Луцьке Євангеліє XIV століття

26.10.2011, 19:11

Досліджуючи свого часу історію нині не існуючої Красносельської обителі, настоятель храму святої великомучениці Параскеви с. Ратнів Луцького району архімандрит Онуфрій (Куц) зацікавився долею рукописної святині. З’ясувалося, що книга зберігається в Російській державній бібліотеці (м. Москва).

Луцьке Євангеліє1 – одна з найдавніших богослужбових книг України, що збереглася до наших днів. Рукопис належить до пам’яток галицько-волинської книгописної школи. Він якнайкраще показує характерні для цієї школи графічні та мовні особливості. Маргіналії2, а також мовні і палеографічні3 ознаки свідчать про те, що місцем написання книги був Спаський Красносельський монастир поблизу Луцька.

Досліджуючи свого часу історію нині не існуючої Красносельської обителі, настоятель храму святої великомучениці Параскеви с. Ратнів Луцького району архімандрит Онуфрій (Куц) зацікавився долею рукописної святині. З’ясувалося, що книга зберігається в Російській державній бібліотеці (м. Москва). У лютому 2010 рокумитрополит Луцький і Волинський Нифонт і генеральний директор бібліотеки Олександр Віслий дійшли згоди стосовно того, щоб відтворити Луцьке Євангеліє у вигляді видання факсимільного типу4.

Порівняно з оригіналом, формат видання 2011 року факсимільного типу зменшений на 5 відсотків. Через технічну складність не відтворені деталі крайок сторінок, окремі надірваності, отвори та пом’ятості. Сторінки передані в оригінальному вигляді, кольорі, без ретушування. Тиснення на оправі відновлене за збереженими залишками. Видання заплановане у двох частинах: перша – видання факсимільного типу з описом книги в додатку, друга – дослідження.

Штрихи рукописної історії

Пам’ятки-манускрипти представляють рукописну творчість на різних історичних відрізках її розвитку, а цей період охоплює понад вісім століть. Рукописів найдавнішого, так званого «пергаментного» часу, збереглося дуже мало. Вони становлять велику цінність не лише як твори книжкового мистецтва, а і як джерела з історії писемності, мови, літератури.

Серед вітчизняних пам’яток, які сягають корінням у глибину віків, чільне місце посідає рукописна книга. Її роль і вага в історичному плині часу виходить далеко за межі того призначення, яке їй відводять, називаючи попередницею книги друкованої. Так, вона передувала тиражованому витворові друкарського верстата, потім співіснувала з ним. Але за своєю сутністю це є самостійний, великий пласт духовної культури, в якому, немов самоцвіти, вияскравлюються добірні перли народної мови, красного письменства, давнього малярства. Кожен витвір рукописної творчості неповторний, має лише притаманне йому художнє обличчя, і в цьому – притягальна сила цього мистецтва.

Предтечею і безпосереднім джерелом розвитку мистецтва рукописної книги були багаті художні набутки княжої доби, що вже в ХІ–ХІІІ ст. відзначилися своєрідними рисами. Визначні пам’ятки тогочасної писемності – Остромирове, Мстиславове, Добрилове, Юріївське, Волинське Євангелія, Ізборник Святослава, низка скромніше оздоблених манускриптів, створених у Києві, Володимирі-Волинському, Галичі, Холмі та інших осередках книжкової культури.

Доба ХІV–ХVІІІ ст. охоплює пам’ятки рукописного мистецтва трьох основних періодів, що характеризуються певними стильовими особливостями. Період ХІV– перша третина ХVІ століття: продовження в основному (з певними, інколи суттєвими відхиленнями) традиційної умовно-площинної манери. Середина ХVІ–перша половина ХVІІ століття: поява і утвердження в книзі нового ренесансного стилю. Друга половина ХVІІ–ХVІІІ століть: період бароко, завершальний етап у розвитку рукописної книги. Ці періоди представлені низкою пам’яток рукописної творчості, зокрема таких унікальних, як Луцьке Євангеліє ХІV ст., Київський Псалтир 1397 р., Служебник і Євангеліє середини ХVІ ст. з мініатюрами Андрійчини, Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561 рр., Служебник і Требник 1632 р. [4, с. 4, 10, 12, 50].

