Процесія, проща, хресна хода як форми зовнішньої релігійної активності
Походження традицій релігійних обрядів пішої ходи та їх основна характеристика
В кожній релігійній традиції існують різні форми релігійної діяльності – не лише концентрована молитва (спільна або особиста), але й дії, в яких реалізує себе людська природа у її повноті – тобто наша природа має потребу бути активною і душевно, і тілесно. Такою діяльністю є якраз релігійна процесія (хода, проща).
Очевидно те, що кожному вірянину важливе почуття солідарності, «відчуття плеча», важливо, що є однодумці, які розділяють його віру. І тому цілком логічно дати пішому руху, як найпростішій дії, на яку здатна людина, певну релігійну символіку. Це робилося ще в давніх релігіях, про що в деталях пише англомовна Вікіпедія. Також в Римській державі були і нерелігійні процесії, які могли мати прикладне політичне, культурне (в язичницькій традиції) або політико-культурне значення, і ці звичаї згодом увійшли в тіло християнської культури.
А як у християнстві? Християни, як стали провідною релігією Римської імперії, органічно перейняли наявні традиції для своїх цілей. І з перших віків християнства помітно, що релігійні процесії можуть мати суто релігійну мету (тоді вони пов’язані з конкретними релігійними святами), а можуть поєднуватися з іншими завданнями. Так, уже Іоан Золотоуст організовував процесії за участі православних як відповідь на процесії аріан. І бачимо, що такими не цілком молитовними за змістом дійствами можуть бути і хресні ходи останніх років.
Але заголовок статті вказує, що історично реалізовані різні форми цього релігійного дійства. Отже, яка різниця між процесією, хресною ходою та прощею?
Процесія – це назва розглянутого дійства в західній традиції. Власне, за своєю основною суттю вона не відрізняється від більш звичної для нас хресної ходи, але протягом двох тисячоліть в Европі, Америці та інших частинах світу, де поширилося західне християнство, розвинулося багато місцевих релігійних обрядів, які мають власну історичну специфіку. Часто такі процесії були (в Середньовіччі) або є зараз своєрідним арт-перфомансом, який спонукає учасників та спостерігачів до переживання жалощів (переважно у Великий Піст, процесія часто є ілюстрацією страждань Христа) або радощів (в інший час). Єдине, що примітно для сучасної процесії західної традиції – в ній немає мотивів церковно-політичного самоствердження, коли та чи інша конфесія (а процесії здійснюються не лише в католицькій, а і в ряді протестантських церков) має намір продемонструвати свою присутність чи якусь власну перевагу над іншими. Більшість процесій, повторимо – традиційні і прив’язані до подій церковного календаря.
Хресна хода – цей термін вживається до дійства, поширеного у традиції східного християнства. Сама назва засвідчує, що домінуючим елементом обряду є хрест, який очолює ходу. Згідно з дослідженнями церковних істориків, хресна хода розвинулася в Константинополі. В давні часи клір Собору Святої Софії у дні релігійних свят або у дні пам’яті різних святих звершував урочисту ходу до храмів або місць, пов’язаних з тим чи іншим святом або святим. З ходом розвитку культури богослужіння у Східній Церкві хресні ходи стали частиною обряду богослужіння під час Страсної та Світлої Седмиці, Богоявлення тощо. Традиційно хресна хода звершується на храмове свято. Крім того, хресні ходи мали і мають місце у випадку потреби посиленої молитви, іноді вони пов’язані з місцем, яке, як вірять християни, потребує молитовного захисту. Так, існує традиція хресної ходи під час посухи, неврожаю, пошесті тощо.
Проща. Це суто українське слово є відповідником до дійства, яке протягом віків має місце у християнстві. Прощу здійснюють прочани, або можна також сказати (маємо синонімічний ряд проща-паломництво), що паломництво здійснюють паломники, а також (в західній традиції) – пілігрими. Ці слова передають одне явище, хоча мають різну етимологію. Паломники в давні часи – це ті, хто ходили переважно на Святу Землю, звідки поверталися з пальмовими гілками (тобто паломник пов’язано з пальмою). Слово пілігрим, яке (з видозмінами) поширене в багатьох европейських мовах – це результат історично довгої культурної рецепції (латина – народна латина – давньофранцузька – і т.д.) первісного per-egre, яке означало приблизно «прибулець здалеку». В українській мові термін проща традиційно має основну конотацію – дійство, яке направлене на каяття того, хто здійснює прощу. Тобто, мета прощі – отримати прощення. А, отже, у прощі беруть участь ті, хто визнає себе грішником і для кого прощення власних гріхів – основна мета прощі.
У прощі масовість – не головне, у цьому дійстві немає прописаної структури (каркасу) з людей, який забезпечує утримання організаційної форми. Проща може бути й одиночною, хоча щорічні регулярні прощі в Україні (найперше – Зарваницька, до чудотворної Зарваницької ікони в с. Зарваниця у Тернопільській обл.) збирають багато десятків тисяч прочан (за офіційними даними УГКЦ у липні 2015 р. в традиційній Зарваницькій прощі брали участь 120 тис. чоловік).
Отже, за своєю суттю проща на відміну від процесії або хресної ходи ставить за головну мету внутрішню підготовку до зустрічі зі святинею з метою особистої переміни. Умовою плідної прощі є готовність визнати власні гріхи, мати щирий жаль щодо них та прикласти зусилля до їх виправлення.
Про духовні аспекти сучасної практики хресної ходи.
На початку статті вже була заявлена достатньо очевидна сентенція – людині в її релігійній діяльності природно необхідна синергійна активність духовного, душевного і тілесного начала. Проаналізуємо, як саме ця природна повнота реалізується під час хресної ходи. Тут мова йтиме про «некалендарні» акції (тобто, ми не розглядаємо хресну ходу, яка є частиною уставного богослужіння).
Для розуміння основного змісту хресної ходи важливо розрізнити в ній декларовані та реальні цілі. Наприклад, у 2008 р. по Україні йшла «покаянна хресна хода» «під зіркою Богородиці» з величезною Державною іконою Матері Божої (це не єдина така хода, вони звершувалися під різними приводами та з різними сакральними об’єктами, але зі схожим недекларованим змістом майже щороку).
Але, придивившись до наявної інформації, ми побачимо, що реальний месидж ходи задекларувала тогочасна «православна преса», яка підкреслювала важливість хресної ходи саме «в наше апостасийное время, когда на Украине назревает новый раскол, когда власти тянут страну в НАТО вопреки воле народа». Нагадаємо, що російські православні монархісти надають особливого сакрального значення Державній іконі, вірячи, що завдяки їй відновиться «Єдина і Неділима» з православним самодержцем на чолі. Зазначимо, що ще у 2008 році сайт організаторів тої хресної ходи мав зловісну назву www.novorossia.org.
Отже, під егідою суто молитовного дійства хресна хода може мати не релігійні, а інші, політичні або корпоративні цілі. Якими ж засобами організаторам такої акції вдається посилити в учасниках, як багатьом видається, релігійне натхнення?
Учасники, які не завжди мають достатнього молитовного досвіду, можуть не розрізнити внутрішній стан як плід молитви, і душевний підйом як наслідок енергійної ходи з емоційними співами. Якщо плодом традиційної молитви (як особистої, так і в богослужінні) є безпристрасність, не-емоційність (можливе певне посилення почуття щодо Бога – вдячність, скруха тощо), то в даному випадку матиме місце і тілесна жвавість, і яскраво виражений емоційний піднесений стан як результат пережитої солідарності (а спільний рух до місця завершення ходи – найпростіший спосіб відчути на собі солідарність з іншими учасниками). Більшість православних молитовних текстів і для келійного використання, і для богослужіння мають глибокий і різноманітний богословський зміст. Натомість у тривалій ході зміст молитов не настільки важливий – часто повторюються короткі, найпоширеніші молитовні звернення, або з повторами заспівуються відомі для більшості піснеспіви. Таким чином, можна говорити про те, що наслідком такої хресної ходи є звуження поля свідомості учасника, на тлі тілесної втоми до небагатьох озвучених символів. Це звуження допомагає переживати одностайність з іншими. Одностайність, єдність, почуття взаємопідтримки всередині своєї конфесії – це приємно, але такі почуття можна пережити й після маршу вболівальників...
Хресна хода: зближує чи протиставляє?
Ясно, що хода відбувається не в порожньому просторі, поруч суспільство, в якому живуть інші люди з різноманітними поглядами. Важливо зрозуміти – хресна хода наближає її учасників до цих інших, чи віддаляє від них?
Ми вже пояснили, що хода мобілізує та об’єднує тих, хто бере в ній участь. Учасники формують ставлення до інших: ті, хто за межами ходи – вони «свої» чи чужі? Поведінка учасників також у відповідь породжує те чи інше враження у тих, хто знаходиться осторонь.
Великою мірою ставлення до інших залежить від відкритості чи міри «контактності» організаторів та учасників. Автору доводилося брати участь у ході, яку сільський священик проводив поміж сіл, які знаходилися під його опікою. Напередодні були повідомлені сільська рада, відомі в селах люди з активною позицією. Панотець умовив у певних місцях шляху допомоги сільського хору. У місцях зупинок читали вірші, роздавали якісь друковані матеріяли тощо. Найважливіше – така хода (місцевого масштабу) – це акція, в якій всі «свої», вона не викликає протиставлення. Якщо ж мова йде про дії більшого масштабу, то і там, напевно, можуть бути жести, які показують взаємну причетність тих, хто йде і тих, хто поруч. Але, з іншого боку, риторика буває й такою: ми за все хороше, і саме тому нас женуть і нас не люблять. А ті, хто нас не любить – лише самі й винні. У них один вихід – покаятися. А нам нема в чому каятися, ми все робимо правильно. І завжди так робили.
Отже, на початку липня – місяця, відомого тим, що православні Церкви протягом останніх років використовують дату пам’яті князя Володимира як привід для демонстрації хресними ходами своїх можливостей – будемо слідкувати за месиджами, які нестимуть як організатори, так і учасники. В часи, коли візуальна реальність, поширюючись через соцмережі та ЗМІ, блискавично з’єднується з віртуальною, зразу стає зрозуміло, «хто чим дихає». Швидко стане ясною декларативність заяв або щирість намірів. А може, бажання не підвищувати градус протистояння та роздратування вчитиме нас миротворчості не декларативної, а конкретно-практичної?
Протоєр. Богдан ОГУЛЬЧАНСЬКИЙ
