Війна в Україні – провал євангелізації Церкви?
Конфлікт на Сході України з квітня минулого року триває між владою України і проросійськими сепаратистами, підтримуваними Росією. Дехто вважає, що хаос в країні є наслідком провалу євангелізації Церкви.
О.Войцех Сурувка, домініканець, директор Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського у Києві вважає, що «діалог примирення між українцями і росіянами має початися з Церкви. Якщо ми цього не почнемо, політики ніколи цього не зроблять. Було б добре, якби формула «прощаю і прошу прощення» звучала б від українських і російських єпископів одночасно».
«Ця війна – це провал нашої євангелізації. Якщо християни з обох сторін вбивають один одного – значить ми не так їм пояснили, хто такий Христос. Вони зовсім нічого не зрозуміли про суть християнства. Це наша вина. В конфлікті в Руанді минулого століття єпископи це визнали – я чекаю такого кроку від конфесій і в Україні», — каже о.Сурувка для CNA.
За даними ООН через конфлікт в Україні вже більше мільйона внутрішніх переселенців і близько 6 тисяч загиблих.
Частина цих загиблих – це мирні жителі, не втягнуті у військовий конфлікт: проросійські бойовики обстріляли житлові квартали в Маріуполі і Краматорську, автобусні зупинки, лікарні. Підрахувати кількість полонених з обох сторін важко. В неділю під час панахиди за жертвами подій на Майдані вибухівка зірвалася у Харкові, що у центральній Україні, тобто далеко від зони конфлікту – 4 загиблих і 10 поранених.
Бої на Сході України між сепаратистами – багато хто вважає, що за підтримки російських військ і озброєнь – і українським урядом розпочалися з квітня минулого року. Місяць до цього Росія анексувала Крим без зброї.
На територіях контрольованих сепаратистами, таких як Донецьк і Луганськ, Українська Православна Церква Московського Патріархату, яка є частиною РПЦ, має прихильність про-російських сепаратистів, на відміну від решти християнських конфесій.
Михайло Черенков виріс в Донецьку, народився в родині баптистів: його батько росіянин і мати українка. Після закінчення навчання в місцевому університеті він був ректором Донецького християнського університету, протестантський навчальний заклад. Зараз його університет – військова база проросійських сепаратистів – там розташовано близько 400 бойовиків.
Михайло тепер живе у Києві.
«В грудні я поїхав в Донецьк. Потрапити всередину мого університету не зміг. Надто багато охорони. Місце стало чужим», — каже він.
На окупованих територіях «законною» є лише одна конфесія – Українська Православна Церква Московського Патріархату. Інші Церкви не мають можливість здійснювати служіння.
«Протестантські пастори мусять або іти в підпілля, або покинути Донбас. Храми і школи, усі інфраструктура конфісковані. Вони можуть продовжувати молитися, але не брати участь в публічному житті», — пояснює колишній ректор Донецького християнського університету.
Римо-католицькі священики, поляки, були змушені покинути Донбас: польський уряд разом з іншими своїми громадянами евакуював їх із зони конфлікту. Тепер парафіяни Луганська служать месу зі священиком через скайп: він в Польщі, а вони в зоні конфлікту. В Донецьку залишився один римо-католицький священик, бо у нього місцева прописка. Решта священиків служать на контрольованій української владою територіях. В Донецьку системою "Град" пошкоджена каплиця Римо-Католицької Церкви.
Єпископ УГКЦ Борис (Ґудзяк) розповідає: «З липня греко-католицький єпископ змушений був покинути свій осідок в Донецьку. Він досі на території екзархату, на неокупованій території, але його резиденція, канцелярія і усі документи під контролем терористів. Більшість священиків покинули зону конфлікту. Багато римо- та греко-католицьких священиків були полоненими. Ті ж, які залишились, є зазнають постійних прямих і непрямих погроз».
Минулого літа греко-католицький священик Тихон Кульбака був в 10-денному полоні в Російській Православній Армії – радикальній мілітарній групі, що діє на Донбасі і використовує православну ідеологію.
