Наслідки будуть: професор Олександр Саган про лист Патріарха Філарета до Вселенської Патріархії
Головною новиною цього тижня стало публікація відкритого листа Предстоятеля УПЦ Київського Патріархату Патріарха Філарета до Вселенського Патріарха Варфоломія. Про наслідки такого рішучого кроку, про «неканонічність» УПЦ КП та можливі наслідки розмірковує відомий релігієзнавець, професор Інституту філософії ім. Г. Сковороди Олександр САГАН.
— Чого чекати після листа Патріарха Філарета до Патріарха Варфоломія?
— Спершу варто звернутись до того, чому взагалі стала можливою поява цього листа. Почнемо з того, що Російська Федерація після вторгнення в Україну потребує підстав легітимізації своїх дій. І поява листа Московського Патріарха Кирила за 10 днів до вторгнення саме російських військ на територію материкової України слугувала певною ідеологічною підтримкою і виправданням. Лист Патріарха Філарета до Вселенського Патріарха, як на мене, це досить вдала спроба пояснення ситуації в країні за останні півроку. Там є чітке розставлення акцентів, пояснено що і яким чином відбувається, в т.ч. й з огляду на релігійну ситуацію. Сам лист ділиться на три смислових блоки.
Перший – з чого починалась «Революція гідності», як проходила і яким чином в ній був задіяний релігійний чинник. Достатньо чітко показано, що релігійного питання не було ні в перших, ні в других спонукальних чинниках цієї революції, тому що йшлось передусім про соціальні негаразди, про нестерпність для людей правління Януковича і про те, що суспільство стомилось жити в брехні. Це стало підставою для соціального вибуху. Натомість спроби на останніх етапах від Московської Патріархії перевести ці події в якусь релігійну площину зазнали повної невдачі. На якомусь етапі була спроба провокаторів все ж здійснити цей перехід, коли пролунав заклик до захоплення Києво-Печерської лаври, але тоді саме сотні Майдану стали на захист релігійного миру.
Друга частина – вторгнення в Україну російських найманців під виглядом «зелених чоловічків» чи терористів, які в Донецькій і Луганській областях почали реалізовувати план створення народних республік. Фактично ж це був план утвердження тут «Русского міра» в його інституціолізованому вигляді. Патріарх Філарет дуже вдало написав, що подібна цинічність зустрілась Україні «вперше з часів правління Гітлера». Російська пропаганда набирала релігійних форм – це і православна армія, релігійне оформлення або релігійний контекст і підконтекст багатьох подій, що проявився у боротьбі з харизматичним рухом, протестантами в цілому, УГКЦ та іншими Церквами. Патріарх Філарет пише, що одним із перших постраждав також і Київський патріархат. Це було і в Криму, і на землях Донбасу – одразу після приходу терористів, УПЦ КП став гонимою Церквою, і його переслідування відбувається саме за конфесійним чинником.
На фоні цього логічним є третій блок листа, у якому вказується, якими цинічними і абсурдними є звинувачення Патріарха Кирила щодо українських збройних сил і добровольчих батальйонів в тому, що нібито вони переслідують кліриків УПЦ (МП). Відтак Московський Патріарх вважає, що конфлікт в Донбасі є громадянським та релігійним. Патріарх Кирил на прикладі долі 2-3 священиків намагається обґрунтувати наявність в Україні міжцерковного протистояння, протидію УПЦ (МП) з боку «уніатів» і так званих «розкольників» – УПЦ КП і УАПЦ. При цьому не враховується факт, що на боці українських силовиків воює значна частина саме прихожан УПЦ (МП). Московський єрарх не хоче зауважувати, що задокументовані десятки прикладів того, як клірики Московського патріархату намагаються надавати ідеологічну та фізичну підтримку ідеї «Новоросії». Отже, приклади, наведені Патріархом Кирилом у листі до глав помісних Церков, ООН та інших міжнародних організацій, є фактичним намаганням показати поодинокі випадки переслідування за сепаратистську та антидержавну діяльність певних священиків, як переслідування за віру.
Лист Патріарха Філарета, очевидно, був написаний для того, щоб Вселенська патріархія мала різнобічну інформацію з різних джерел, в тому числі бачення подій з боку УПЦ КП. Ясно, що лист матиме свій ефект і в Україні, оскільки він широко представлений в українських ЗМІ. Я певен, що він не менш важливий для Вселенської патріархії з точки зору отримання характеристики реальної ситуації в Україні та викриття спроб її викривлення з боку Москви. Лист важливий і для вірних УПЦ (МП) – вони бачать і можуть зрозуміти позицію і Київського Патріархату, і патріотичних сил щодо оцінки того, яким чином релігійний чинник заверстаний у велике протистояння європейської і московсько-азійської ідей на теренах України.
— Які можуть бути наслідки послання на практиці?
