“Ми бачимо в цьому призначенні прагнення УГКЦ як цілості бути більше відчутною в Об’єднаній Європі”

23 липня 2012, 10:07 | Інтерв'ю | 5 |   | Код для блогу |  | 

У суботу, 21 липня, Святіший Отець Бенедикт ХVI номінував отця д-ра Бориса Ґудзяка на єпископа. Ця новина несподівана, але давно очікувана, адже розмови про можливе єпископство ректора Українського католицького університету точаться уже кілька років. За повідомленням прес-служби Ватикану, владика-номінат стане Апостольським екзархом УГКЦ у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу. Зараз о. Борис перебуває поза межами України. До вашої уваги розмова із проректорами УКУ Тарасом Добком та Мирославом Мариновичем.

— Чи давно середовище УКУ знає про номінацію? Яка ваша перша реакція?

Мирослав Маринович— Мирослав Маринович. Чутки про можливість висвячення о. Бориса на єпископа кружляють уже кілька років. Якби їх не було – їх би треба було вигадати! Адже Церква не могла би собі дозволити не помічати таку потужну постать, як о. Борис Ґудзяк. Тим більше такі думки та сподівання нуртували в середовищі УКУ, де о. Бориса знають чи не найкраще. Тому вістка про висвячення о. Бориса не застала нас зненацька. Але точно про це ми дізналися вже після того, як це рішення було прийняте Папою.

Звичайно ж, спільнота УКУ зраділа цій звістці. Досі отець Борис був духовним та адміністративним стержнем для УКУ, і ми тішимося, що вся Вселенська Церква, а особливо вірні УГКЦ у Західній Європі матимуть нагоду пізнати харизму отця та скористати з її дарів.

— Отець Борис уже 20 років служить в Україні, і його справи широко відомі не лише тут, а й у багатьох країнах. Логічне запитання: чому саме секулярна Європа? Чому не якась із українських єпархій?

Тарас Добко— Тарас Добко. УГКЦ вже віддавна є світовою Церквою, і було б хибно мислити категоріями лише однієї її частини – хай навіть такої важливої і «серцевинної», як Україна. Патріарх Святослав проголосив глобальний характер діяльності УГКЦ, для якої потрібні служителі з глобальним баченням і глобальним досвідом.

Колись саме з цих країн почалося розлучення модерності з релігією, процес європейського варіанту секуляризації. Однією з місій УКУ є творити духовні альтернативи, і нові обставини служіння аж ніяк не вплинуть на виконання о. Борисом цієї місії, лише нададуть їй нового звучання.

А тепер щодо України. За роки існування Львівської Богословської Академії, а тоді й УКУ о. Борис був активно причетний до формування сотень семінаристів, які працюють в Україні і вже зараз змінюють обличчя УГКЦ. Це не в стилі о. Бориса – покладатися лише на себе. Він завжди дає іншим простір для зростання. Так що в цих випускниках його присутність в українських єпархіях буде відчуватися ще довго.

Мирослав Маринович. Номінуючи єпископа, Церква звертає увагу не стільки на паспорт чи громадянство, скільки на готовність номіната нести євангельську благовість у конкретні життєві ситуації. Ми бачимо в цьому призначенні прагнення УГКЦ як цілості бути більше відчутною в Об’єднаній Європі. Не забуваймо, що Франція, Швейцарія і країни Бенілюксу – це також і Брюссель, столиця Європейського Союзу, та Женева, важливе місто для багатьох європейських організацій. Дипломатичний хист о. Бориса відомий нам уже давно, а тому можна бути певним: з приходом нового владики в цей особливий європейський простір голос УГКЦ буде чутно набагато краще.

— Чи багато є вірних УГКЦ у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу? Наскільки ми знаємо, це доволі нечисленний екзархат.

Мирослав Маринович. Наскільки мені відомо, Апостольський екзархат для українців у Франції був утворений 1960 року і об’єднує вірних УГКЦ, які проживають на території Франції, Швейцарії, Бельгії, Нідерландів та Люксембургу. За офіційними даними, це 20.000 українських католиків, причому вочевидь ця цифра не включає в себе заробітчан.  Це, звичайно, порівняно невелика кількість, але кількісний аргумент далеко не завжди є найголовнішим у вселенській Церкві. Досить порівняти кількість вірних Царгородського патріархату та його впливи у світовому Православ’ї.