Луцьке Євангеліє (повний апракос5)

Свято-Преображенський, або Спаський, Красносельський монастир біля Луцька широко відомий історичній науці завдяки його рукописному Євангелію, названому Луцьким [12, с. 38]. На жаль, повна історія монастиря та книги нам не відома. Не збереглося відомостей і про переписчика. Г.Н.Логвин вважав очевидним написання Луцького Євангелія в першій чверті ХІV ст. [5, с. 151], В.В.Німчук допускає, що Євангеліє могло бути переписане у середині ХІV ст. [3, с. 312, 313], а Я.П.Запаско датував його другою половиною ХІV ст. [4, с. 264]. Луцьке Євангеліє, за Я.П.Запаском, належить до 128 найбільш унікальних рукописних пам’яток України [4, с. 10].

Символами Луцька і Волині є Покровська церква XIII–XVII ст., Волинська ікона Богоматері ХІІІ–ХІV ст., Луцьке Євангеліє ХІV ст., Луцький замок ХІV ст. І взагалі, Луцьк і Волинь багаті на подібні історико-культурні святині.

Важливою частиною православного богослужіння є читання Євангелія. Епоха Луцького Євангелія – це час життя і подвигів святих: митрополита Петра Ратенського (†1326), митрополита Феогноста (†1353), митрополита Кипріана (†1406), які відіграли важливу роль як в житті князя Любарта (в хрещенні  – Димитрій) (†1383), так і в історії Волині та Русі. Свого часу ці люди могли відвідувати Луцьк та брати участь у богослужіннях у Спаському Красносельському монастирі, де читалось та виносилось для цілування монастирське Євангеліє. Цілком можливо, що благочестиві люди присягали на цій святій книзі. На Русі це був час молитви і трудів святих: преподобного Сергія Радонезького (†1392), воїнів-схимонахів Олександра (Пересвєта) (†1380) та Андрія (Ослябі) (†1380), Димитрія Донського (†1389). Луцьке Євангеліє і сьогодні, при певній підготовці, є зрозумілим і доступним для прочитання.

Видання сприятиме поглибленому вивченню культури не лише України, але й інших слов’янських народів: східних слов’ян – росіян, білорусів; південних слов’ян – болгар, сербів, хорватів, боснійців, македонців, словенців, чорногорців; західних слов’ян – поляків, чехів, словаків, кашуб (проживали на території північної Польщі) і лужичан (проживали на території східної Німеччини). Слов’яни мають притаманну лише їм культурно-історичну спільність доль, а також самосвідомість, що генетично бере початок в традиціях, закладених святими рівноапостольними Мефодієм та Кирилом. Адже хвилі воєн і руйнувань, що котилися по безкраїх просторах слов’янських земель, залишили незрівнянно малу частку збережених і нашарованих сторінок давньої історії, зокрема пам’яток писемного слова.

Наявність копій Луцького Євангелія, виготовлених на папері, який імітує пергамент, багатокольоровий друк кожного аркуша, відтворена оправа – все це відносить книгу до розряду особливих видань для книголюбів та колекціонерів. Віднині багато славістів, мовознавців, мистецтвознавців та інших дослідників отримають можливість здійснювати наукову працю над Луцьким Євангелієм, користуючись виданням факсимільного типу.

Ми вчимося виготовленню подібних книг, аналізуємо досвід, стараємося дотримуватись повчання Кобзаря Т.Г. Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Наприклад, в Ісландії, де проживає близько 200 тисяч (майже населення м. Луцька), щороку перевидається 42-томний корпус староісландської літератури до ХV ст. з тим, щоб ці книжки були у кожній сім’ї [10, с. 476].  Подібно до того, як передавали ікони від одного покоління до іншого зі словами благословіння, так і  святі книги – Євангеліє чи Біблію – передавали як сімейні реліквії в благословіння, для пам’яті, вивчення і зберігання. Такий приклад достойний наслідування; добрі традиції нашого православного народу слід відновити.

