Церкви на Донбасі: між співчуттям і ворожнечею

21.10.2014, 15:34
Волонтерка і парафіянка протестантської церкви зі Слов'янська Ірина добре пам'ятає момент, коли вона вирішила виїхати з рідного міста, захопленого в той час бойовиками "ДНР".

Волонтерка і парафіянка протестантської церкви зі Слов'янська Ірина добре пам'ятає момент, коли вона вирішила виїхати з рідного міста, захопленого в той час бойовиками "ДНР".

 

2 травня Ірина з друзями їхала на богослужіння у свою "Церкву переможців". На одному з блокпостів їхній автомобіль, у якому були діти, зупинили для перевірки озброєні сепаратисти.

 

Жінка каже, що серед них були підлітки по 16-17 років. Їхні автомати були зняті з запобіжників.

 

"Вони дулом тикають дитині в обличчя: "Що ви тут везете? Виходьте!", - згадує Ірина.

 

Тоді все обійшлося, але вона була не готова проходити такі процедури щодня, а то й по кілька разів на день, знаючи про зневажливе ставлення деяких сепаратистів до представників неправославних конфесій.

 

"Зона торжества православ'я"

 

Через місяць після цього випадку у Слов'янську вбили щонайменше чотирьох християн-п'ятдесятників. Їхні родичі впевнені, що це зробили сепаратисти.

 

У чому причина такого ворожого ставлення до протестантів? Ірина має свою відповідь: "Уся ця концепція руського миру, яку намагається вибудувати ВВП (Володимир Путін – Ред.) і його товариш Гундяєв (патріарх РПЦ Кирило – Ред.), ґрунтується на тому, що лише довкола православної церкви збираються істинно віруючі люди".

 

Про те, що "Новоросія" має стати "зоною торжества православ'я", говорить і один з ідеологів "руського миру", російський філософ Олександр Дугін. Щоправда, додає: це торжество має відбуватися без утисків інших конфесій.

 

Тим часом Ірина з огидою і страхом у голосі згадує телезвернення колоритного проросійського бойовика на прізвисько Бабай.

 

В одному з відеороликів він сказав: "Ми повинні допомогти православним російським людям очистити наші землі від нечисті й фашизму".

 

Ірина також розповідає відому в місті історію про те, що бойовики, які захопили навесні міські урядові приміщення, жили на віллі "Марія". Цю пам'ятку архітектури орендував у міста православний священик з тим, щоб зробити там молодіжний духовний центр.

 

На запитання про те, чи жили озброєні сепаратисти в розташованій неподалік Святогірській лаврі, як про те розповідали українські ЗМІ, жінка відповіді не знає.

В основі ідеї "Новоросії" - провідна роль російського православ'я

 

Переселенці замість туристів

 

У самій Святогірській лаврі, одній з православних святинь України, такі повідомлення називають вигадками українського телебачення та чутками, які поширюють "інші конфесії".

 

"Жодного факту, який би підтверджував це, я назвати не можу. Хоча своїми очима я нічого подібного не бачив", - каже Володимир Дєдов, старший науковий співробітник Святогірського заповідника.

 

 

 

 

 

Натомість пан Дєдов та інші керівники історико-культурного заповідника, який діє при лаврі, розповідають, що "в глибині душі тут усі за єдину Україну".

 

Понад те, сам монастир, кажуть вони, зазнав величезних економічних втрат від війни на Донбасі. Якщо, приміром, у травні минулого року тут було понад 20 тисяч туристів, то в травні цього року – лише 117 чоловык. "Туризм повністю зник", - кажуть в адміністрації.

 

Нині замість туристів у готелі при монастирі живуть 670 переселенців з інших районів Донбасу, де триває війна. Наймолодшому з них – кілька днів.

 

Олена з Донецька тут уже третій місяць. У неї двоє дітей – чотири і три роки – і вона вагітна втретє. Чоловік з родиною не поїхав.

 

Жінка розповідає, що її та інших переселенців годують тричі на день, у їхніх кімнатах теплі батареї, є гаряча й холодна вода, а місцеві жителі постійно помагають продуктами і засобами гігієни.

 

"Я буду тут. Поки що я боюся повертатися", - каже Олена, яка ходить по території лаври в спідниці і з покритою головою.

 

Про те, що церкви – як православні, так і протестантські – допомагають переселенцям, підтверджують і чиновники інших підконтрольних Києву донбаських міст.

 

Приміром, мер Артемівська Олексій Рева каже, що місцеві християни взяли на себе харчування 150 біженців.

 

"Одні з головних помічників у місті – протестантська церква "Добра вість", - розповідає Марина Олійник, директор Центру соціальних служб зі Слов'янська.

 

Тамтешні віряни збирають для переселенців підгузки, харчі, шкільні набори, а ще частково оплачують витрати на ремонт зруйнованих будинків і заміну вибитих вікон.

 

"Барикада священика - вівтар"

 

Свято-Троїцький собор – одна з найбільших і найкрасивіших православних церков Краматорська з охайним, уквітчаним подвір'ям і багатим інтер’єром.

 

У суботу вранці троє священиків правлять богослужіння для кількох десятків парафіян – переважно літніх жінок.

 

 

 

 

 

У проповіді традиційно згадують російського патріарха Кирила, очільника УПЦ МП Онуфрія та місцевих ієрархів. Моляться за батьківщину, державу, добування вугілля і руди та за душі загиблих шахтарів.

 

Парафіянка Наталя, яка часто відвідує цей храм, каже, що ніколи не чула політичного підтексту на богослужіннях. "Усі моляться за мир і за душі солдатів, що загинули по обидва боки", - каже вона. І, подумавши, додає: "Було б дивно, якби було по-іншому".

 

Місцеві духівники, почувши запитання про своє ставлення до військового конфлікту, кажуть: "Барикада священика - вівтар". Сухо пояснюють, що церква займає нейтралітет і не втручається в політику.

 

У приватній бесіді двоє технічних працівників, що служать при соборі, не приховують своїх симпатій до "ДНР" і з заздрістю поглядають у бік Горлівки, де храми, за їхніми словами, працюють під покровительством сепаратистів. Кажуть, що регулярно дивляться по телевізору новини про захоплення церков своєї конфесії в інших частинах України, і скаржаться, що Київ на це не реагує.

 

Проте, заглибившись у внутрішні справи "ДНР", чоловіки називають деяких лідерів невизнаної республіки зайдами і провокаторами.

Деякі лідери сепаратистського руху кажуть, що ведуть боротьбу проти ворогів православ'я

 

Шість літрів молока

 

Протестантка Ірина зі Слов'янська прожила в Києві три місяці, перш ніж повернутися додому в серпні - після того, як місто остаточно перейшло під контроль України.

 

Жінка розповідає свою історію за столиком на подвір'ї багатоповерхівки у майже повній темряві – вуличного освітлення в місті практично немає. Вона каже, що нині почуває себе вдома набагато безпечніше, ніж раніше, і з жахом думає про те, що "ДНР" може повернутися сюди.

 

У Києві Ірина займалася волонтерською роботою. Свої організаторські здібності вона спрямувала на переговори з численними чиновниками, кандидатами у депутати й активістами, які помагали слов'янцям.

 

Один приклад такої допомоги Ірині запам'ятався особливо: "Прийшов до нас православний священик з Московського патріархату і щодня протягом двох з половиною місяців привозив нам по шість літрів молока. Дякую йому дуже".

Олег КАРПЯК

"ВВС-Україна", 21 жовтня 2014 року