Геннадій Друзенко: “Хартія — це той камінь вічних вартостей, на якому можна збудувати новий український дім”

15 грудня 2012, 00:10 | Відкрита тема | view video | 1 |   | Код для блогу |  | 

Геннадій ДрузенкоПродовжуємо публікувати експертні думки щодо «Хартії вільної людини», яку днями представили учасники «Ініціативи 1 грудня». До уваги текст виступу на круглому столі (8 грудня, Київ) під час презентації Хартії правника-конституціоналіста Геннадія ДРУЗЕНКА. Він вважає, що Хартія — це «той надійний підмурок, на якому можна збудувати наш спільний майбутній дім» і називає її протоконституцією Третьої української республіки.

Шановний Євгене Олександровичу, шановні члени ініціативи «Першого грудня».

Для мене велика відповідальність і честь виступати на цьому круглому столі. Я хочу розпочати з подяки тим людям, які написали цю Хартію. Десь від 2005 року я внутрішньо відчував безупинне падіння країни в нікуди та все глибший розпач і задуху. Якщо скористатися  метафорою, мені здавалось, у цьому духовному болоті, на яке щодня перетворювалась Україна, геть не залишилося твердого ґрунту, від якого можна відштовхнутися і почати спливати.

Начебто вимовлялись багато правильних слів, начебто приймалися розумні концепції, зокрема і конституційні, але врешті-решт все це викликало тільки внутрішнє відчуття фальшу та відторгнення. Врешті-решт я припинив дивитись телевізор, не міг читати багато новинних видань, бо відчував облудність сказаного та написаного навіть на рівні стилістики, на рівні структури мови...

І буквально вчора чи позавчора, коли я побачив цю Хартію, раптом я відчув, знаєте, як у Станіславського «Вірю!» – справжній твердий ґрунт під ногами. І саме від цього відчуття ґрунту я спробую побудувати свій виступ, свою концепцію, яку я радикально змінив після того, як прочитав Хартію.

Отже, якщо будемо говорити про конституційну складову української державності чи радше про трагедію конституювання Української держави, я ладен стверджувати, що, на превеликий жаль, Україна досі живе у політичному вимірі «Другої республіки». Якщо ми будемо вважати УНР першою республікою, то другою буде те, що називали УССР, УРСР, УССР, по-різному. І насправді, ані у 90-і роки, ані у 2004-2005 роках не відбулося в самому глобальному сенсі переконституціонування української державності. На жаль, у нас не виявилось свого політичного Лобачевського, готового закласти певну кількість аксіом, які б вивели нас із «евклідової геометрії» посткомуністичного дискурсу.

У цієї країни, на жаль, не виявилось батьків-засновників, а ті, що були, повністю виросли з комунізму, ба більше – виросли з пізнього, прогнилого комунізму брежнєвського зразку. Якщо ми подивимось на нашу писану Конституцію, з формальної точки зору, вона є однією з найліпших у Європі. Але ми бачимо, що вона не працює. Не працює з одної простої причини: її написали українці, які ніколи не жили за демократії, а радше ніколи не жили демократією, та західні радники-демократи, які ніколи не жили в Україні. Тому наша Конституція – це мертвонароджений плід. За ним не стоїть автентичний досвід, вона не вистраждана, вона не виростає з історії та прагнень жителів цієї землі.

Я певен (і це підтверджує Хартія), що наша глобальна політична біда полягає в тому, що ми досі живемо в другій, тобто в пострадянській Україні. Причому в її найгіршому вимірі, оскільки радянська Україна, що б там казали, трималась на певній системі квазівартостей, в які щиро вірило чимало людей. Ці квазівартості при ближчому розгляді виявлялися фальшивими діамантами, але в них вірили, і ця віра в певний набір вартостей давала бодай якийсь фундамент, на який спиралась система.

Сучасна ж Україна, якщо використати євангельський образ, – це дім, який стоїть на піску. Це будівля, що стоїть на піску тої вартісної пустелі, яку лишила по собі радянська імперія. І допоки під цей дім (чи радше під нову українську будівлю) не буде закладений фундамент вартостей, в які будуть не тільки вірити, а яких будуть дотримуватись, доти говорити про будь-яке формальне конституювання, яким, зокрема, займається Конституційна асамблея зараз, – марна справа...