З ласки Божої Луцьке Євангеліє збережене стараннями багатьох поколінь. І ось тепер, після майже сімсотлітнього періоду забуття, книга отримала нове життя. Віримо, що вона стане однією з перших святинь сімейних бібліотек і слугуватиме справі духовно-культурного відродження нашого народу.

Зміст

Луцьке Євангеліє – одна з найдавніших східно­слов’янських пам’яток християнської культури. Воно являє собою повний апракос – богослужбовий збірник, у котрому текст чотирьох Євангелій поділений на окремі пронумеровані цілісні частини – зачала, розташовані по порядку прочитування у святкові, недільні та будні дні під час богослужіння протягом року. Про наявність євангельських читань за Літургією і поділ їх на зачала свідчать пам’ятки IV–V ст. «Хто регулярно ходить у церкву, – говорить в одній із своїх бесід святитель Іоанн Златоуст (347 – 407), – тому достатньо року для здобуття пізнання, оскільки ми не читаємо тут сьогодні одні, а завтра інші Писання, але завжди ті  самі і безперервно» [8, с. 574]. Поділ на зачала склався до V ст. [2, с. 232]. Кінцева редакція євангельських зачал у тому порядку, у якому вони дійшли до нашого часу, датується X–XI ст. і належить Константинопольській Церкві, звідкіля Київська Русь прийняла християнство, а відтак і порядок читання євангельських зачал за богослужінням.

Як і кожний повний апракос, Луцьке Євангеліє складається із двох частин. Перша, пов’язана з рухомими святами, відображає богослужбовий цикл церковного року від Пасхи до Пасхи; друга (з нерухомими святами) – від початку цивільного нового року, котрий за візантійським календарем розпочинався 1 вересня, до його закінчення. Читання на рухомі свята, у свою чергу, поділяються на п’ять богослужбових циклів: 1) щоденні читання на Літургії протягом семи тижнів від Пасхи до П’ятидесятниці; 2) зачала від П’ятидесятниці до новоліття (1 вересня); 3) зачала від новоліття до Великого посту; 4) євангельські читання на Літургії у суботні та недільні дні протягом шести тижнів Великого посту (щоденні читання у цьому циклі відсутні); 5) щоденні зачала Страстного тижня (останнього перед Пасхою).

У ранньослов’янській писемності саме такий апракосний богослужбовий тип існування Священного Писання Нового Завіту був найбільш розповсюджений.

Дeякі факти і цифри

Як уже зазначалося, палеографічні та мовні ознаки, а також маргіналії доводять той факт, що місцем написання книги був Спаський Красносельський монастир поблизу Луцька. Щодо місця розташування цього православного монастиря (лівий берег річки Стир) дослідники пропонують дві версії. Перша – розвилка доріг на Горохів і Володимир-Волинський: район Красне м. Луцька [7, с. 8], [11, с. 65]; друга – близько сучасної вулиці Чернишевського: район Чернчиці (або Черчиці) м. Луцька [12, с. 38].

Місце зберігання Луцького Євангелія – Російська державна бібліотека в Москві (зібрання М. П. Рум’янцева, ф. 256, № 112).

Розміри книги в оправі – 324 х 254 х 75 мм.

Розміри внутрішнього блоку аркушів – 300 х 245 х 60 мм.

Рядків на сторінці – 20–22, стовпців – 2.

Матеріал для написання тексту – пергамент.

Оправа (ХVІ – ХVІІ ст.) – дошки, обтягнуті шкірою.

Письмо

Устав6, одного почерку, прямий, широкий; проміжки між літерами в рядку значні; досить помітна різниця в товщині між основними і допоміжними лініями букв. Накреслення літер характерне для другої половини ХІV ст.: з’єднувальні риски в йотованих голосних, злегка скошені, ідуть знизу догори, розміщені у верхній частині букв; літера має тонку голівку і різко відкинутий вправо товстий, майже без вигину хвіст; «у»  – тонка перемичка з плавним заокругленням, нижче рядка не провисає; перекладинка в з’єднувальних рисках розташована у верхній частині, скісна, іде зверху вниз; «Y» – у вигляді  чаші, розміщеної на високій ніжці [4, с. 262].

