Михайло Сирохман: «Дерев’яні церкви – як машина часу: треба підійти, побачити і перенестись в іншу епоху»

24 березня 2016, 13:20 | Інтерв'ю | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Михайло СирохманХто б ще міг розповісти про дерев’яний храм, як не людина, яка знає про храми Закарпаття, здається, все? Автор низки книг про церкви Закарпаття, дослідник і рятівник дерев’яної сакральної архітектури краю, викладач Ужгородського інституту мистецтв ім. А. Ерделі, мистецтвознавець Михайло СИРОХМАН став нашим співрозмовником.

На бесіду про дерев’яні церкви пан Михайло погоджувався важко і з певним песимізмом, мовляв стільки розмов довкола збереження цих будівель, але користі з них украй мало. Він захопився красою дерев’яних церков ще в художньо-студентські роки. У час вчителювання на Воловеччині в Михайла Сирохмана на красу цих церков відкрилося, як сам він каже, третє око.

— Чи можна сказати, що дерев’яна церква – як людина: має свій характер, свій тип темніння, свою долю?

— Так, церква – це такий глибоко індивідуалізований архітектурний твір, кожен бездоганно вписаний в середовище і розвивається в часі, а розвивається по-різному. І головна цінність полягає в тому, що «машина часу» переносить нас на кілька століть у минуле без будь-яких речей з нашого боку. Нам просто треба навчитися побачити, підійти і перенестися. Ще й якщо антураж залишився незміненим, все довкола церкви нормально... Але в нас такого мало, за таким ідеальним станом треба іти в сусідню Словаччину, де наші ж закарпатські церкви, на нашому ж історичному Закарпатті збережено в ідеальному стані.

— Від чого це залежить? Від культури людини чи від програми держави?

— Від виконання законів. Вони в нас дуже добрі, лиш ніхто їх не виконує. Ніхто ніколи не поніс жодного покарання за наругу над церквами. Територія церкви – це охоронна зона, радіусом як мінімум 50 метрів.

Але на території Костринської церкви – шедевру українського народного зодчества – православна церква понабудовувала будівель, мовляв там буде монастир. Я написав листа екс-губернатору з проханням забрати ті будівлі і зберегти історичну пам’ятку, губернатор звернувся публічно до того священика з цим проханням. І хоча батюшка пообіцяв, що з тієї території усі новобудови монастиря будуть розібрані, все ж нічого не змінилося... Для чого це робилося? Сказав би прямо: Ні, мене не цікавить пам’ятка, мене цікавить монастир. А так сказав одне, а робить інше.

По суті познущалися над пам’яткою. І культура, і церква розійшлися, на жаль. Культура колись вийшла з християнства, а тепер вони розминулися. І зараз ми, на жаль, переживаємо той сумний період, коли вони йдуть різними дорогами. Наскільки церква мало зацікавлена в збереженні національної спадщини, своєї же, церковної – це просто дивно. А той священик потім написав листа колишньому губернатору, в якому натякнув, що мовляв, усі ті, хто нібито ратують за збереження Костринської церкви і її довкілля, то їх не пам’ятка цікавить, а вони просто належать до іншої конфесії, до греко-католицької, і їхні прохання – не що інше, як випад проти православ’я. Хоча для мене причетність до Греко-Католицької Церкви в цьому питанні зовсім не вирішальна. Значно важливіше, щоб церква була українська і працювала на благо нашої держави і народу. Ось це важливо. Але, на жаль, нікому не потрібно.

Церква в Кострино

— Яка дерев’яна церква зараз вас найбільше болить?

— Костринська. Бо вона дуже гарна, це знаменита церква, одна з візитівок Закарпаття, і вона стоїть на пагорбі, який 350 років не мінявся. А зараз взяли і цей пагорб поміняли: знизу аж до верху змійкою виклали дерев’яний критий коридор. Це, мовляв, від дощу. 350 років дощ не падав вірникам на голову, а тепер, бачте, паде. За церквою поставили монастир, а поряд дзвіницю. Я вже не кажу про те, що забетонували підлогу, що сильно вдарить по стану церкви. І що там всередині зробили – я не знаю, могли зробити все, що завгодно.

