Дивні межі руськості «Собору всіх руських святих», або як нам росіяни святу Софію в Києві будували

Про штучне розмивання назви «Русь» та ототожнення її з «Росією» в церковних книгах та свідомості Московського патріархату в Україні вже багато мовилось. Ця різниця понять створила в православному середовищі різницю умонастроїв і «політичних переконань». У результаті цього виникло цікаве явище, що чітко виявляє плоди інформаційної війни: для ревних православних в Росії й частини у вітчизняному українському просторі, насправді, ніякої України не існує.

«Неправда гнобить і протидіє, але
тим дужче бажання боротися з нею».

Григорій Сковорода

Про штучне розмивання назви «Русь» та ототожнення її з «Росією» в церковних книгах та свідомості Московського патріархату в Україні вже багато мовилось. Ця різниця понять створила в православному середовищі різницю умонастроїв і «політичних переконань». У результаті цього виникло цікаве явище, що чітко виявляє плоди інформаційної війни: для ревних православних в Росії й частини у вітчизняному українському просторі, насправді, ніякої України не існує. Для них це якась історична помилка, хвороба, чи вигадка масонів-американців, злої Європи й інших «диявольських ворогів» святого Православ’я. У дискусіях на цю тему переконані у «спасительній місії» Росії ніколи не чують саме про культурний зріз – про причини настирливого й однобічного «родичання» цілої величезної Росії з Києво-Руською традицією, це не береться в рахунок і навіть не обговорюється.

Такі нездорові бродіння лише підтверджують нав’язані хибності й вже давно втомлюють безрезультатними дискусіями про історичні перипетії наших земель. Воно так би собі й було, якби не закономірність – там, де заперечується буття когось чи чогось, сторона, яка заперечує – обов’язково при зручних умовах виявить агресію, аби своє заперечення на ідейному рівні завершити на фізичному (згадаймо релігійні війни в Європі, де на рівні доктрин католики заперечували реформаторів і скільки через це загинуло людей). І ми всі зараз із цим зіткнулися. Частина бойовиків, що приїхали на Донбас із близьких та віддалених місцин Росії щиро впевнені, що вони «очищают русскую землю от нечисти...». І це найбільша трагедія, адже люди перед боєм моляться Богу, беруть благословення священиків і вірять в добротворну місію, ніби роблять щось світле й Бог на їх стороні.

Узагалі тема «Бог-війна» – болючий і неоднозначний предмет для рефлексії в сучасному просторі, в якому, нажаль довелось жити мільйонам українців. Такий перебіг подій спонукає нас бути пильними до написаних кимось формул, та їх декларування в духовних установах.

Недавно, на службі пам’яті «Собору всіх руських святих» (святкується у другу неділю після П’ятидесятниці, цього року припало на 14 червня), почуте на вечірній до цього свята у православному храмі посіяло відчуття спантеличеності та сумніву, чи не причулося чого.

Вже з особистого інтересу прийшов додому, скачав цю службу й ретельно вивчив. Не причулося. За півтори години служби прозвучала уся географія сучасної Російської Федерації, її доблесних князів минулого і всіх святих – більше сотні імен й безліч хвалебно-пафосних прикметників стосовно них. Немає жодної згадки про Київ. Без перебільшень.

Коротенька статистика за текстом служби*, що звучало по всій Україні з 13 на 14 червня 2015 на вечірній службі протягом півтори-двох годин в понад одинадцяти тисяч храмів нашої землі:

• "Росія" – 31 (це лише в тексті, без повторень тропаря, величання. з повтореннями — близько 50);
• Москва – 4;
• російських назв: Казань, Астрахань, Вятка, Калуга, Тихвін, Углич, Тамбов, Земля Зирян, Волоцьк, Сибір, Яхрома-Ріка, Кашин, Полоцьк... — всього 42 міста сучасної Росії;
• Київ – 0;
• Україна – 0;
• українських назв — 3 (Почаїв, Волинь, Херсон);
• імен святих сучасної Росії – 138.