Мовні особливості

У церковнослов’янському тексті пам’ятки відобразилася низка фонетичних особливостей української мови, збіг давніх [ы] та [и] («съ нымъ»),  чергування [у] – [в]  [«вчителю», «Вліты» («Улити»), [в] протетичний («къ вовьцямъ», «вученици») і вставний інтервокальний («легивонъ», «Фавуста»), фрикативний приголосний [дж], що передається буквою ч («рожчьє», «дожчь»), [х] на місці [ф] («Хрола»), асимілятивні та дисимілятивні зміни приголосних («што»), збіг форм прийменників съ та изъ і відповідних префіксів («ис нимъ», «иствори», «не изблазниться» та ін.) [3, с. 313].

Оздоблeння

Заставки: тератологічні7 (арк. 1, 43, 89, 108, 154); плетінчасті (арк. 205, зворот; 228). Ініціали (за Я.П.Запаском): тератологічні (184 одиниці), плетінчасті (139 од.), геометричні (із візантійських скобок, 46 од.).

Маргіналії

Богослужбові книги, котрі в давню давнину старанно зберігались у храмах і передавались як найбільша цінність від предків до нащадків, нерідко містили різного роду документи: на поля цих книг заносились дарчі, договірні, купчі і таке інше.

У Луцькому Євангелії є записи, зроблені особами, причетними до історії монастиря, в якому воно перебувало.

На звороті арк. 42 зберігся опис церковного майна монастиря, складений Луцьким єпископом Олексієм 1429 р.

На звороті арк. 153 є дві маргіналії. В одній з них (початку ХV ст.) згадуються «Порфирій, син Іванов, онук Васьков, Кирдієвич зі своєю дружиною Настасією», які дарують монастирю св. Спаса на вічні часи землю Кудрявчицьку; в іншій – пан Олізар Кирдієвич, маршалок Волинської землі, староста Луцький, з дружиною своєю Феодосією записали 1483 р. на вічні часи село Доросинь на монастир Красносельський під Луцьком.

На арк. 205 той самий Олізар Кирдієвич 1486 р. записав монастирю десятину від всіх своїх маєтностей.

На арк. 262 – запис про те, що князь Михайло Костянтинович Пінський, староста Володимирський, дав десятину із свого маєтку на монастир – імовірно, при єпископі Луцькому Євфимії.

На звороті останнього аркуша8 Феодосій, ігумен Спаський Красносельський, колишній протопіп Кременецький, отримавши монастир на Красному, зробив приймальний опис майна.

ПОЯСНЕННЯ

1 Євангеліє (від грец. – «блага вість»). Так, згідно Біблії, Іісус Христос називав Своє вчення. Тому й біблійні книги, що подають життя та викладають вчення Іісуса Христа, називають Євангеліями. Церква визнає за автентичні (канонічні) чотири  Євангелія: від Матфея, від Марка, від Луки та від Іоанна; вони входять до книг Нового Завіту [9, с. 654].

2 Маргіналії – записи на полях книжки.

3 Палеографія (з грец.) – наука про історію письма, закономірності розвитку його графічних форм, а також про пам’ятки древньої писемності з метою їх прочитання, визначення авторів, часу і місця створення.

4 Видання факсимільного типу (лат. fac simile – «зроби подібне») – твір друку, що графічно точно повторює раніше випущене оригінальне видання або рукопис, але, на відміну від факсимільного видання, – без відтворення оригінальних матеріалів, обкладинки та інших особливостей оригіналу.

5 Апракос (від грец. – «недільний, святковий») – «Недільне Євангеліє», або «Богослужбове Євангеліє», в якому текст поданий календарно, згідно з недільними церковними читаннями, починаючи з Пасхальної неділі.

6 Устав (уставне письмо) – почерк з чітким геометричним малюнком, при якому літери пишуться в рядку з малим числом виступаючих донизу чи догори елементів, здебільшого роздільно одна від одної. Повільне та урочисте письмо ретельного каліграфічного виконання з малим числом скорочень.