Зараз їздити по церквам – дуже травматична справа. Я бачив їх у значно кращому стані.

— Чому спалюють церкви? Зустрічала версію про те, що так роблять у випадку, коли в церкві припиняють правити службу.

— Не знаю, чи це правда, думаю, що просто легенда. Коли спалили церкву в Кобилецькій Поляні, то так і сказали, що за старим гуцульським звичаєм, коли нову церкву збудували – стару треба спалити. Є така думка, що якщо щось має пропасти, то нехай буде спалене. Але коли мова йде про те, що тут люди «в черзі стоять», щоб це зберегти, щоб захистити, а ти його спалюєш, то ти просто варвар і злочинець.

У Рахівському районі – просто жахливі втрати. Низку церков, безцінних, прекрасних, розібрали. В Білині билися за ту церкву, билися, потім взяли, обмурували її, і дерев’яні стіни розібрали. Там є такі своєрідні гуцульські базиліки, пізні, ХІХ століття, то в селі Чорна Тиса на таку базиліку навісили п’ять куполів… Знищили повністю оригінальний вигляд.

— Для чого це робиться?!

— Ну щоб «красіво» було... По-друге, є перекручені уявлення про православний стиль. От православна церква, мовляв, не може мати строгу карпатську форму. Хоча є своя стилістика карпатських церков, неважливо, вона православна чи католицька, вона карпатська. Українська карпатська! Так запроваджено фальшиве уявлення про православний стиль: це обов’язково грандіозна баня, довкола неї ще п’ять бань і неодмінно цибулястої форми. Тобто церква, яка уподібнює московський стиль – це «правильна» православна церква. Все має бути «кремлеподібно», мощно, могучо і вкрито золотом і бляхою...

От тому в Чорній Тисі і понавішували тих куполів, а в Стебному прибудували такий бункер до церкви, бо мало місця їм було. То по суті з того такого цікавого підстилю гуцульських базилік залишилася недоторканою одна-єдина – в с. Лазещина. Всі інші перероблені чи погоріли. От так і зникає цілий підстиль архітектурний. І не знаю, що можуть надумати завтра собі лазещинці і церква їхня опиниться під загрозою.

Храм в Лазещині

Ситуація погіршується тим, що ці церкви не є пам’ятками архітектури. За радянського часу їх не включили в список, бо це лише ХІХ століття. Але все це безцінне, з дерева, більше такого ніколи не буде.

Хоча з іншого боку ця «пам’ятковість» у наших умовах нічого не дає. От у Негровці церква, пам’ятка архітектури, а в неї весь двір забудований. Там церковну лавку поставили, ще якесь приміщення, в якому поставили старовинний іконостас, хоча за всіма законами він не мав покидати стін церкви. Змінили вівтарну частину церкви, огорожу, замість простої дерев’яної, яка пасувала до стародавньої церкви, поставили залізну.

— Люди це нормально сприймають?

— Людям байдуже... По ідеї, та церковна рада, яку обирають, старається кожна по-своєму виділитись. Хтось тягне в стару церкву люстру з Туреччини, інший ще шось вигадує...

— Ну а дві церкви наші, внесені до охоронного списку ЮНЕСКО? Цей «титул» їх якось захищає?

— Та особливого захисту вони не мають, це вважається неймовірно почесно. І будь-яка країна такими речами пишається. А в нас яка була реакція в Ужку? «Йой, чи дадуть нам молитися в церкві?» І мусів втручатися владика Феодор, щоб заспокоїти людей.

Але ставляться певні вимоги: потрібно здерти усю клейонку зі стін у церкві, викинути пластмасові квіти, треба повернути старі двері (а там стояли якісь старі кухонні двері, які закривали навіть частину безцінного одвірка, на якому напис про будівництво церкви). Ужоцька церква просто геніальна.

Ясінянська церква в кращому стані, там не спаскуджено інтер’єр, але там прибудували дерев’яний коридор, щоб місця було більше. І кам’яний фундамент залили, білу цеглу... Всюди свої особливості... А там має бути повна автентика.

— Який район, якщо можна виділити, найбільше постраждав від такої бездумної руйнації?

