Захисти нас, свята Божа матір!
У Криму, здавалося б, вже знищено все українське, попри лицемірне визначення української мови державною поряд з російською та кримськотатарською, її не почути ні по радіо, ні по телебаченню, а єдину на півострові україномовну газету «Кримська світлиця» «депортували» без права в’їзду офіційним шляхом.
ДОРОГА ДО ХРАМУ
Жінка і квіти. Навіть якщо ця жінка – Пресвята Богородиця, 14 жовтня на її честь несуть в храми квіти. Букети стоять усюди і в храмі святих Володимира та Ольги Київського патріархату, що в Сімферополі.
У Криму, здавалося б, вже знищено все українське, попри лицемірне визначення української мови державною поряд з російською та кримськотатарською, її не почути ні по радіо, ні по телебаченню, а єдину на півострові україномовну газету «Кримська світлиця» «депортували» без права в’їзду офіційним шляхом.
Припинилося українське життя і у третині храмів Київського патріархату, в частині яких з’явилися нові господарі. Але про це нікому ні говорити, ні волати, звичайно, якщо ви – не камікадзе. З невдоволеними тут не церемоняться. Ось і в храмі майже всюди нові обличчя.
Але вже той факт, що ці люди прийшли саме сюди, надихає на оптимізм. Бо українське слово для них не чуже, тим більше, не огидне, скільки б не знущалися з його носіїв російські ЗМІ.
Розмовляю з нашим активним читачем військовим пенсіонером Віктором Володимировичем Гаврилюком, для якого український храм — чи не єдина віддушина. Він би хотів бачити тут працівників нашої редакції хоча би щосвята, а мене в нинішній ситуації називає уособленням України. Але що мені на це сказати, якщо наших «світличан» уже на пальцях однієї руки перерахувати не важко? А ще Віктор Володимирович розповідає про свого 93-річного батька, який відзначає сьогодні свій день народження. І тут ми з моїм співрозмовником майже родичі, бо у моєї матері теж день народження на Покрову, а її вік ще поважніший. Здається, сама Пресвята Діва покриває своїм омофором і зберігає людей, народжених цього дня.
Пресвята Богородиця приходить у видіннях багатьом вірянам, і найбільше відбувається див, пов’язаних з її іконами. Особливо трепетне ставлення до неї було і у представників Української повстанської армії, а 14 жовтня вважається днем створення УПА. Згідно із Указом Президента Петра Порошенка, на цей день тепер перенесено і український День захисника Вітчизни, оскільки останні події наочно продемонстрували: хоч ми і звикли до чоловічого свята, яке відзначалося в СРСР 23 лютого, та з державою Росія вітчизни у нас різні, різні і захисники, що опинилися сьогодні по різні боки барикад.
Питання визнання вояків УПА учасниками Великої Вітчизняної війни порушувалося досить регулярно. На порядку денному воно і сьогодні, й не у переносному смислі слова – воно серед питань, які мають бути проголосовані Верховною Радою України на останньому пленарному засіданні, тобто 14 жовтня. «Підказати» депутатам правильне рішення в Києві зібралися ті, хто прагне позитивного голосування і чиїм провідним гаслом стало: «Бандера – наш герой, Покрова – наше свято». Та для голосування не набралося кворуму. Цьому факту російські ЗМІ надали типового забарвлення: фашизм не пройшов, депутати дали відсіч його прихильникам, хоча не перестали від цього бути складовою «хунти».
Зрештою, заслужити тимчасову прихильність російських політиків не дуже важко. Варто було лише Юлії Тимошенко підтримати себе саму, заявивши про цілковиту легітимність підписаної нею газової угоди, що лежить непосильним тягарем на українській економіці вже стільки років, як їй, здається, одразу ж вибачили різкі антиросійські висловлювання.