Тарас Добко. Екзархат, куди о. Борис отримав призначення, особливий – насамперед тому, що об’єднує кілька європейських країн, де різні мови, різні обставини та різна історія. Це доволі велика територія, на якій розкидані парафії УГКЦ, що складаються з українських повоєнних мігрантів та нової хвилі мігрантів-заробітчан. Вважаю, що служіння о. Бориса у цих країнах перегукуватиметься з тим, яке означив для УКУ Патріарх Йосиф Сліпий – збирати у розсіянні сущих, бути провідником і душпастирем для десятків тисяч українців у різних містах і містечках Західної Європи. Отець Борис, як ніхто інший, розуміє ситуацію постмодерної культури і те, як у цих обставинах проповідувати воскреслого Христа сучасній людині. Прикметно, що о. Борис усі роки в УКУ читав курс «Християнська духовність в постмодерній добі», де він намагався шукати і виробляти нову мову спілкування з нашими сучасниками. Сподіваємося, що це допоможе йому в архипастирському служінні.

— Розмови про можливе єпископство о. Бориса у багатьох середовищах ведуться вже давно. Перепрошуємо за провокативне запитання, але чому цей вибір стався так пізно? 

Тарас Добко. Це питання може мати сенс тільки за умови, якщо ці роки були змарновані. Це аж ніяк не скажеш про останні роки праці о. Бориса. Ми вважаємо, що забезпечення надійного розвитку УКУ було важливим пріоритетом для Церкви. Протягом багатьох років о. Борис був покликаний до іншої великої справи – виводити наш Університет «на глибоку воду». Заданий ним імпульс для розвитку УКУ визначив нашу траєкторію на наступні 5–10 років.

Можемо чесно зізнатися, що був час, коли збільшення повноважень о. Бориса поза УКУ поставило б цю інституцію у несприятливі умови. Сьогодні в УКУ сформовано стабільну команду, яка вже тепер перебрала на себе щоденний менеджмент. Для прикладу, 2011 року о. Борис був поза Україною тривалий час, проте УКУ від цього не лихоманило – спільнота виконувала свою роботу стабільно.

— Легко передбачити, що в нашому недовірливому світі виникне припущення, що за цим призначенням о. Бориса стоїть намагання усунути його від активного громадського і релігійного життя в Україні. Що ви могли б сказати з цього приводу?

Тарас Добко. Не шукаймо чорного кота у темній кімнаті, де його нема. УГКЦ не раз доводила марність застосування до її дій конспірологічних теорій. Судіть самі: як тепер відчитувати два роки душпастирського служіння Владики Святослава Шевчука в Аргентині перед його обранням на Патріарха? За цією логікою, його теж «усували»? Маємо зрозуміти, що як тоді в Аргентині, так і тепер в Апостольському екзархаті у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу греко-католики також потребують уваги молодих і діяльних архипастирів. Боже провидіння розпорядилося так, що сьогодні саме о. Борис покликаний до цього служіння, і ми щиро радіємо за наших одновірців у згаданих країнах!

— Повернімося до УКУ. Як тепер житиме університет?

Тарас Добко. Ми не передбачаємо жодних катаклізмів (сміється). Чому зміна завжди має означати кризу? Система налагоджена й діятиме далі. УКУ розробив стратегічний план розвитку до 2015 року, який затверджений Сенатом у кінці червня цього року. За потреби буде внесено якісь корективи, але жодних радикальних змін вносити не треба. Що стосується участі о. Бориса у збиранні коштів для діяльності УКУ (фандрейзингу), то не виключено, що зі зміною його статусу вона навіть підсилиться.

Задуми й візії о. Бориса втілені у багатьох структурних, процедурних і кадрових рішеннях, які ще довго визначатимуть життєдіяльність УКУ. Але й помимо того ми переконані, що можливості нашої спільноти користати з духовного та стратегічного потенціалу нового Владики будуть обов’язково забезпечені. Формат і процедуру ми детально обговорюватимемо у найближчі місяці.

Мирослав Маринович. Без сумніву, харизму о. Бориса важко кимось чи чимось замінити. Але УКУ вже «відпускав» незамінних людей, знаходячи нові розв’язки для кадрових ситуацій. Нам його бракуватиме, як бракувало й раніше, коли він надовго виїжджав за кордон у пошуках коштів на діяльність УКУ. Проте сьогодні перед Університетом стоїть і здоровий виклик, або ж важливий тест: чи стали ми достатньо зрілими, щоб продовжувати справу о. Бориса, маючи його біля себе рідше, ніж колись? Подібний тест проходить сьогодні вся наша Церква, поєднуючи енергію молодого керівника з мудрістю старшого. Чому ж би такого виклику мав боятися УКУ? 

