Вимога визнання: підсумки міжнародної конференції з капеланства
Навіть після обговорення поточних проблем, капелани повернулись до роботи з відчуттям, що не скоро позбудуться свого волонтерського статусу. Натомість науковці пропонують направляти рекомендації у вищі інстанції та заново братись за написання повноцінного закону.
79% військовослужбовців назвали себе віруючими, про що говорять дані дослідження Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ. Опитування проводилось у секторі «М» в зоні АТО, зазначив начальник відділу центру Віктор Топальський. Він додав, що навіть це анкетування проводилось неофіційно, оскільки керівництво Міноборони не бачить нагальної потреби у соціологічному дослідженні.
За роки війни кількість військовослужбовців, що визначають себе атеїстами, зменшилась з 5-7% до 3%. При цьому 69% респондентів вважають себе православними, 10% - греко-католиками, 2% - римо-католиками, 3% представниками інших релігій (іслам, протестантизм, неоязичництво), а цілих 15% не визначились з приналежністю до певної релігії.
Головний подив приховують відсотки відповідей на питання, чи потрібен військовим капелан. Тільки 47% сказали «так», 38% не потребують, а 15% не визначились. Водночас 71% відповідачів ставиться позитивно до запровадження інституту військового духовенства. Віктор Топальський пригадав популярний вислів серед бійців, що капеланство – це «не наше, це західне». Однак головний злам стався після 2015 року, коли військові почали звертатись з потребами у капеланах та психологах. Стали помітними деякі психологічні проблеми, тому що дехто з учасників АТО має їх ще з періоду участі у бойових діях в Афганістані. При цьому особливий ажіотаж та потреба у сповіді спостерігається на свята.
Досвід британських капеланів
«Я не можу уявити Британську армію без капеланів, - поділився майор у відставці Марк Хібберт-Хінгтон. – Бували випадки, коли солдат міг відмовитись брати участь у певній операції, якщо разом з ним не було його капелана. І це цілком знана потреба».
Особисто він бачить завдання військових душпастирів такими: залишатись неозброєними, працювати з усім серцем, давати відповіді на глибокі питання, допомагати нужденним. Але все ж це має бути капелан, який перебуває на військовій службі, тому що цивільна людина не буде постійно поруч і не знатиме всіх нюансів. Саме тому британські військові священики служать у війську, але без звання, іноді залучаються до тренувань рекрутів та мають власних помічників-охоронців.
Навіть після завершення свого служіння, капелани залишаються членами Синоду своєї церкви, не втрачаючи посади. Оскільки не всі капелани працюють на повну ставку (140 регулярних капеланів та 70 у запасі), існує Резервна армія капеланів, члени якої можуть долучатись періодично або працювати неповний робочий день. Витрати на їхнє служіння покриває державний бюджет. Тому на капелана Великобританії покладається низка відповідальностей: перед солдатами, перед командуванням, перед іншими капеланами, перед своєю Церквою, і головна – перед Богом.
Капелан постійно звітує та знаходиться під контролем одразу двох керівників – військового та церковного, підхопив Джо Мосел, досвідчений військовий священик. За іронією долі, йому частіше було легше звітувати перед військовим командиром, ніж перед власним церковним ієрархом. Роль душпастиря насамперед має стосуватись духовної місії та не зачіпати інших сфер, які часто спокушають служителів: «Капелани не є лікарями чи психологами, хоча можуть знати та розпізнавати прояви посттравматичного стресового розладу. Капелан не є й політичним офіцером, тому що ми не вирішуємо конфліктів, натомість закликаємо до гуманності. Наша місія – це насамперед духовна підтримка, пастирська допомога та моральні настанови для військових та їхніх родин».
Ключовими аспектами ефективного духівництва є їхнє тактичне навчання, баланс між світським та духовним керівництвом, роль у розвитку державно-церковних відносин та теологічне підґрунтя. За словами Джо Мосела, важливо робити акцент на служінні усім душам, не залежно від їхнього віросповідання або його відсутності. Тому капелан має бути пастирем, який має за плечима мінімум три роки досвіду і не мусить заново вчити очевидних речей.
Коли потрібен капелан для капелана
Річард Барнс, підполковник армії США, служив помічником капелана у В’єтнамській війні. Основний ризик служіння він бачить у травматизації самого духовенства: «Капелану самому потрібен капелан, як і консультанту – консультант. Ви маєте постійно знаходитись у формі, а тому маєте дозволяти і собі проводити ретрити та відпочинок. Адже саме ви жертвуєте собою, приносити дім до солдат. Ви повертаєтесь святішими після постійної хоробрості, і в цьому ваш привілей».
З досвіду Річарда, саме постійна мультизадачність капелана виснажує його найбільше. Тому він наполегливо не рекомендував військовим священикам розриватись і на волонтерство, і на духовне служіння, і на допомогу пораненим після повернення. Тоді вони самі страждають і не можуть допомагати іншим, насаджаючи травми чи передаючи власні хвилювання та втому.
Єдиній службі – бути?
«Складно постійно чути різні погляди та спектр проблем чи претензій, - сказав у своєму виступі імам-капелан Духовного управління мусульман України Мухаммед Абдуль Карім. – Нам потрібна єдина програма, конкретизація місії та обов’язків капелана, щоб ми не мали більше сумнівів. Саме на нас, капеланів, буде покладена частина місії з формування та виховання суспільства».
За підсумками дводенної конференції, організатори запропонували розробити рекомендації, які будуть направлені у вищі органи управління, зокрема до Міноборони та представників Кабміну, а також Комітету з питань духовності Верховної Ради, які безпосередньо займаються долею військового духовенства. За підсумками дискусій, експерти виділили декілька етапів, які мають зсунути справу з мертвої точки.
Перш за все, має бути повноцінний аналіз та дослідження ситуації з боку наукових аналітиків, розробка концепції військового капеланства, визначення його ролі, місії, функцій та завдань. Додатково зміни мають торкнутись виховання молодого покоління офіцерів, які стануть обізнаними та знатимуть, як працювати з капеланами. Має нарешті з’явитись єдиний закон про створення Інституту військового духовенства, який так і не побачив голосування за два роки після розпорядження Кабміну про його розробку. Капелани мають бути залученими і до адаптації ветеранів до цивільного життя, співпрацювати з медичними службами, проводити спеціальне навчання. Тільки за подібного системного підходу, а, головне, мотивації представників влади до дій, можна буде почути про створення офіційного військового капеланства в Україні.