А зараз я дозволю собі сказати як певні єретичні як на правника речі. Насправді не так важливо, обираємо ми членів парламенту за пропорційною чи мажоритарною системою. Ми бачимо у світі безліч прикладів, коли ефективно працює як одна, так і інша модель. Не так важливо, голосують депутати особисто чи ні: врешті-решт, пропорційна модель передбачає, що є консолідована позиція фракції, і хто натискає кнопки – радше технічне питання. Набагато важливіше, за що, за які закони ці кнопки натискають. Не є критично принциповим, хто призначає і звільняє суддів, бо ми за 20 років випробували на собі різні моделі судоустрою, а суди тільки деградували. Врешті-решт, не так важливо, парламентська модель у нас буде чи президентська. Вже більш як 200 років успішно функціонує  американська демократія на чолі з Президентом, і більш як півсторіччя – класична парламентська республіка в Німеччині чи конституційна монархія - у Великобританії. Дозволю собі навіть повну крамолу: насправді не так важливо, Україна формально приєднається до ЄС чи ні. Ми бачимо сьогодні, що Греція, яка перебуває в ЄС вже довше 30-ти років, готова давати майстер-класи безвідповідального урядування, розбазарювання бюджету, казнокрадства навіть нашим провідникам.

Єдиний засадничий критерій, єдине, що насправді важливо, – який морально-етичний та професійний стандарт визначатиме українську політику. Це може звучати в моїх устах трохи утопічно. Тому єдиний раз у своїй доповіді дозволю собі покликатись на авторитет людини, яка, напевне, була найвидатнішим державцем та державотворцем XX століття, яка спромоглась упродовж свого кількадесятирічного урядування вивести свою країну «із з третього світу в перший» — Лі Куан Ю. У своїх мемуарах, чудовому посібнику для політиків, що воліють не перетворитися на політиканів, цей геніальний чоловік сказав золоту фразу: «Якою доброю не була б система управління, погані лідери принесуть своєму народові тільки шкоду». І потім, розвиваючи свою думку, він наводить приклад, що Британія і Франція залишили більш ніж 80‑ти своїм колишнім колоніям чудові сучасні конституції. Майже жодну з цих колоній ці чудові конституції не зробили щасливою, оскільки вартості конституціоналізму здебільшого залишались чужими і незрозумілими «оконституйованим» народам.

До речі, Захід століттями чи мінімум десятиліттями вчився жити вартостями демократії. І навчання це не було простим, ба більше – воно було оплачено дорогою ціною: достатньо згадати дві світові війни, які забрали десятки мільйонів життів і поставили крапку на європоцентричності світу...

Отже, для України питанням номер один, наріжним питанням конституювання Третьої, тобто не-посткомуністичної України, є прийняття, укладення, з’явлення в Україні, так би мовити, протоконституції, що закладе нову систему вартостей і тим самим перерве тяглість культу сили і безпринципності, яку на цій землі закладали та культивували війська Муравйова-Апостола, ВЧК, ГПУ, НКВД та КҐБ. Нам потрібний український Декалог, яким у Британії стала колись «Magna Carta» («Велика хартія вольностей»), у Франції – Декларація прав людини і громадянина. Нам конче потрібний документ, який закладає не комуністичну, не посткомуністичну, а не-комуністичну систему вартостей, в якій буде готове жити суспільство.

Прочитавши Хартію, я раптом відчув, що цей документ насправді і є тим, що має стати українською конституцією в найглибшому сенсі цього слова. Нагадаю, що найбільш відомою «протоконституцією» ми можемо вважати, напевно, 10 заповідей. І саме Декалог виступав моделлю для документів такого кшталту як мінімум до Французької революції. Науковці підтверджують, що Декларація прав людини і громадянина структурована відповідно до Декалога. В нашій Хартії також є 10 розділів, і ця конотація дуже важлива.

Я підкреслю кілька речей, які мене просто надихнули в Хартії. По-перше, вона написана дуже простою і правильною мовою. Тут немає завчених західних або східних формулювань. Вона викликає довіру навіть на рівні стилістики. По-друге, вона написана так, як можна написати тільки з власного досвіду; так, як можна написати тільки те, що особисто вистраждав і пережив, до чого дозрів. І, по-третє, Хартія створена, написана, підписана людьми, які мають право ці слова говорити, які не нівелюють сенсу цих великих і правильних слів своїм доторканням до святині.