— Раніше чи пізніше, УКУ доведеться обирати нового ректора. Хто може бути наступником о. Бориса? Чи обговорювали вже якісь кандидатури?

Мирослав Маринович. Ми дізналися про призначення порівняно недавно, тому поки що надто рано предметно говорити про конкретних осіб. Хоч питання, як має виглядати керівництво УКУ впродовж найближчих років, розглядається в середовищі УКУ вже другий рік. З огляду на стратегічні плани розвитку Університету, втілені у будівництві сучасного університетського містечка й відкритті нових навчальних програм, вже відбулося скріплення структури УКУ досвідченими проректорами, професорами та священиками. 2012 року закінчується друга каденція о. Бориса на посту ректора УКУ. Статут УКУ не змушує Університет обов’язково міняти ректора після вичерпання двох каденцій: ректор УКУ – не президент України. Тому питання продовження ректорства о. Бориса на третю каденцію ми розглядали цілком серйозно, і згода на це самого о. Бориса була. Проте активно обговорювали також і альтернативні варіанти, де збереження налагодженого курсу УКУ поєднувалося зі змінами в керівництві. Призначення отця Бориса пожвавлює цей процес, зараз ми активно радимося про наше майбутнє із Сенатом, Великим Канцлером Блаженнішим Святославом.

— Розкажіть про процедуру таких виборів. За якими критеріями і хто обирає? Чи це обов’язково має бути священик?

Тарас Добко. Ректора обирає Сенат і затверджує Великий Канцлер (ним є Глава Української Греко-Католицької Церкви). Але це буде погоджене рішення – Блаженніший Святослав виразно запевнив нашу спільноту, що «не хоче їй нашкодити» і що «узгоджуватиме з нею свої рішення». Це логічно випливає з формули, якою Блаженніший узагальнив свою позицію: «Я не уявляю УГКЦ без УКУ і УКУ без УГКЦ».

Обраною може бути особа, яка має значні академічні здобутки, управлінський досвід і глибоке розуміння церковного життя; володіє іноземними мовами, має багатий досвід міжнародного спілкування і співпраці, вміє шукати кошти, є громадським лідером і має авторитет у спільноті УКУ.

Беручи під увагу нинішній стан церковного мислення і вплив традицій, можна доволі впевнено стверджувати, що новим обранцем буде священик, який має завершені докторські студії. Але в цьому не варто вбачати якогось застарілого клерикалізму. Довіра людей до Церкви і прагнення мати на чолі католицького університету саме священика – це лише один з аргументів. Є ще й дуже важливий аргумент, який випливає з місії самого УКУ. Адже це університет, який ставить собі за мету сприяти поєднанню віри і розуму, духовного та академічного складників навчання. В нинішніх суспільних обставинах це, мабуть, найлегше зробити саме священикові, який водночас здобув науковий ступінь. Проте священство не є обов’язковим критерієм для права бути обраним ректором УКУ.

— Часто виглядає, що багато речей в університеті зав’язані саме на о. Борисові. Чи зумів він підготувати собі гідну команду?

— Мирослав Маринович. Без сумніву, так. На відміну від сучасної української номенклатури, о. Борис ніколи не боявся оточувати себе потужними керівниками, які в певних ділянках мали навіть більші компетенції, ніж він сам. У цьому якраз і полягає мудрість командної роботи, що члени доброї команди діляться дарами і носять тягарі одне одного. Владика-номінат уміє творити таку команду, як пташка вміє – гілочка за гілочкою – звити ціле гніздо. Отець Борис не раз висловлював упевненість у професійності і згуртованості команди, яку він ретельно добирав і всіляко плекав.

— Коли відбудеться хіротонія?

Тарас Добко. Про це буде оголошено окремо, але хіротонія відбудеться не пізніше, ніж через два місяці після оголошення. Сподіваємося, що це станеться 26 серпня під час посвячення студентського колегіуму ім. Йосифа Сліпого. Це символічно, адже протягом останніх років цей проект є під особливою увагою та опікою о. Бориса.

— Як часто о. Борис тепер буватиме в Україні?

— Мирослав Маринович. Сподіваємося, що часто, і доведеться рекомендувати авіалініям ввести прямий рейс «Львів – Париж» (сміється). А ще Апостольському екзархатові доведеться терміново організовувати курси французької мови, тому що, припускаю, новопризначений Владика Борис ладен буде залучити для служіння своїм вірним усю Україну! 

Розмовляли Тарас Антошевський і Лілія Ковалик-Васюта

Система Orphus
Рейтинг
2
2
5коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Sergii Bortnyk | 23 липня 2012, 22:40
    Коментувати коментар

    Щиро радію за о. Бориса. Переконаний, що він не забуде України. А тому це і поширення можливостей для українців.

  • Andriy Chmel | 23 липня 2012, 14:58
    Коментувати коментар

    Боже благословення ново-номінованому на єпископське служіння о. д-ру Борису! Тільки місце служіння мене не радує (( Уточнюю терміни: УГКЦ - це не світова - а діаспорна Церква етнічних українських греко-католиків. Даруйте просте питання : скільки природних католиків РКЦ перейшли в УГКЦ (і за кордоном і тут)? Взагалі чи існує міграція природних католиків РКЦ - до УГКЦ? Якщо немає - то ще один українець поїде обсуговувати мийників нічних горщиків, даруйте брутальність - це лише правда. Але з ТАКОЮ освітою... А як же Україна? Роззуйте очі - яка УГКЦ - "світова Церква"? Поза Україною і українцями - це жалюгідний уламок чи то православний чи то католицький... Ваші предки підклали міну сповільненої дії під назвою "Унія", і тепер УГКЦ - просто заручники минулого. Українці в Україні - ось де ваша місія, а решта світу - хіба прозелітизм із православних етнічних українців. Ну перейде кілька чоловік - і це все? Без образ, вважаю вірних УГКЦ братами - але між красивими і розумними (РКЦ і УПЦ) є лише один вибір і сидіти на двох стільцях довго не вдасться. щиро ієрей УПЦ КП

    • Taras Antoshevskyy | 23 липня 2012, 15:04
      Коментувати коментар

      УГКЦ в США і Канаді численно наповнена вихідцями з інших Церков, які вирішили перейти до УГКЦ. Це можна навіть за прізвищами парафіян побачити. А тепер ще нова хвиля еміграції приєднується. У тій самій Франції доволі багато є симпатиків УГКЦ серед неукраїнців. І якщо УГКЦ є на всіх континентах, то хіба вона не світова? Які у вас невідомо звідки упередження. При чому тут переходи з православних? Одним словом, якщо не маєте достовірної інформації, то краще не вигадуйте.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Точка зору

  • 31 травня 2016, 08:05 | Інтерв'ю | 

    Владика Венедикт (Алексійчук) відповів на закиди атеїстів проти Церкви

    Сьогодні суспільство живе в часі постмодерну, де кожен має власну думку, позицію. Часто ми можемо стикатися з людьми, чиє бачення світу різко відрізняється від нашого і треба вміти вести діалог так, щоби не створити конфлікту. Як вести діалог з атеїстом чи противником Церкви розмовляємо з владикою Венедиктом (Алексійчуком), єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ.

  • 23 травня 2016, 13:58 | Аналітика | 

    Перспективи розвитку релігійного законодавства України

    За півтора роки роботи Верховної Ради восьмого скликання спостерігається неабияка активність законотворців у сфері релігійної проблематики. Причиною цього є зовнішні та внутрішні загрози, з якими стикнулося українське суспільство, переживаючи непрості часи військової агресії з боку Росії, оновлення і реформування державних інституцій, формування зрілого громадянського суспільства.

Останні коментарі

  • Oleg Piorko | 31 травня 2016, 19:05

    Не так давно Глава украинских греко-католиков Святослав (Шевчук) в одном из своих интервью выразил уверенность в необходимости экуменического диалога между Православной и Католической Церквями:

  • Oleg Piorko | 31 травня 2016, 18:24

    Киевская Русь - откуда пошло такое название? Зная, что такого термина два-три века назад не существовало, тем не менее, оказалось сложно найти его первоисточник. Поэтому и решено докопаться до

  • Oleg Piorko | 31 травня 2016, 18:18

    Так, я теж не розумію, була Київська Русь, а стала Київська Україна. Було Хрещення Київської Русі, а не Київської України.

  • Oleg Piorko | 31 травня 2016, 18:04

    Релігійні взаємини лишись тіж самі, єретики вони. Від слова єресь - переконання або вчення, сильно відмінні від загальноприйнятих або традиційних поглядів, зокрема релігійне вчення, сукупність

  • keleynik | 31 травня 2016, 17:59

    Спасибо, очень интересно. Только вот и в этом, Вами приведенном материале вкралась неточность: ведь в 1169 году никакой России НЕ БЫЛО. А значит множество монахов приезжало на Афон из