Реформація триває?

28 листопада 2016, 09:20 | Колонка Максима Балаклицького | 8 |   | Код для блогу |  | 

Максим Балаклицький,

доктор наук із соціальних комунікацій, редактор служби новин Медіа Групи “Надія”

Максим БалаклицькийПівтисячі років — достатній термін для підбиття підсумків. Навіть у релігійному світі, де панують об'ємні контексти й тривалі традиції, які відлякують багатьох обмежених сьогоденням політиків, журналістів і вчених.

500-річчя Реформації не є винятком. Магія круглої дати здатна перетворити цей інфопривід на мем, бренд чи політичне гасло.

Масштаб спричинених Реформацією суспільних перетворень є настільки широким, що не те що опиратись їм — критикувати цей цивілізаційний зсув стає якось незручно. Папа Франциск візьме участь у святкуванні цієї дати разом з лютеранами. Світські аналітики старанно наголошують на позитивному значенні Реформації. А ось несподівана для багатьох теза православного священика й дослідника:

“Знаєте, сьогоднішня культурологія та взагалі гуманістика уникає терміну «Контрреформація». Говориться про Велику Реформу. Реформу, яка, розпочавшись у 1517 року у Віттенбергу, пішла значно далі, ніж Мартін Лютер міг це собі уявити. І ця Реформа, повторюю, не звідна для того, щоб утворити ті чи інші протестантські конфесії. Реформа охоплює поступово всю Церкву. Вона виявляється в утворенні нового динамічного ордену єзуїтів, у Тридентському соборі. Й кожна нова свіжа постать, яка виявляється в релігійному житті [християнського] Заходу чи Сходу, мусить захищати себе від звинувачень у протестантизмі”.

Нібито з Лютером & Cо “все ясно”. Хоча він (а також Кальвін, Цвінглі, Меланхтон і інші) був далеко не першим у своїх спробах реформувати західне християнство: згадаймо монастирські рухи, Франциска, Савонаролу, Гуса, Єроніма та багатьох інших.

Але що далі? Чим є (і чи є) Реформація сьогодні? Скажімо, на слов'янських землях, пострадянському просторі, в Україні?

Бо якщо все “власне реформаційне” відбувалося лише п'ять століть років тому й цей імпульс покотився виключно на захід (Німеччина — Англія — США), то ця дата може бути хіба предметом риторичного жонглерства (“справа Лютера живе й перемагає”; триспальне ліжко “Лютер з нами”; одеколон “Дух августинського ченця”) чи становити інтерес для вузького кола науковців і “професійних віруючих”.

Стереотипізований погляд не помічає того, що вістрям реформаційних процесів в останні століття є пізньопротестантські конфесії, яким дехто поспішно відмовляє у статусі нащадків і продовжувачів справи Реформації. Знаходимо тут і цікавих особистостей (євангельський християнин Вільям Вілберфорс, баптистський пастор Мартін Лютер Кінг), і соціологічні показники: скажімо, офіційно стартувавши 1906 року, сучасне п'ятдесятництво наразі об'єднує 50 мільйонів послідовників, перевищує кількість всесвітньої православної спільноти й конкурує з ісламом як релігійна течія з найшвидшим ростом у світі.

“Радикальна Реформація” лідирує серед протестантських конфесій у справі народної освіти, міжнародної місії, перекладу, друку й розповсюдження Святого Письма, філантропії та надання медичних послуг. І саме вона (а не “німецьке” лютеранство, не кажучи вже про нечуване на слов'янських землях англіканство чи переважно “мадярське” реформатство) стала конфесійним містком, який у кінці ХІХ — на початку ХХ століття дозволив євангельським течіям православного походження увійти до міжнародної протестантської сім'ї.

Ще одне завдання для пострадянського протестантства — визначити межі свого руху, зокрема щодо його антитринітарного крила. Відсутність у Біблії терміна “Трійця” та його філософське тлумачення в історичному християнстві належать до тих факторів, які (серед інших) спричиняють різні версії цього догмату в протестантизмі. Не може не дивувати такий пасаж у презентації цікавого дослідження про ставлення українців до п'ятдесятницького християнства:

“У ньому взяв участь 1951 респондент, представники чотирьох вікових категорій, різного рівня освіти, статі (44% чоловіки, 56% жінок). Люди різної релігійної приналежності: 67% православні віруючі, 9% католики, 6% — представники різних протестантських течій (3% з яких – євангельські п’ятидесятники), ще 6% — представники інших вірувань, включаючи старовірів, так званих «Свідків Єгови» та адептів різних східних культів”.

Хіба бувають неєвангельські п'ятдесятники (представникам цієї конфесії варто було б з'ясувати написання своєї назви українською)? Чому старовірів не включено до православних, якщо серед отих 67% досить імовірно були представники не лише УПЦ МП і УПЦ КП, а й УАПЦ? Невже православні, незгідні з ніконіанською реформою, перестали бути православними? Чому Свідки Єгови стали “так званими”? Невже автори дослідження толерували б називання своєї конфесії “так звані п'ятдесятники”? Навіщо терміни “адепт” і “культ”? Що це за калька із радянського “релігієзнавства”?

