Київський Патріархат на порозі нового етапу власного розвитку
22 жовтня УПЦ КП відзначає 15-ліття патріаршества владики Філарета, якого вірний друг професор мистецтвознавства Дмитро Степовик назвав «народним патріархом». Між тим, вся політика Патріарха Філарета була спрямована на досягнення становища «державного патріарха». Роками керівництво Київського Патріархату чекало на «свою владу», яка зробить УПЦ КП державною Церквою. Патріарх Філарет та професор Степовик використовували кожну нагоду, щоб проповідувати державним мужам про приклад імператора Костянтина і князя Володимира, розповідали, що для православної традиції природно, коли держава визначає, яка в ній має бути Церква. Іншого шляху для утвердження УПЦ КП нібито і не було.
Але між тим, Церква росла і розбудовувалась особисто Патріархом Філаретом та українським народом. Адже всі політики виявилися ненадійними союзниками. Жодний із них не став ні Костянтином, ні Володимиром: Державної Церкви із УПЦ КП не створив. Навіть нічого для утвердження УПЦ КП в якості привілейованої Церкви не зробив. А от народ став надійною опорою для УПЦ КП. При чому переважно та частина українського народу, яка є освіченою, яка є тією інтелігенцією, що ніяк не стане передовим класом в суспільстві, а поділяє загальну сумну долю свого народу – бути упослідженим у своїй державі. Всі меценати УПЦ КП походять із цієї самої інтелігенції, із цього самого народу. Політики ж запобігають перед іншою Церквою.
Сьогоднішня влада мимоволі забрала в УПЦ КП останню надію на силу української держави. Вже звично придивляються із позиції слабкої Церкви керівники УПЦ КП до знаків уваги із боку влади, радуються як діти кожному привітанню, кожному слову із боку можновладців. Але все більш очевидною стає істина: не тут шлях спасіння. Не тут шлях розквіту.
Щоб до кінця усвідомити власне майбутнє і почати новий етап розвитку, необхідно прийняти до уваги азбучну істину із підручника політології. Політичне суспільство складається із двох реальностей: держави та громадянського суспільства. Тобто із керівного апарату влади та об’єднаного в найрізноманітніший спосіб народу. І саме громадянське суспільство – це єдина опора УПЦ КП, єдиний адвокат і захисник цієї Церкви. Навіть Путін та Патріарх Кирил не обмежуються впливом на суспільство через державні канали. Підтримка громадянського суспільства, нехай і штучно організованого – ось на що вони також розраховують. І для забезпечення цієї підтримки намагаються активно впливати на громадянське суспільство. Навіть, якби одного чудового ранку УПЦ КП стала «державною церквою» за допомогою держави вона б ніяк не покращила власного становища. Тому що сьогодні обов’язково необхідна підтримка громадянського суспільства. А забезпечується ця підтримка виключно тим, що Церква має цікаві для суспільства ідеї, систематично їх популяризує, дає власні версії відповідей на питання, які хвилюють народ.
У центральному апараті Московської патріархії близько 400 людей за великі гроші професійно зайняті інформаційною та піарною роботою, спрямованою на завоювання симпатій громадської думки як в Росії, так і в інших країнах. В центральному апараті УПЦ КП таких людей четверо. Чи можливе за таких умов взагалі виживання УПЦ КП і тим більше її розвиток? В сучасному світі нічого не буває за інерцією. Кожні п’ять років суспільство змінюється. нові умови вимагають нових методів та засобів роботи. Якщо сьогодні не почати нову сторінку та кожен день не завойовувати симпатії народу, одного ранку УПЦ КП може опинитися «біля розбитого корита». Її вірні стануть маргіналами в українському суспільстві, або емігрують за кордон – тоді збудеться мрія Василя Анісімова — давнього «друга» Патріарха Філарета.
Світ перестав бути стабільним. Майбутнє буде лише у того, кого підтримує громадянське суспільство. Для завоювання симпатій цього суспільства необхідно кожен день пропонувати йому власні ідеї, цінності, власний шлях розвитку. Необхідно щоденно показувати себе адвокатом інтересів народу перед обличчям держави. Чому це можливо? Тому що сама релігія – це не лише впевненість в існуванні Надприродного Начала. Але і віра в те, що Це Надприродне Начало є джерелом і мірилом добра. Що різниця між добром і злом – це реальність, а не ілюзія чи фантазія. Релігія покликана утверджувати добро та справедливість в суспільстві як цілому. Якщо релігія перестає бути адвокатом добра і справедливості – вона перестає бути релігією. Стає народним звичаєм.
Донести власну правду до народу, схилити на бік правди спершу народ, а потім і владу – все це вже неможливо зробити зусиллями лише Патріарха і його нечисленних помічників. При всій авторитетності Патріарха, при всій увазі ЗМІ до його мудрих інтерв’ю, «народним патріархом» для українців може стати в недалекому майбутньому зовсім інша особа. Виключно завдяки впливу власного потужного інформаційного ресурсу. Тут традиційно кількість може перемогти якість. Щоб залишитися «народним патріархом», стати таким для всього українського народу, необхідно зовсім інакше підійти до інформаційної роботи в УПЦ КП. Необхідно розбудувати власну систему донесення ідей до громадянського суспільства, а не розраховувати на чужу підтримку. Необхідно орієнтуватися навіть не на професійну роботу УПЦ (МП) із її телеканалом та численними ЗМІ. Необхідно усвідомлювати, що вся суперпрофесійна команда із Московської Патріархії працює на те, щоб «народним патріархом» в Україні стала людина із Москви. І щоб український церковно-інформаційний Давид переміг пропагандистського Голіафа, необхідно щоб цей Давид таки був, і щоб у нього була праща. Поки що ж ми бачимо Голіафа, але майбутній Давид дуже нагадує одинокого карлика: прекрасного, професійного, але дуже-дуже маленького.
Отже, завершується перше 15-річчя Патріарха Філарета. Майбутнє сьогодні залежить не лише від Бога. Новий етап розвитку УПЦ КП може стати епохою розквіту і завоювання симпатій громадянського суспільства. В аналогічних умовах, без підтримки держави, Митрополит Андрей Шептицький зміг виховати народ, створивши із нього націю. Націю, яка пронесла свідому віру не лише через підпілля та ліси, але і через весь радянський час. Чи зможе вирішити аналогічне завдання Патріарх Філарет? Чи усвідомлює він власну історичну задачу, яка постала сьогодні? Побачимо в найближчому майбутньому. В усякому разі, у нього дійсно є великий шанс увійти в історію «народним патріархом».
Гліб КОВАЛЕНКО,
Центр релігійного моніторингу
