Місце Біблії в сучасних суспільних дискусіях можна назвати почесним, але назвати його впливовим можна лише із свідомим перебільшенням. Почесність визначається історичним внеском і віком, впливовість – практичною значущістю, здатністю відповідати на злободенні виклики постсучасності.

Історія і сучасність мали б збігатись навколо Біблії, але це відбувається украй рідко. Розрив між історію (минулим) і сучасністю зростає, сучасність виходить за межі історії (як єдності минулого-сучасного-майбутнього) і стає постсучасністю і постісторією. В очах же більшості людей Біблія залишається поза сучасністю, її вплив все більше обмежується історією як “вже минулим”.

Відтак, виникає низка питань як соціологічного, так і нормативно-теологічного характеру. Як читають Біблію люди? Як читає Біблію Церква? Як слід її читати? Що відшуковувати? Як імплементувати отримані знання у життя? Звідси постає загальне питання про ставлення сучасного суспільства до Біблії і можливі способи її актуальних прочитань в контексті українських суспільних реалій.

Про особливості взаємин між історичною спадщиною і сучасною людиною вже сказано багато. Так, розглядаючи Біблію як фундамент європейської культури, український дослідник Семен Абрамович стверджує, що з руйнацією цієї основи людина втрачає себе: “Втрата духовних і культурних цінностей на хвилі перманентного революційного збурення суспільства і науково-технічної революції останнього століття привели світ до того, що вже ставиться питання про збереженяя в людині її людяності, більше того – про збереження самої людини” [Абрамович, 2011:с. 9].

Постійно зростає прірва між історією, яка видається надто складним для життя простором, і сучасністю, як простою і зручною позицією “тут і зараз”, яка стверджується тим, що знищує минуле, зрікається заповітів, вбиває пам’ять, вимушує мовчати всі інші, не сучасні, контрсучасні голоси.

Біблійний текст, який в межах християнської традиції сприймався як цілісний, нині препарується, розглядається і продається частинами, «під замовлення». Текст вже не слухають, сенс не шукають, Автором не цікавляться.

Текст використовують, споживають. Він втрачає свій метамасштаб і звужується до розмірів магазинної вітрини, за якою покупці, споживачі, “юзери” і “геймери” бачать цікаві для себе “речі” і замовляють їх. Відтак нагальним завданням всіх людей Церкви, зокрема фахових біблеїстів та теологів, мусить стати захист таких непопулярних властивостей біблійного тексту як радикалізм, вибагливість, несвоєчасність, нонконформізм, незручність.

Є безліч можливих тематичних способів читання Бібліі, з яких найбільш актуальними видаються політичні, соціально-економічні, конткультурні, апокаліптичні.

В світі політики Біблія має розглядатись як найбільший виклик. Біблійний виклик адресований не тільки світській, але й релігійній владі. Коли представники Російської Православної Церкви засуджують учасниць панк-гурту за те, що вони піддали “сумніву значимість християнства” і “активну життєву позицію” кваліфікують як “психологічне відхилення”, “дисфункцію”, стає страшно не стільки за жанрові особливості молитв у виконанні Pussy Riot, скільки за невідповідність позиції Церкви біблійному духу, за церковне зловживання “біблійними” інтерпретаціями політики.

Біблія може читатись як (а)політичний текст, тобто текст про політику, про відносини влади, її природу, структуру, еволюцію. Господарем всесвіту є Бог, тож вищий рівень політики належить тільки Йому. Тільки в цьому сенсі “вся влада від Бога”, тобто вона не є божественною, а залежить від Бога, від Його дозволу, від Його верховної волі.

Спосіб життя і смерть Сина Божого є самі по собі викликом для сильних цього світу – для Ірода і Пілата, для релігійної та колоніальної влади. На думку сучасного теолога Джеймса Алісона, мученицька смерть Бога стала “фундаментальним відкриттям про те, що порядок цього світу не відповідає Божому порядку; Божий порядок мусить мати іншу природу” [Алисон, 2010: c. 53].