У світовому масштабі євангельське християнство“живе й перемагає”. Ідеологеми знебоженого світу та втраченого імпульсу Реформації залишаються уділом дискусій західноєвропейських філософів від релігії. А протестантська більшість у світі та в Україні зокрема надає конкретну допомогу конкретним нужденним і стурбована тим, що тоді-то з того-то приводу сказав Ісус. Або Єремія чи апостол Павло. А про “якихось” Бодріяра чи Жижека переважно необізнана, й то одверто байдужа до них.

Однак якщо Реформація триває й сьогодні, то в якому напрямку вона рухається? Оскільки (а гадати так є підстави) Лютерів протест був намаганням католицького ченця і богослова повернути свою церкву до євангельського стандарту, відродити в ній ідеалізований порядок апостольських часів, то Реформація таки має бути невтомними зусиллями віруючих у першу чергу реформувати свою церкву (чи церкви).

Що треба реформувати в українському протестанстві?

Назву найбільш очевидні моменти.

1. Протест Лютера стартував з критики фінансової політики його церкви — практики індульгенцій.

В сучасній Україні дедалі голосніше лунають вимоги “рядових” протестантів щодо більшої фінансової прозорості й підзвітності своїх конфесій. Відмовки типу “а Президент же звітує не перед населенням, а перед Парламентом” утратили чинність після запровадження електронного декларування, яке, словами журналістки-розслідувачки Анни Бабінець (“Слідство.інфо”), “спричинило [в українському суспільстві] культурний шок”. Тепер фінансова декларація Порошенка є публічною інформацією.

Церковні “вівці” теж хочуть більше знати, що пастирі роблять з їхніми грошима. Чесноти ключових фігур Нового завіту Ісуса, Івана Хрестителя та Павла включали також і скромний спосіб життя та готовність самопожертви, щоб знищити підозру у фінансових зловживаннях (Павло у Коринті).

2. Лютер обстоював право мирян читати й тлумачити Біблію, для чого й переклав її розмовною німецькою.

Українські протестанти в принципі Біблію мають і ймовірно читають. Однак на заваді прогресу в цьому питанні стає брак відповідної освіти, що спричиняє низький поріг критичності щодо слів проповідників, богословську “всеїдність”, релятивізм і суб'єктивність у сприйнятті священного тексту (“що/як цей біблійний фрагмент промовляє особисто до мене”. Нагадую: жодна літера в Біблії особисто для мене не писана).

Погані новини можна сформулювати отак: єретики читають Біблію. Або так: Біблію читають єретики. Чи ще інакше: нікого так не бояться проповідники, як бібліїстів.

Усе це викликає потребу не лише у красномовних пасторах (такі в Україні завжди були), а й у їхній системній освіті. Інтелектуальний потенціал пострадянського протестантизму залишається незапотребуваним і невикористаним. Уміючи змобілізувати на практичну діяльність “у полі”, протестантські віруючі не роблять внеску в богослов'я та зокрема бібліїстику, не заохочують релігієзнавчих студій, не виховують національну автуру книговидання, за рідкісними винятками системно не працюють з доступними медіа. Не дивно, що системного свідчення в колах інтелігенції (надто — національно свідомої) українські протестанти не ведуть — і успіху на цій ділянці не мають.

3. Третій напрямок церковної роботи, який належить розвивати — громадська активність віруючих, спрямована на додання соціальної несправедливості. Жодний з видатних діячів та ідеологів Реформації не обмежував свої плани з відродження церкви індивідуальним рівнем, “реформацією серця”. Є багато напрямків роботи, де церква може допомогти суспільству, не лише борючись з наслідками порочних практик і аморальних дій, а й працюючи на їх випередження.

Це не лише реабілітація хімічно залежних, а й агітація за здоровий спосіб життя. Не лише теоретичний осуд корупції, а й громадські кампанії проти давання хабарів. Не лише проповідь працьовитості й ощадливості, а й навчання, як здійснити стартап. Неповносправні, мігранти, соціальні сироти, національні й культурні меншини — ці й багато інших категорій населення потребують життєвого шансу та соціальних ліфтів.

Святе Письмо містить гарні новини й для всіх їх.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
8коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • igorshevchuk | 8 грудня 2016, 19:19
    Коментувати коментар

    Дякую дуже.