Ось на телеекрані український священик Московського патріархату, що емігрував до Москви, який розпатякує про «київську хунту», «реальних сатаністів», котрі переслідували його через переконання. А що б сказала йому «московська хунта», аби він їв російський хліб і працював на користь іншої держави, бо такі в нього «переконання»? І де тепер ті українці Криму, що не «перефарбувалися»? Де тепер кримські татари, такі, як Мустафа Джемілєв та Рефат Чубаров, метою життя яких було повернення на історичну Батьківщину?
Те, що 18 храмів Московського патріархату перейшли у підпорядкування Київського, вичавлює сльози у російських журналістів, а чому б не поплакати і над долею кримських храмів Київського патріархату, захоплених росіянами? Та ні ж, бо в Україні все незаконне: і влада не влада, а банда, і православна церква не церква, а секта розкольників. Та й сама Україна не держава, а лише американський проект, створений як плацдарм для дестабілізації ситуації в Росії. А ще кілька місяців тому ріднісінький український нардеп О. Царьов днями публічно проклинав цей «проект» і бажав йому щонайшвидшого краху. Непогана роль як для народного обранця, покликаного цей самий «проект» зміцнювати, дбаючи про його розвиток і суверенітет. Цікаво, а як би поставився президент Путін до подібних заяв своїх державних діячів, скажімо, пана Наришкіна? У всякому разі, поважного професора, котрий висловив свої сумніви щодо правомірності приєднання до Росії Криму, одразу ж звільнили з роботи. Про це заявив один із учасників телепередачі «Вечір», голос якого, подібно до колишніх радянських глушителів, буквально забивали галасом інші її учасники. А щоб остаточно приперти цього ліберала до стінки, ведучий передачі пан Соловйов поставив йому запитання руба, хоч було воно і не по темі: чи вважає він героями Степана Бандеру та Юрія Шухевича?
І сміливець здався, а потім вже всі разом почали топтатися по українських націоналістах. Ще б пак, бо хіба ж можуть бути для Росії більші вороги, ніж ті, які ніколи не здадуть інтереси своєї держави? І доцільніше тут попрацювати над «профілактикою», ніж боротися з наслідками.
Ось чому нібито вояки УПА, просто так, для душі, розривали немовлят на дрібні шматочки, а на повторно захопленій сепаратистами українській території знаходять закатованих людей без нирок, печінки та інших внутрішніх органів, які, за російською версією, українські військові продали реципієнтам. Такий це, виявляється, доступний кожному бізнес! Було також вкидання інформації про знайдене тіло розп’ятого хлопчика. Щоправда, як потім з’ясувалося, ніякого хлопчика насправді не було. Але про це могли дізнатися лише ті, хто переглядав уже згадану передачу «Вечір», а якогось офіційного спростування, звичайно ж, не надходило, бо слово-таки – горобець, і нехай собі літає.
Тож висновок нав’язується такий: український патріот, він же «нацист», «фашист», — це «неадекватний відморозок», садист і нелюдь. А що робити тим, у чиїх душах, як і раніше, лунає заклик Володимира Сосюри: «Любіть Україну, як сонце, любіть!», а ще — щемкі народні пісні про вербу й калину, про найдорожчу українську землю, її сердечних, добрих людей? Як примирити непримиренне і не стати жертвою в цій боротьбі?
Віктор Гаврилюк каже, що провів собі супутникову антену і тепер має змогу дивитися кілька сотень телеканалів замість одних російських, і так зробили вже й інші українці Криму.
А я намагаюся зцілюватися новоствореною молитвою: «Пресвята Богородице, заступнице ображених і знедолених, захисти нас від неправди лютої, злого чорного слова, покрий своїм омофором і зроби невидимими для ворога, не дай знищити нашу віру в добро і справедливість і, якщо на те Божа воля, поверни нам нашу Батьківщину, а якщо ні, осяй її сяйвом небесним, що зігріє і нас та покаже нам шлях до миру в наших душах. Амінь».
Тамара СОЛОВЕЙ