Наслідки будуть, оскільки Патріарх Філарет закликає все українське суспільство не мовчати. Це таке собі керівництво до подальших дій для патріотичних сил. Треба бути свідомим того, що в силу тих чи інших об’єктивних обставин, письмової відповіді Патріарха Варфоломія на цей лист швидше всього не буде. Але відповідь не обов’язково має бути в письмовій формі, вона може бути й у вигляді певних дій Вселенської патріархії щодо співпраці з Московською патріархією чи православними Церквами в Україні. На сьогодні важко сказати, якими будуть ці дії чи, навпаки, стримування дій – адже ми не знаємо всієї палітри їхніх відносин. Але на фоні відмови Європи від стратегічного партнерства з Росією, я думаю, що Вселенська патріархія не залишиться осторонь щодо поставлення агресора на місце з одного боку, а з другого – й щодо цинічного викривлення подій з боку Московської патріархії.
— Чи завадить сприйняттю листу «неканонічність» Патріарха Філарета?
— Так звана «канонічність» і «неканонічність» — це достатньо штучна конструкція, яка була введена з боку Москви для створення певного релігійно-ідеологічного бар’єру щодо невизнаних у Світовому православ’ї Церков. Ставлення до цього поняття дуже чітко проявила сама Московська патріархія, коли у 2007 році погодилася на об’єднання з Російською ПЦ Закордонною. Для довідки: вони майже 80 років обмінювались анафемами і не визнавали одна одну, звинувачуючи одна одну в єресі. А у 2007 році без жодного зняття анафем вони почали співслужити і сам факт співслужіння, за трактовкою Московського патріарха Алексія II, і був фактом зняття анафем, набуття легітимності і канонічності.
Тому ми чітко бачимо подвійні стандарти з боку Московської патріархії щодо поняття «канонічність» — воно стало не стільки церковним, скільки політичним терміном. На жаль, нинішній Київський митрополит Онуфрій теж послуговується цим терміном, а відтак продовжує лінію невизнання українських Православних Церков і виказує фактичне небажання здійснення кроків до співпраці.
— Чи можемо ми сьогодні говорити про релігійну війну в Україні?
— Насправді релігійної війни в Україні не було і не буде. Думаю, що для всіх це вже зрозуміло. Буде певний процес відходу парафій і віруючих УПЦ (МП) та їхнього переходу в УПЦ КП. Ці факти багато хто з експертів і кліриків Московської патріархії будуть намагатися подати як прояви цієї війни або ж релігійного тиску. Хоча насправді це буде природна реакція людей на ситуацію в країні – агресія Російської держави і небажання Московської патріархії засудити цю агресію.
Крім того, нині вже неможливо приховати факти участі кліриків УПЦ (МП) у потугах ідеологічного оформлення т.зв. «Новоросії», відвертої співпраці їх з терористами – все це подається з боку єрархії УПЦ (МП) як поодинокі випадки. Проте більш глибокий аналіз ситуації свідчить, що ситуація на Сході – це результат багаторічної діяльності церковних ідеологів «русского міра» та бездіяльності Служби безпеки України.
Нещодавно я передивився список т.зв. біляцерковних організацій УПЦ (МП) – тут присутні і громадські організації, які вже давно використовують у своїх назвах термін «Новоросія». Тобто це все давно існувало у вигляді ідеї, а сьогодні терористи роблять спроби ці ідеї реалізувати.
На жаль, у своїх синодальних рішеннях УПЦ (МП) так і не піднялася до чіткого засудження «русского міра» і тих конкретних кліриків, які беруть участь у творенні «Новоросії». Адже вони не лише у Донбасі. Існують єпархіальні видання у Одесі, Дніпропетровську та інших єпархіях, де відкрито пропагуються антиукраїнські тези. І поки Церква це не засудить, поки ідеологи та реалізатори «русского міра» не будуть відлучені від Церкви – буде складатись враження, що йде негласна підтримка їхніх дій від керівництва УПЦ (МП).
Українське суспільство очікує чіткої позиції УПЦ (МП) та чіткого покарання (а не «відсторонення до вияснення») для тих кліриків, які введуть антиукраїнську роботу. Поки що ми бачимо дуже чітку і швидку реакцію священноначалія УПЦ (МП) у протилежному – у засудженні тих священиків, які проявляють «надто проукраїнську позицію» і відкрито підтримують ідею Помісної Церкви. Синод УПЦ (МП) знайшов час і підстави для засудження і відлучення о. Віктора Бедя та о. Віталія Ейсмонта. А щодо конкретних фактів відвертої співпраці кліриків УПЦ (МП) з терористами – «проводиться церковне розслідування». Як воно тривало/триває і як закінчилося – ніхто не знає. Наслідком такої позиції і буде «голосування ногами» віруючих УПЦ (МП).
Розмовляла Тетяна МУХОМОРОВА
