• Головна
  • Моніторинг
  • Церкву зруйнували в 1930-ті, коли почали будувати Верховну Раду. Не могли допустити, щоб поруч стояв храм...

Церкву зруйнували в 1930-ті, коли почали будувати Верховну Раду. Не могли допустити, щоб поруч стояв храм

04.01.2017, 12:16
Церкву зруйнували в 1930-ті, коли почали будувати Верховну Раду. Не могли допустити, щоб поруч стояв храм - фото 1
Роблю із сірників церкви, собори, костьоли, монастирі, ­синагоги. Маю замки, адміністративні будівлі. Наприклад, міську думу, Києво-Могилянську академію. На виставках поряд висять Ірининська церква на Подолі, китайська синагога з міста Кайфин і замок Шатен у Франції.

Йосип Осташинський відтворив Храм Гробу Господнього із півтори тисячі сірників

Роблю із сірників церкви, собори, костьоли, монастирі, ­синагоги. Маю замки, адміністративні будівлі. Наприклад, міську думу, Києво-Могилянську академію. На виставках поряд висять Ірининська церква на Подолі, китайська синагога з міста Кайфин і замок Шатен у Франції.

Церкви освячував Патріарх Філарет чи покійний митрополит Володимир, синагоги – єврейські рабини. У Музеї Тараса Шевченка на виставку прийшла біоенергетик із рамками. Почали швидко крутитися, сказала, що такого сильного біополя не бачила. У Києві тоді був грип. Весь музей перехворів, окрім чотирьох працівниць. Вони чергували в залі, де висіли мої картини.

Йосип Осташинський
Йосип ОСТАШИНСЬКИЙ, 67 років, фотограф, майстер виробів із сірників. Народився в Києві, мати працювала бухгалтером, батько – керівником драпувального цеху. ”1971 року у двір приїхав полковник КДБ: ”Борис Йосипович, збирайтеся”. Ми перелякалися, батька забрали на машині. За кілька годин подзвонив. Сказав, що повернеться за пару днів. Мав приїхати до Києва американський президент Річард Ніксон. Вирішили поселити його в Маріїнському палаці, тому потрібно було терміново зробити драпіровку, змінити старі штори. Батьку привозили туди матеріали, швейну машинку, їжу. Спав на царському ліжку. Працював зранку до ночі”. Дядько Наум Осташинський в 1949 році заснував дитячу художню студію. ”У 1950-х отримала срібну медаль ЮНЕСКО. Коли з Радянського Союзу відправляли на конкурс за кордон 100 картин, pто 90 були з дядькової студії. Більшість із них поверталися з нагородами. З його студії вийшов Анатолій Кущ – автор обеліска ”Маруся” на Майдані, Андрій Харитонов, який грав у фільмі ”Овод”. В 1958–1960 роках служив в армії, брав участь у радянсько-­китайському конфлікті. Отримав контузію і поранення спини. Закінчив фотовідділення Республіканського заочного технологічного технікуму. Працював у поліграфії. Отримав звання заслужений художник України. Кандидат у майстри спорту з фехтування. У дитинстві займався судномоделюванням, колекціонував марки. Фільм Самсона Самсонова ”Кожен вечір об одинадцятій” дивився 15 разів. Улюблений жанр книжок – ­детективи, співак – Джо Дассен. Найсмачніша їжа – сало і вінегрет. 45 років у шлюбі з Аллою. Мають дочку Ірину, онуків – 21-річну Сабіну і 9-річного Мартіна.

Документальні матеріали шукаю в архівах, бібліотеках – Вернадського, Парламентській, Архітектурно-­будівельній. Зруйнований 1600-го собор відтворив за єдиною гравюрою-штрихом, яку знайшов у книжці 1860 року видання. Палац царя Олексія Михайловича робив півтора року, бо не вистачало одного зображення спереду. Мав зрозуміти, як розмістити всі вежі, три десятки вікон. Сім років просив знайомих, які їздили в Пітер, за плату привезти фотографії Великої хоральної синагоги. Там чергуються білі й чорні смуги. Лише з появою інтернету знайшов жінку, яка надіслала фотографії. За ними можна відтворити цю будівлю.

З України виїжджав тільки в Росію і Молдову. Собор ­Паризької Богоматері, Центральну синагогу в Нью-­Йорку зробив за фотографіями.

Сірники як матеріал почав використовувати 1983 року. Спочатку виготовляв тарілки, чашки, з яких можна пити. Першу церкву зробив у лікарні, коли внаслідок воєнного поранення віднялася нога. Лежачи на лівому боці, правою рукою різав сірники на стільці і клеїв, а лівою тер ногу.

Запатентував техніку роботи. До мене виготовляли тільки об'ємні будівлі із сірників. Я почав робити барельєф. Тепер називаю ЗD-картинами. Маю послідовників у Дніпрі, Харкові, Бердянську, Сімферополі. У Канаді мій учень проводить майстер-класи.

Головки сірників не використовую. Розрізаю його по сантиметру – з одного виходять три цеглинки. Склеюю звичайним ПВА. На храм Гробу Господнього пішло чотири з половиною тисячі цеглинок – півтори тисячі сірників.

Всередині роботи – пустотілі, приклеюю на картонний каркас. У храму Гробу Господнього навіть підлога така ж, як у справжнього. Найважче зашпаровувати дірки навколо вікон і робити куполи. На один потрібно 2,5 години. У Софії Київської 10 працюючих дзвонів. Справжні дзвіночки ховаю під сірники.