7 У східнослов’янських рукописах другої половини ХІІІ–ХІV ст. переважає тератологічний орнамент, майже невідомий у візантійському мистецтві. Тератологічні заставки мають форму чотирикутника, всередині якого зображені перевиті стрічками і гілками фантастичні звірі, птахи або людина. Ініціали (мальовані великі заголовні літери) також складаються переважно із зображень фантастичних тварин, рідше людських фігур, дивно переплетених стрічками і гіллям.

8 Останній запис зберігся дуже погано. Завдяки опису [1, с. 64–65], ми змогли передати його зміст.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Волынские епархиальные ведомости. Кременец, 1867, № 4, ч. неофиц.

2. Духовность. – Киев: Европейская энциклопедия, 2008.

3. Енциклопедія історії України. Т. 6. – Київ: Наукова думка, 2009.

4. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. – Львів: Світ, 1995.

5. Логвин Г. Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам’ятки. – Київ: Мистецтво, 1968.

6. Луцьке Євангеліє XIV ст., Російська державна бібліотека в Москві (зібрання М. П. Рум’янцева, ф. 256, № 112).

7. Мердер А. Древности Луцка и его прошлое: Справка. Издано при Киевском отделе Императорского Русского Военно-исторического Общества. – Киев, 1910.

8. Настольная книга священнослужителя. Т. 1. – Свято-Успенская Почаевская лавра, 2005.

9. Новий тлумачний словник української мови. Т. 1. – Київ: Аконіт, 2008.

10. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. Яременка. – Київ: Радянський письменник, 1990.

11. Сакральне мистецтво Волині. Науковий збірник,

вип. 9. – Луцьк, 2002.

12. Троневич П. О., Хілько М. В., Сайчук Б. Т. Втрачені християнські храми Луцька. – Луцьк: Діксон, 2011.

Виданням книги опікувався архімандрит Онуфрій (Куц)

Сканування оригіналу – Російська державна бібліотека (м. Москва), генеральний директор О.І. Віслий

Додрукарські роботи – ТОВ «Видавництво «Горобець»», директор Г. С. Горобець

Друк і післядрукарські роботи – ПП «Р.К. Майстер принт», директор К.П.Кожем’яка

Виготовлення обкладинки – ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос», генеральний директор Я.Р. Свистун

Надруковано на папері Munken Lynx 115 г/м2 від Arctic Paper Munkedals AB (Швеція)

Технологічний супровід – В.Є. Матюнін

Оригінал-макет – В.Г. Гурович

Обкладинка: художник – В.В. Клейменов; науковий консультант – О.М. Гальченко

Додаток: підготовка тексту – архімандрит Онуфрій (Куц), архідиякон Зосіма (Город), Л.П. Приймачук; редактори – Е.Б. Куц,  А.І. Лясковський, О.І. Клейменова; переклад російською і англійською – А.І. Лясковський

При підготовці видання консультативну допомогу надали:

В В. Німчук, член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу історії української мови Інституту української мови НАН України;

В.В. Яременко, кандидат філологічних наук, професор,  директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень Міжреґіональної академії управління персоналом, голова Федерації патріотичних видань;

О. М. Гальченко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Висловлюємо щиру подяку Олександру Івановичу Віслому, генеральному директору Російської державної бібліотеки (м. Москва).

Дякуємо усім, хто долучився до видання книги, зокрема колективам:

Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, м. Київ; Державного закладу Національної історичної бібліотеки, м. Київ; Музею книги і друкарства України, м. Київ; Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки, м. Луцьк; Державного архіву Волинської області, м. Луцьк; Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк; Музею Волинської ікони, м. Луцьк; Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», м. Луцьк; Музею книги, м. Луцьк; Відділу реставрації пам’яток архітектури та містобудування Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк; Державного підприємства «Волинські старожитності», м. Луцьк; Музею книги, м. Острог; Львівського Національного музею, м. Львів.

Луцьке Євангеліє становить велику цінність не лише як твір книжкового мистецтва, а й як джерело пізнання історії писемності, мови, літератури та духовної спадщини.

"Православіє в Україні", 17 жовтня 2011 року