Спадкоємиця Київської Русі не згадується. Абсолютно не згадується Київ – колиска міст руських, купель хрещення наших пращурів у той час, коли деталізуються російські території, містечка «глибинки», про які навіть ніколи не доводилось чути (Торжок, Сийськ, Свірськ, Чудь Лівонська тощо). Руські особистості Києво-Печерської лаври ХІ-ХІІ століття чомусь іменуються, що вони митці Росії

Узагалі, факт писання і використання в сучасності таких смислових перевертнів церковна еліта чомусь обходить стороною, ніби все в порядку Русь називати Росією і навпаки, суверену українську державу – землями російськими (дивитися мінеї, служби св.Князю Володимиру та іншим київським святим).

Не дивлячись не тільки на давні літописні згадки, а й сучасну реальність, в церковних текстах УПЦ (МП) такої назви, як «Україна» в службах міней, тріодей тощо ніде не зустріти. Натомість «Росія» — сотні разів, не дивлячись на те, що ця назва історично досить недавня у порівнянні із більш адекватною назвою «Русь». Тим більше стосовно сучасних територій великої розмірами Росії, яка до Русі ніякого абсолютно стосунку не має.

Трішки уваги Кавказу

Найвіддаленіші куточки сучасної території переконуються в належності до Русі

Коли уважно вчитатися в текст, виходить однозначне повідомлення, що тисячу років тому величний храм Софії в Києві побудували росіяни.

Далі в тексті прославляється князь Андрій Боголюський, який разом з іншими ординцями (плюс трохи русичів) у 1169 році допоміг батькові, Юрію Долгорукому перетворити Київ разом із святинями у попелище, кров’ю залив навіть територію Києво-Печерської лаври, пафосно називає його «собирателем земель русских». Церква не зважає на уроки історії, що таке «собирательство» завжди закінчувалось великою кров’ю.

На сьогодні УПЦ (МП) по всій Україні повністю послуговується цими текстами, славить Росію «від Волині до Камчатки», все з тієї сторони континенту руським іменуючи, про Київ забувши. Таке замовчування першоджерела нагадує щось подібне до ситуації, коли несподівана юнацько-дитяча компанія з’являється на святкування поважної людини, солодкозвучно голосить тости-хваління різним незнайомцям, але штучно не помічає й не згадує самого господаря свята, при ньому ж його честю торгуючи.

Тож, яка різниця «Русь» чи «Росія»? Для православних вірян Росії, здається, її зовсім немає. Воно б нічого, якби це не були різні країни як у далекі часи, так і сьогодні. Та ще коли б не такі нав’язливо-невротичні російські переконування себе й інших в тотожності й спорідненості нинішньої Росії з древньою Руссю.

Сьогоднішні події в країні вишколюють наші серця до більшої пильності й уважності. Вже очевидно, що маленькі «напівправди» криють за собою великі біди. Найбільша ж з них – травма людської душі в самих її інтимних засадах, куди ця Церква такі «півправди» змогла вживити. Напевно, тому такий глибокий сум бере, коли предстоятель Московського Патріархату мовить про молитви за мир, про гостру необхідність зупинити війну й дивним чином повністю уникає ім’я очевидного агресора. Можливо, це не його вина, а його біда, як і тисяч інших православних в Україні, що приймаючи морально-духовні настанови, отруїлися дуже далеким від Євангелія імперським духом, монополією на спасительність, «істину та канонічність».

 

* скачати службу й почитати деталі можна тут (див службу на 14 червня): http://posledovanie.ru/posledovaniya/posledovaniya-2015/ або в «Триоди цветной» будь-якого храму УПЦ (див. «2-я неделя по Пятидесятнице»)

Микола Гарда,

віце-президент ГО «Всеукраїнська організація «Інтелектуальна Україна»,
наук. співробітник НДІ ФБА Карпатського університету ім. А.Волошина