  • igorshevchuk | 8 грудня 2016, 19:17
    Коментувати коментар

    Отже, для ясності і правдивого закріплення. Перетворення земної Церкви і конфесій її невпинно йтиме за Божим Задумом. Бо земний елемент Церкви – данність, що її Христос перемагав і переміг в культурі, в якій були Його апостоли, підірвавши поганську культуру, дарувавши благодать і утвердивши Церкву як Царство Небесне; данність, яку люблячі Христа учні Христові просвічуватимуть "Світлом Христової правди..." в Церкві, бо Христос завжди Той самий, і що творилось в першому столітті, те – завжди... Але – лише з себе починатимуть! Ніби просто для теперішнього сприйняття інтелектом, цільність якого продірявлена червяками-науками "прогресу" (двох чи двох з половиною століть зовнішніх наук)... Але Христос-ревнитель всі серця уважливо чекає!! Терпеливість – найперша, це ви знаєте, вправа й шлях ... Це Бах Й.С., наприклад, а мислячі в часі, не змінивши свій розум Христовим, - думали, що не він, а Гендель - багатий всім з цього світу - досконалий, або - що сини Баха Й.С найдосконаліші ... Ви ж в більшості дивитесь кіноплівки: навичкові т.з. вторинні форми, що неповні утворились в голові внаслідок психічних процесів , але зовсім інакше бачив з утвореним Христовим розумом Бах Й.С.

    • Леонтій | 9 грудня 2016, 10:44
      Коментувати коментар

      Шановний отче! А можна детальніше поінформувати: звідки Ви надибали ці "факти" про тих славетних композиторів і музикантів (і, до того ж, ХРИСТИЯН) ХVІІІ ст.? А також: якщо можна, то, будь ласка, дайте посилання на те "джерело", яке оповідає про ці прикрі "недоліки" згаданих Вами осіб. Дуже дякую.

  • igorshevchuk | 8 грудня 2016, 18:44
    Коментувати коментар

    * * * Богу Слову присвячується Утрата зору – то схиля до цифри. Є цифра – буде і пітьма. Хто бачить в морі рифи вічні рифи – то щастя і корона то сама! Як не з Христом то сінема… 03.12.2016

  • igorshevchuk | 8 грудня 2016, 18:43
    Коментувати коментар

    Ви памятаєте, колись геометри-філософи виколювали собі очі, аби в нерозвіяності ума поліпшувати ходи науки... Бах й.с., осліпнувши, писав досконалі фуги, і в основі було число. Любов же - "аналог", не цифра. З любові - талант. Математики і філософи прагнуть тільки того, аби "сколупнутими " стати від чогось, що через когось геніального... Значить, з любові...Вона дає обновлення шляху. Зараз абсолютизували відносне - цифру.Ці гинуть. Захід абсолют зводить до відносного. А потрібна любов!

  • igorshevchuk | 8 грудня 2016, 18:28
    Коментувати коментар

    Триватиме до Христового Другого пришестя преображення. Найтрудніше - це бачити власні лукавства і тонкі види марнославства, те, що вважалось за своє, та виявляється тонкими прозорими плівками зостатків земного інтелекту, легкими і ледь вловимими випарами пристрасті, хоча б однієї...А ще бачити рифи, обходити - тримаючись за руку Христа.

  • Alignatius | 1 грудня 2016, 09:31
    Коментувати коментар

    Дякую за статтю!!!! Повністю згоден з автором, Реформацыя не закінчилася, і ніколи не закінчиться. Її головна мета - створити ідеальну Церкву, але такої не буде, поки вона складається з грішних людей. Справжаня Реформа - це навернення до Бога, а реформатори - це святі... "жодна літера в Біблії особисто для мене не писана" - з цим я не згоден. Слово, звернено до кожного учня, і воно стає живим діяльним. Слово Боже - це дія і втручання Бога в історію і воно промовяляє до кожного з нас. Можливо ви мали на рахунок екзехезу (науковий розбір тексту), то так потрібно брати до уваги історичний контекст. Але у моїй неокатехуменальній спільноті ми сприймаємо Біблію саме як Живе Слово, яке промовляє до кожного...

  • Леонтій | 28 листопада 2016, 21:18
    Коментувати коментар

    У тексті цієї статті, зокрема, читаємо таке: "офіційно стартувавши 1906 року, сучасне п'ятдесятництво наразі об'єднує 50 мільйонів послідовників, перевищує кількість всесвітньої православної спільноти й конкурує з ісламом як релігійна течія з найшвидшим ростом у світі." Тут варто наголосити, що шановний автор, вочевидь, мав на увазі не "50", а саме "500 мільйонів послідовників"... Мало того: деякі дослідники й аналітики наводять навіть і більші оціночні дані щодо загального числа п'ятдесятників у сучасному світі. А також: автор (чомусь) геть забув повідомити, що тоді, у ХVI-XVII cт., Реформація, а слідом за нею і Контрреформація, мали і відчутний СХІДНИЙ напрямок свого великого й благодатного впливу. Й, зокрема, на українсько-білоруське православ'я. А от концентрованим та узагальнюючим виявом чого - поміж різного іншого - і стала, зокрема, церковна реформа митрополита Київського свт. Петра Могили! Крім того, мабуть, тут слід також було б повідомити й наголосити, що благословенний католицький Рух віднови у Святому Дусі, що "стартував" 1967 р. у США і наразі, за деякими оцінками, налічує приблизно 180 млн. своїх послідовників на різних континентах і частинах світу, завдячує своєму початку й подальшому успішному розвитку саме п'ятдесятництву.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти