Владика Гліб Лончина: Сьогоднішня криза сім’ї – це, у першу чергу, криза віри
У днях 4-25 жовтня 2015 року у Ватикані відбувся XIV папський синод на тему «Покликання і післанництво сім’ї в Церкві та в сучасному світі».
Папський синод – це збір католицьких єпископів кожної країни на наперед визначену тему. Він має дорадчий голос і готує, після кількатижневих дискусій, пропозиції для папи римського, який опісля пише поучення на дану тему. Це не те саме, що синод єпископів УГКЦ, який має законодавчу владу і стосується виключно справ нашої Церкви.
У цьогорічному папському синоді участь узяло 270 єпископів; крім них були священики, монахині, подружні пари, делегати некатолицьких Церков та інші учасники. Папа Франціск був присутній на всіх загальних зібраннях. Українську греко-католицьку Церкву представляли Блаженніший Святослав, патріярх Києво-Галицький, Отець і Глава УГКЦ, владика Борис Ґудзяк, єпископ Паризької єпархії святого Володимира Великого, та владика Гліб Лончина, єпископ Лондонської єпархії Пресвятої Родини. Представником від Римо-католицької Церкви України був архиєпископ Львівський Мєчислав Мокшицький. Католицьку Церкву у Великій Британії представляли архиєпископ Вестмінстеру кардинал Вінсент Ніколс, архиєпископ Ґласґову Филип Тарталья, та єпископ Нортгамптону Пітер Дойл.
Папський синод застановлявся над християнською родиною, яка є основою суспільства. Родину установив у природному порядку Господь Бог, а Ісус Христос освятив її тим, що став людиною і прийшов на світ саме в сім’ї. Християнська родина починається від любови між чоловіком і жінкою, утверджується у таїнстві подружжя і має на меті привести на світ плід тієї любови – дітей. Ні людина, ні держава, ні будь-яка організація не мають права змінити визначення сім’ї, тому що вона є Богом даною для росту, розвитку й забезпечення людського роду.
Хтось міг би сказати: це надто високий ідеал, який годі осягнути; реальне життя виявляє багато складностей подружнього й родинного життя. Це правда, і саме тому папа Франціск скликав синод, щоб застановитись не лише над тим, яке покликання й посланництво сім’ї, але і як подати це вірним, як допомогти сім’ям поборювати труднощі, в яких вони знаходяться, і як, остаточно, здійснювати Божий план спасіння в конкретних людських обставинах.
А обставини різні. Є родини забезпечені, які живуть собі спокійно, дбають про сімейну злагоду, добро подруг і дітей, долають щоденні труднощі, яких нікому не бракує. Та є родини, які переживають злидні з різних причин – бідности, міграції, нестабільности; розлучень, зрад, насильств. Усе – проблеми життєві, актуальні. І Церква має піти кожному назустріч, стрінути кожного там, де він є, допомогти встати, шукати розв’язок.
Але треба знати, де шукати засобів для вирішення проблем. Для нас, християн, першим місцем пошуку має бути Боже слово. Воно нас учить, що, так як людина – образ Божий, так і родина – образ Пресвятої Трійці, яка, за словами папи св. Івана-Павла ІІ, «не є самотністю, але сім’єю, бо в ній є батьківство, синівство і основа родини, яка є любов’ю». А тому що людство згрішило в Адамі та Єві, Христос прийшов, щоб відновити приязнь людини з Богом і повернути сім’ї первісний Божий план, в якому подружжя є символом любови Христа до своєї Церкви. У такому світлі слід розглядати нерозривність подружжя – не як незносимий тягар, але як дар, який чоловік і жінка дарують одне одному в подружжі.
Наука Божого слова передається через Церкву, якій Ісус Христос поручив зберігати все, що він навчав, і передавати наступним поколінням. Тут же вимальовується завдання Церкви: проголошення доброї новини про спасіння, яке Христос дарує кожній людині; євангелізація – навчання віри, і супровід та освячування – допомага вірним поглиблювати віру, засвоювати собі Божі слова і жити духовним життям, за допомогою Божої благодати. Церква не має права міняти Христової науки чи касувати її, вона дотримується лише того, що Господь робив і сказав.
Сьогоднішня криза сім’ї – це, у першу чергу, криза віри. Люди іноді не знають чи не розуміють правд віри і, якщо не знають Божого слова, не провадять свого життя згідно з тим, що Христос навчав, часто керуються лише тим, що «відчувають». Хоч відчуття є важливою частиною нашого життя, проте вони не можуть бути одиноким критерієм людських рішень. Десь хтось сказав: коли в людей слаба віра, тоді вірять у все. Звідси – забобони, страхи, шукання запевнення в «силах», які не мають жодного впливу на життя.
Тому для оздоровлення християнської родини потрібно поглиблення віри, точніше – бажання стрінути живого Христа і прийняти його до свого життя. Коли Христос керує нашим життям, тоді усвідомлюємо собі, що високі ідеали євангельського життя – неможливі для людей, можливі для Бога. Їх можливо здійснювати, коли покладаємося на Божу допомогу.
Коли дитина виростає в сім’ї, в якій батьки спільно моляться, любляться, взаємно себе підтримують, дбають не тільки про людське виховання (освіту, культуру, спорт тощо), але і про духовне, тоді така родина буде міцною і дасть дитині фундамент, щоб і вона колись створила сім’ю, подібну до тієї, в якій виростала – у любові, пошані й Божому благословенні.
Фото: владики УГКЦ вітаються з папою Франциском. 16 жовтня 2015 р.
© Osservatore Romano.
Владика Гліб Лончина
