Сакральна мрія, втілена пензлем...
Парафія Української православної церкви Преображення Господнього у Ворзелі, на Київщині, цього року святкуватиме 25-річчя. У 1991-му вона розмістилася у пристосованому приміщенні, тоді сільська громада вирішила стати під крило Київського патріархату. Упродовж року тут змінилося п’ять священиків. Наступний — Микола Волосянський з Львівщини — став будівничим справжнього храму.
Парафія Української православної церкви Преображення Господнього у Ворзелі, на Київщині, цього року святкуватиме 25-річчя. У 1991-му вона розмістилася у пристосованому приміщенні, тоді сільська громада вирішила стати під крило Київського патріархату. Упродовж року тут змінилося п’ять священиків. Наступний — Микола Волосянський з Львівщини — став будівничим справжнього храму. До нього служили старослов’янською мовою, він одразу перейшов на українську, забезпечив парафіян молитовниками. Тож рідна мова у проханнях до Бога і в звершенні таїнств зазвучала під куполом цієї церкви разом із набуттям нашою державою незалежності.
«Найважливіша цінність для людини і країни бути вільною і незалежною! А пригнічення, вплив ззовні не дадуть повністю розкритися потенціалу», — таке значення свята для настоятеля храму митрофорного протоієрея Миколи Волосянського. До своєї першої дитячої мрії — стати священиком — Микола йшов довго, у нього за плечима дві вищі освіти: богословська і світська (викладач історії). Вивчаючи древні рукописи, збагнув: людина не вічна, важливо, який слід вона залишить по собі на землі. Друга його мрія здійснилася сповна — побудував аж два храми. Один з них — у стилі українського бароко з великою кількістю намальованих образів і оздоблений орнаментами у вигляді вишивки.
Нині в цьому храмі завершується розпис стін, який розпочали в січні львівські художники: Мирон і Андрій Хромуляки, Вадим Рябуха, Андрій Родич, Віталій Марців, Михайло Будз.
На думку настоятеля, розписати храм — це практично збудувати новий.
Генеральна лінія
А вона така — отець Микола в усе вникає. Він кожен день у храмі, адже будь-яка людина може зайти, потребуючи поради. Тим часом втілюється художній проект, який розробляють спільно.
«Набагато простіше малювати, коли священик пояснює своє бачення», — зауважує керівник «Об’єднання художників Св. Луки» Мирон Хромуляк.
Адже ікони треба правильно розташувати — паламарка, ризниця, вівтар, іконостас — має бути повна гармонія. Тоді, запевняє священик, людина, перебуваючи в храмі, почувається як на небі.
З 1981 року Мирон Хромуляк гуртує художників. Тандем освіт: художник-графік і інженер-технолог постійно його виручає. Адже не всі художники стають іконописцями. «Бог дає можливість працювати і тримає нас в церквах, значить, ми добре робимо», — каже Мирон Степанович. У момент особливого піднесення він не раз відчував особливий стан: «Таке враження, що рукою хтось водить, малюєш і ловиш себе на думці, що це не ти робиш. Такі речі не підвладні людському розуму. Молимося і працюємо у супроводі духовної музики. Чий образ малюємо, до того святого і звертаємося. Божу підтримку відчуваємо постійно». Зокрема і чудотворної старовинної ікони Божої Матері (1840 р.), врятованої однією сім’єю від більшовицького вогню. Це благоговійна окраса храму.
У нього особлива архітектура — малі й великі бані, арки. При вході — галерея українських святих. На стінах — біблійні сюжети. Чудеса Ісуса Христа — на весіллі в Кані Галилейській, коли він воду перетворив на вино; як наситив п’ять тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибинами. В куполі чотири євангелісти. На парусах їхні символи — ангел Матфея, лев Марка, телець Луки, орел Іоанна. Над хорами зображено передавання Господом скрижалей Мойсею та образ святого Давида. На виході — нагадування про Страшний суд.
Маляри-спортсмени
Серед церковних художників багато спортсменів. Приміром, у Мирона працюють каратисти і боксери, з собою гирі возять, бо робота іконописця не надто рухлива. Мало того, Мирон Степанович гуртує ще й футболістів.
Адже він президент і співзасновник клубу «Арсенал» у селі Бучали. Протягом багатьох років був капітаном команди. Тепер капітаном його син Андрій — художник і пісняр. Торік стали чемпіонами району. Дворазові переможці Кубка пам’яті Небесної Сотні. Команда має успіх завдяки фінансовій підтримці місцевих підприємців та народного депутата України Ярослава Дубневича. Не далекий від політики і сам Хромуляк, був депутатом Городоцької райради, а тепер помічник депутата Львівської облради Тетяни Бей, яка також є спонсором команди.
Приємне сусідство
При вході до храмового комплексу височіє дзвіниця, яку треба ще «чепурити», поруч — гранітний хрест, освячений на Маковея. А праворуч... зоопарк! «Скільки розписували церкви, чуда такого ніде не бачили», — ділиться враженнями Михайло Будз.
На території храму між фонтанів, штучних озерець і сосен розташувався звіринець, де привчають дітей до спілкування з живою природою. Хоча б на деякий час відірвати їх від гаджетів — ще одна турбота священика.
Місцева малеча від такої ідеї в захваті. Основні мешканці зоопарку — павичі, фазани, декоративні кури, цесарки, качки і лелека-знайда. Улюбленцями стали в’єтнамські свинки, єнот-полоскун та вівці. Поруч березовий гай, що став місцем для проведення народних гулянь.
Храм вишитих ікон
До розпису храм славився великою кількістю вишитих ікон і хоругв. Їх гаптували самі прихожани. Тепер 40 рукотворних святинь стане окрасою нижнього храму, так званого печерного.
А українська вишивка тепер перенесена в орнаменти на стінах. Такий творчий підхід утверджує українську ідею!
Львівські художники Віталій Марців, Вадим Рябуха, настоятель храму Микола Волосянський, Мирон та Андрій Хромуляки (зліва направо).
Людмила Опанасенко