І тут я хочу нагадати, що точкою відліку одної з найбільших реформацій у світі, яка змінила політичну і цивілізаційну історію Європи, можна вважати 1521 рік, коли на Вормському рейсхстазі на вимогу покаятись у своїх переконаннях Мартін Лютер відмовився і вимовив вікопомну фразу: «На цьому стою і не можу інакше». Насправді, цю Українську Хартію вільної людини підписали люди, які всім своїм життям засвідчили, що вони на цьому стоять і не можуть інакше. Ба більше, автори усім своїм життям довели, що за Хартією можна жити. Тому вона викликає довіру і воднораз є викликом нашому «нехартійному» життю.

Отже, ми бачимо, що, з одного боку, дім пострадянської України, який збудований на піску, валиться на наших очах і економічно, і політично, і гуманітарно, і у будь-якій іншій площині. І велика відповідальність, велика надія і велике натхнення цієї Хартії – що вона, можливо вперше в українській новітній історії, пропонує реальну альтернативу. Вона пропонує той камінь вічних вартостей, ту ціннісну скелю, на якій можна збудувати новий український дім – Третю Республіку.

Насамкінець я хочу підкреслити, що це Хартія, яку підписали наші поважні інтелектуали, моральні авторитети нації – це їхній пас нам. Вони дали нам той надійний підмурок, на якому можна збудувати наш спільний майбутній дім. Чи стане ця Хартія кредо майбутньої України, чи вибудуємо ми на ній нову державу, в якій буде не тільки комфортно, а й престижно жити, залежить від усіх нас. Принаймні документ, який може і має стати протоконституцією Третьої української республіки, ми маємо. Чи породить він власне Третю Республіку та її конституцію в якомусь формально-юридичному сенсі, наразі залежить тільки від нас.

Цими чудовими словами закінчується передмова до Хартії. Дозвольте і мені завершити ними мою доповідь.

Дякую за увагу.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • sheliazhenko | 15 грудня 2012, 15:36
    Коментувати коментар

    Для фундаменту Конституції у хартії забагато заперечень. Для фундаменту самостворення досконалої людини у хартії замало тверджень ;) http://risu.org.ua/ua/index/blog/~sheliazhenko/50522/

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 23 травня 2016, 13:58 | Аналітика | 

    Перспективи розвитку релігійного законодавства України

    За півтора роки роботи Верховної Ради восьмого скликання спостерігається неабияка активність законотворців у сфері релігійної проблематики. Причиною цього є зовнішні та внутрішні загрози, з якими стикнулося українське суспільство, переживаючи непрості часи військової агресії з боку Росії, оновлення і реформування державних інституцій, формування зрілого громадянського суспільства.

  • 20 травня 2016, 13:20 | Інтерв'ю | view photo | 

    Неля Куковальська: Я хочу перетворити Софію Київську у надсучасний музей

    Генеральний директор "Софії Київської" Неля КУКОВАЛЬСЬКА розповіла про бачення майбутнього національного заповідника.

Останні коментарі

  • Josephus | 27 травня 2016, 23:00

    Це місто вже називається Дніпро!

  • Kselena | 27 травня 2016, 13:53

    Все це нагла та цинічна брехня - російська церква не має більше великої підтримки серед населення, не має морального права діяти на території України, бо вона ворожа, бо її службовці допомагали і

  • Arxidiakon | 27 травня 2016, 11:14

    "Даруй ми зрети моя прегрешения и не осуждати брата моего"

  • Oleg Piorko | 27 травня 2016, 10:04

    Уніати, єретики католики і одержимі протестанти до християн не відносяться. Які вони Христові? Спаси Господи, покайтесь і поверніться до істини. Чергова маячня проте, що Бог один, але кожен по

  • Oleg Piorko | 27 травня 2016, 09:53

    Праведний Иоанн Кронштадтский збирав на покаяння 30-50 тисяч, а приходило до Бога, лише 3-4 людини. Якщо хтось вважає, що до храму не потрібно ходити і не потрібно належати до Церкви Христової, то