Від українських теологів слід очікувати новітніх інтерпретацій фундаментальних біблійних оповідань, зокрема про вихід євреїв з Єгипту та про Воскресіння Христове, як про події теолого-політичного значення. Наново відкриваються пророчі послання (цікавий приклад перевідкриття пророків в суспільно-політичному контексті подає відомий біблеїст Уолтер Брюгеман [Брюггеман, 2012]), їх теологічний зміст стає не тільки критикою політики експлуатації та пригноблення, але й закликом до дії. Їх актуальні прочитання можуть стати основою для соціально-політичної позиції українських Церков.

Біблійне послання є пророчим викликом і судом щодо несправедливих відносин власності і праці. Біблійна критика соціально-економічного ладу залишається чи не найбільш привабливою для народних запитів. Актуальним стає не заміщення духовного соціальним, а таке їх поєднання, коли предметом Божої і церковної опіки стане гідність і цілісність людського буття. Божий суд, вимоги справедливості, пафос звільнення стосуються не тільки духовної чи моральної поведінки, навпаки, вони починаються зсередини людських проблем, торкаються найбільш гострих питань життя і виживання, грошей і праці, експлуатації і пригноблення, структур гріха і форм поневолення. Очевидно, що соціально-економічному ладу, за умов якого меншість користується всім за рахунок більшості, біблійний Бог каже Своє авторитетне “НІ”.

Гострої актуальності набуває тема інтерактивних впливів постмодерної культури і Біблії як метанарації. Перспективи постсучасної культури історично випливають з вічних питань-відповідей про Бога і людину, сенс і спасіння. Можна лише варіювати те, що вже є на сторінках вічної Книги, але створити нове ex nihilo людині не вдасться. Але й сама Біблія звучить інакше, відкривається новими вимірами і темами, орієнтуючись на духовні запити сучасної людини, щоб вже потім орієнтувати сучасників своїми дивуючими дороговказами. Бог є у сучасній культурі, як і у класичних зразках, Його не стає менше, тож цікавим завданням стає пошук нових культурних форм, в яких Бог відкриває Cебе сьогодні.

Біблія в інформаційному суспільстві відкривається не лише як Книга, але й як інтертекст, який наче вбудований в загальний масив інформації і є невід’ ємною складовою сучасних інформаційних процесів. Більше того, біблійні тексти, образи, алюзії, мотиви укладають основу культурного інтертексту, тож їх можна зустріти іноді в несподіваних формах, на поверхні соціокультурного життя вони набувають незвичного вигляду. Якщо не можна відділити Біблію від сучасної інформаційної мережі, то постає цікаве питання про можливість нових форм інтеграції її змісту, цінностей і смислів в глобальну медійну і комунікаційну систему. Після “галактики Гутенберга” виникає новий інфопростір, де на зміну книзі йдуть нові формати. І якщо ми погоджуємось, що Біблія це, перш за все, Слово Боже, Його послання, Одкровення, то можна бути впевненим, вона продовжить існувати і в некнижному форматі.

Майбутнє в його апокаліптичних образах впритул наблизилось до людства, що змушує багатьох людей згадати про Біблію, її пророцтва і залишену там надію. Біблійний Апокаліпсис надихає сучасників на роздуми про сценарії кінця світу і нагадує про кінечність життя і відповідальність за нього. Постсучасна людина пагано знає історію, мабуть відчуваючи, що вона добігає кінця. Але майже універсальним стає захоплення апокаліптикою і постапокаліптикою. Якщо перефразувати сказане класиками марксизму-ленінізму про релігію, то катастрофи, утопії та антиутопії можна назвати фантастичним відображенням біблійної дійсності. Насправді ж Біблія стверджує, що історія закінчиться іншим чином – прямим втручанням Бога в долю людства. Апокаліптичне бачення світу стає загальним поглядом у завтрашній день, але мало хто читає першоджерела про майбутнє. Біблійні пророцтва про глобальні проблеми людства справдились, але чомусь Нострадамус досі популярніший за біблійного Даниїла.

На тлі філософських розмов про “смерть книги”, Біблія залишається не просто актуальною, але радикальною у своєму зверненні до сучасної людини. Вона лише частково відповідає на сподівання людей, зберігаючи дистанцію, не зливаючись із світом сучасності.