— Напевно схід Закарпаття: Рахівський, Тячівський райони. Міжгірський район – незрівнянно багатший, там 30 дерев’яних церков, деякі вкриті-таки тою бляхою, але все ж стоять, зберігаються. Найбідніші на дерев’яні пам’ятки райони – низинні. На Ужгородщині кілька будівель, з них одна дзвіниця. Перечинщина має одну церкву в Лікіцарах і все.

Взагалі по Закарпаттю їх є десь 110, але в частині з них (наприклад у Бедевлі чи в Тереблі православні дерев’яні храми) краса дерева як архітектурного матеріалу і як матеріалу фактурного там не представлена. Там церкви не дерев’яні, а зроблені з дерева. Дерево там не виступає як елемент краси. Тобто, збудуй таке саме з цегли і не побачиш різниці. А таких старих церков десь під 60 залишилось. В 2003 році остання готична церква згоріла в долині Тересви Тячівського району, в с.Нересниця.

— В Ужгороді церкву такого типу побудували...

— Ну, це була спроба відновити Нересницьку церкву, церкву готичного типу. Точно відбудувати її не вдалося, але добре, що є хоч така. Там ставилася мета повної автентики, але коли церква стала діючою, то влада перейшла до священика і вже з часом на дерев’яні обрамлення на вікнах, які мали певні природні щілинки, прибили якісь лиштви, щоб було гарно, аби не було щілинок... Ґанок зроблений такий же, як у Нересницької церкви, готичний. Вона цікава людям, це така міська екзотика, тому, думаю, що будуть її утримувати добре.

Була взагалі ідея відновити в Ужгороді чотири типи дерев’яних церков Закарпаття. На зразок того, як колись Йосип Бокшай розписував єпископську каплицю і там в чотирьої кутах зобразив чотири типи закарпатських церков: є гуцульська Ясінянська церква, Стеблівська, нині неіснуюча готична церква, є Ужоцька і Лемківська церква. Було би непогано втілити цю ідею, але для цього мають бути відповідні, вмотивовані місця.

— Чи будуються тепер дерев’яні церкви, такі, справжні?

— Є така оптимістична річ, що серед новозбудованих церков є дуже гарні дерев’яні церкви, в тому числі і на Закарпатті. Тут варто відзначити особливо одну церкву в Міжгір’ї, там отець Василь Мандзюк збудував дуже гарну бойківську церкву.

В гуцульському стилі отець Володимир Проданець збудував дуже елегантну церкву в селі Луги Рахівського району. Загальна форма просто чудова. Це не є чиста імітація старовини, є сучасне прочитання традиційної дерев’яної церкви.

Тобто такі кроки є, але їх не порівняти із завданням зберегти старе. Це та ж ситуація, як і з червонокнижними рослинами чи тваринами: їх бережуть, але коли вони вимруть, їх уже не повернути...

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Точка зору

    Останні коментарі

    • Леонтій | 29 вересня 2016, 17:35

      Олігарх - один із "стовпів" минулого бандитсько-кримінального режиму сімейного клану Януковича і Ко...

    • Оленка | 29 вересня 2016, 17:16

      Тиск на Хресну ходу цього року i справдi був безпрецендентним. Як один iз маркерiв, пiдтримка Новiнським УПЦ МП, звичайно робить його особистiсть менш привабливою для сьогочасного уряду.

    • Роман Рибчук | 29 вересня 2016, 17:07

      Прошу всіх небайдужих, допомогти НЕВІДКЛАДНО! Потрібно поїхати в Ясіня(Стебний) і на місці поспілкуватись та зняти сюжети на цю тему, поки юристи добре розпрацюють цю справу ! Я згідний проплатит

    • Роман Рибчук | 29 вересня 2016, 16:56

      І ще саме головне ! Знаю на шо Ви натякаєте ! Так от для мене і моїх небагаточисленних поки що однодумців зі Стебного, саме головне вернути нам нашу пам'ятку дідівську !!! Я сам зберу кошти на її

    • Леонтій | 29 вересня 2016, 16:54

      Шановний пан президент України виголосив тут, зокрема, і таку "дефініцію": «Геноцид євреїв відбувався і на нашій території, мимо волі українців, оскільки Україна була одним із головних

    Популярні статті місяця