Використовую, окрім сірників, зубочистки, палички для морозива – для покриття стріхи, палички для шашлику і розмішування кави, вушні палички, в'єтнамські бамбукові штори, олівці, тасьму, ґудзики. Вікна майструю з москітних сіток і скелець. Якщо на голографічний папір у вікні потрапляє сонце – враження, ніби всередині ввімкнене світло, іде життя.

Золоті ворота можна пальцем розсунути, а всередині – вклеєна фотографія СОФІЙСЬКОЇ площі. Державну думу, яка була на майдані Незалежності між Головним поштамтом і Будинком профспілок, відтворив з усіма назвами магазинчиків. Чоловік підійшов: "Усе добре, тільки годинник там не такий був". Звідки ж я такий візьму? Використав двокопійочний циферблат від старого годинника дружини, на якому знизу було написано "Сделано в СССР". Дядько в лупу розгледів напис.

Михайлівський Золотоверхий собор у Києві Йосип Осташинський зробив за три місяці зі ста коробок сірників
Михайлівський Золотоверхий собор у Києві Йосип Осташинський зробив за три місяці зі ста коробок сірників

Деякі відвідувачі розглядають картини крізь збільшувальне скло, кажуть: "У вас тут неточність". Пояснюю: будівля 10-метрова, не можу у 40 сантиметрах відтворити всі нюанси. Раніше робив споруди з дверима, які відчиняються. Перестав, бо їх постійно відривали на пам'ять – так само, як хрестики на церквах.

Створив близько 150 картин із сірників, виставкових – 48.

Найменші картини – 18 х 24 сантиметри. Найбільші – Софія Київська і Палац царя Олексія Михайловича в Коломенському – мають майже 80 сантиметрів завдовжки. Коломенський палац називали восьмим чудом світу, згорів 1718 року. Кожна з чотирьох сторін була несхожа на іншу – вершина дерев'яного зодчества. Зробив його за 20 років до реальної відбудови – тепер їх не відрізнити. Також відтворив за документами церкву Богородиці Пирогощі на Подолі. За 10 років її відновила держава. Теж вийшла один в один.

Леонід Кучма сказав на виставці: "Багато чудес бачив, а такого – ще ні". Тодішній міністр освіти Василь Кремень йому: "Пан Йосип використовує не наші, а американські сірники". Президент здивувався, мовляв, у Рівному своя фабрика. Чесно пояснив: "Наші не дуже гарні, використовую їх, але ззаду". У нашій коробці 40 сірників, із них 30 поганих: кривих і не гладких. В американській коробці 10 негарних із 250.

Подарував церкви Борису Олійнику, Йосипу Кобзону, Вадиму Рабіновичу. Людмила Кучма не могла відійти, коли вперше побачила мої роботи на виставці в Українському домі. За два дні викликали, натякнули, що потрібно зробити подарунок. ­Подарував роботу храм Гробу Господнього, ззаду підписав "Шановній Людмилі Миколаївні, з повагою". За два дні знову телефонують, просять поміняти на щось київське. Приніс "Золоті Ворота" – повісила у своєму кабінеті.

2000 року в Дніпрі в інтернаті для дітей із неблагополучних родин познайомився з Мишком Климовим. Виставку спільну підготували в Києві, йому путівку в Артек дали. Коли про Мишка дізналися колишній американський посол Джон Гербст із дружиною, то поїхали в Дніпро. Місто стояло на вухах. Бо посол приїхав не до мера чи губернатора, а до хлопчика з інтернату. Коли Мишко був у сьомому класі, його безкоштовно запросив до елітної архітектурної школи її директор. Дітей туди привозили автомобілями, а він ходив, бідний, як миша. Я познайомився з директором і запропонував підготувати у школі виставку робіт Мишка. Після неї він став героєм, дівчата на нього почали задивлятися. Закінчив технікум, одружився.

НА МІСЦІ пам'ятника генералу Ватутіну 40 років простояла кам'яна церква Святого Олександра Невського. Зруйнували в 1930-ті, коли почали будувати Верховну Раду. Не могли допустити, щоб поряд, на вулиці Революції (зараз вулиця Михайла Грушевського. – Країна), стояв храм.

Коли ходив до бабусі, яка жила навпроти театру оперети, спинявся і дивився через паркан на стару дерев'яну церкву. Раз іду, а її немає. Згодом у карті руйнувань Києва ХХ століття прочитав "знищена 1961 року за одну ніч". Фідель Кастро мав прибути до Києва і проїхати Червоноармійською вулицею. Вирішили, що церква псує зовнішній вигляд.

В Україні збереглася єдина синагога – побудована в Луцьку в XIV столітті. Західні землі тоді були під владою Польщі. На храмі висить табличка, що король Сигізмунд дозволив єврейській громаді звести свій храм – але щоб він мав кріпосне призначення. Побудувати в куті міста. Під час Другої світової синагогу хотіли знищити, але метрові стіни не так просто підірвати.

Іноземці дивляться на роботи й кажуть: "Ви, певне, дуже заможний. На Заході така картина коштувала б, як автомобіль". А я маю два велосипеди на балконі.

текст: Інна УСТИЛОВСЬКА, фото: Тарас ПОДОЛЯН

"Gazeta.ua", 29 грудня 2016 року