Слід визнати, що біблійний текст живе своїм життям, символічна реальність не збігається з соціальною. Текст і життя перетинаються, впливають одне на одного, але залишаються у відповідальності різних акторів, різних авторів. Так свобода і відповідальність людини не втрачаються від знання біблійних істині і свідомого підкорення їм. Ба більше, лише із середини біблійного текстуального універсуму людина може знов відчути себе у світі як вдома, зрозуміти свої глибинні проблеми, усвідомити своє покликання, знайти свій образ.

Після герменевтики “довіри” і “підозри” слід навчитись не тільки читати Біблію від себе, із себе, але й читати себе, розуміти себе в світлі Бібліі, споглядаючи із неї, зайнявши своє місце в її світі. Сучасний біблеіст Стенлі Хауервас акцентує єдність біблійної мови і соціального світу, тексту і життя: “Розмістити світ і мову в разних площинах – значить удавати, ніби світ побудований без допомоги мови і що людина може піднестись над мовою і думати про неї іззовні” [Хауервас, 2012: c. 11]. Зрозуміти біблійну мову означає зрозуміти світ, в якому Бог і людина займають належні місця; зрозуміти життя, як воно має бути згідно плану творіння. Біблійні слова творять світ, і ця Божественна творчість триває, тож і ми можем творити свою історію в світлі Біблії і за допомогою її слов, сенсів, метафор. Таким чином, Біблія є не просто об’єктом зацікавленості або дослідження, вона є конститутивним чинником нашого світу. Її “духовні” істини впливають на всі сфери сучасного життя, на історію Церкви і на долю всього людства.

Якщо Церква хоче читати Біблію виключно як духовну книгу, доведеться викреслити з неї більшість ключових тез та найбільш вражаючих оповідей про засудження владної корупції, соціальної несправедливості, релігійного лицемірства. Якшо суспільство хоче бачити в Біблії задовольняючі відповіді на сучасні запити консюмеристської культури, доведеться викинути її повністю, адже увесь дух і увесь зміст книги говорять проти матеріалізму, егоізму, споживацтва.

Якщо ж ми хочемо сприймати Біблію в усьому її радикалізмі, у відкритості питань, у безпосередньо особистісному вимірі наших взаємин із Богом, нам варто бачити її цілісною, де є багато людського, іноді надто людського – політики, економіки, історії, культури, але стверджується плинність цього світу, провіщується майбутнє Царство Боже. Біблія - не тільки про нас і наш сучасний світ, але й про те, що йде на зміну цьому світові. Сучасність світу постає в світлі майбутнього Царства, яке стане справжньою постсучасністю і постісторією.

В егоцентричному світі слід частіше нагадувати, що Біблія теоцентрична. Біблія говорить не тільки про людину, про її історію і сучасність. Вона відкриває людині Бога, Його світ, Його Царство, яке гряде. Так збігаються суспільна актуальність і контрсучасний радикалізм.

Сьогодні прийшов час вчитися грамотно інтерпретувати Біблію. Але серйозне ставлення до Писання вимагає більшого – дозволити Біблії інтерпретувати нас, промовляти до нас з усією вибагливістю Божественого Слова, наситити цим Словом і відродити до нового життя увесь наш нині кризовий стан ідей і речей. Нам знов слід пригадати, що спочатку було Слово, воно дало нам життя і лише воно здатне наше життя трансформувати, виправивши духовні, політичні, соціально-економічні, культурні деформації постсучасності.

Література

1. Абрамович С. Біблія та формування сакрального простору європейської мистецької культури / Семен Абрамович. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – 152 с.
2. Алисон Дж. Жизнь в последние времена. Иной взгляд на эсхатологию / Джеймс Алисон. – М.: ББИ, 2010. – 231 с.
3. Брюггеман У. Пророческое воображение. – Черкассы: Коллоквиум, 2012. – 231 с.
4. Хауэрвас С. О важности переплетения слов // Слово. Толкование. Жизнь. Эссе о Писании и богословии, посвященные Ричарду Хейзу / Стэнли Хауэрвас. – Черкассы: Коллоквиум, 2012. – С. 1-20.