Черенков, баптист з Донецька, коментує: «Православна армія – може бути так само небезпечною, як і Ісламська держава, адже використовує засоби терору в ім’я православ’я!»
Але в центральному офісі Української Православної Церкви (Московського Патріархату), заперечують будь-який стосунок до цих груп.
«Якщо людина бере зброю і йде вбивати в ім’я Ісуса Христа, то це шизофренія, а не християнство. Ті групи не мають нічого спільного з Православною Церквою», — коментує отець Микола Данилевич, заступник голови департаменту зовнішніх відносин УПЦ.
«Вони використовують ці псевдо-православні гасла, щоби створити ідеологію для своїх квазі-держав. Але насправді вони просто використали Церкву, а не мають до неї жодного стосунку».
Владика Борис Ґудзяк, який також відповідає за зовнішні відносини УГКЦ, вважає: «Той факт, що Московська патріархія виступила в якості апологета для анексії Криму і вторгнення Путіна в Східну Україну, зовсім не сприяє розвитку екуменізму».
«Що є більш серйозним для Московського Патріархату, — продовжив він, — є те, що його керівництво, яке не тільки не говорить критично проти політики уряду, але й виступає як апологет та ідеолог для підвищення агресивного російського націоналізму. Це керівництво вже втратило довіру в самій Росії. Російська Православна Церква в значній мірі фінансується урядом РФ. Ціна - тиша перед розпалюванням війни свого президента і його агресивної ідеології. Сьогодні населення Росії загіпнотизоване в транс агресії. На жаль, Російська Православна Церква не виступає проти пропаганди, ба більше — часто виступає в якості його агента»
Окрім Української Православної Церкви (Московського Патріархату), в Україні є ще дві православні Церкви, які є автокефальними, але не визнані православним світом: Київський Патріархат і Українська Автокефальна Церква.
О. Микола Данилевич, УПЦ (МП) каже: «Будь-які спроби автокефалії приведуть до нового розколу. На жаль, конфлікт на Донбасі тільки посилив ці лінії розколу, які вже існували до цього. Ми як Церква дуже відчуваємо ці різні ідентичності України – українську і російську, східну і західну. Ми намагаємось знайти баланс».
«Якщо людина визнає Бога – Христа і православну Церкву – вона наша. Ідеології нас розділяють, а нам ще жити в одній Церкві».
Михайло Черенков зауважує: «Церква має зберігати єдність – не жертвуючи моральністю. Той хто прийшов зі зброєю на територію свого брата – став йому одночасно ворогом. Ми можемо йому простити, але якщо він пройде покаяння. Інакше – це намарне. Наша єдність порушується не тоді, коли ми не спілкуємось, а тоді коли робимо неправду щодо один одного. Питання єдності християнської не в тому, щоб вдавати, що між нами нічого не сталося, а шукати причини – чому це сталося і чесно їх визнавати. Визнати агресію – це не політика, а елементарна християнська етика, тому що таким чином ми встаємо на захист проти антигуманних актів, братовбивчої війни і захоплення чужих територій, які підривають мир у цілому світі».
Отець Войцех Сурувка, який вивчав екуменізм в Папському Орієнтальному Інституті в Римі, каже: «Не відмовляючись від діалогу з Московським Патріархатом, Ватикан міг би більш прямо сказати, що він про це думає. Католицька Церква має сказати: «так, ми би хотіли вести з вами діалог примирення, але те, що ви підтримуєте терористів, для нас є неприйнятним». Цей крок повернув би нас назад в екуменічній співпраці, але це б стало виявом нашої людяності».
Під час візиту українських єпископів в Рим минулого тижня, Папа Франциск нагадав їм про їх обов'язки істини і справедливості в умовах кризи своєї країни.
Черенков зазначив, що під час кризи в Україні «церковна дипломатія повинна сказати своє авторитетне слово. Всесвітня Рада Церков є єдиним місцем, де керівники українських і російських православних церков можуть зустрічатися. Патріарх Кирил може вплинути на політику Путіна».
Текст був опублікований в американському виданні Catholic News Agency 25 лютого 2015. Переклад автора. Публікується з дозволу видання.
Софія КОЧМАР
