Після усіх прийнятих рішень тепер будемо відправляти офіційно цей проект у ЮНЕСКО для ознайомлення.
- І, якщо можна трошки відійдемо від теми пам’яника митрополиту. Ви згадали, що у Львові всі пам’ятники скритиковані. А які подобаються особисто Вам?
- Думаю, вдалий пам’ятник Грушевському. Мені також подобається пам’ятник Трушу.
- У Європі активно встановлюють маленькі пам’ятники. Чи це може бути вдалий шлях і для Львова?
Львів має йти тільки таким шляхом. Але одне зробити пам’ятник, наприклад, Івасюку, а інше - національному лідеру. Останній не можна робити в малих розмірах.
Розмовляла Мирослава ІВАНИК
