Затишний Великдень з київськими протестантами

Затишний Великдень з київськими протестантами - фото 1
Все частіше у столиці можна знайти малі осередки віруючих, які проводять власні зібрання, відмовившись від широкого товариства. Одним з таких затишних середовищ є церква «малої» Голгофи – «Жива вода». Саме там, разом з неденомінаційними протестантами, ми вирішили зустріти цей Великдень.

«Ми запізнюємось!» – зустрічає мене Ірина, бігом повертаючись на кухню, де сонні діти ще доїдають свій сніданок. Дружина і мати двох синів, 13 та 8 років, Іра відповідає за дитяче служіння у церкві. Але вона як ніхто знає про закон підступності, що як рано не вставати і заздалегідь не готуватись, часу завжди забракне. Старший син Андрій то заправляє, то виправляє вишиванку. Знов і знов він повторює вірш для прославлення, змінюючи інтонацію. Молодший Остап певен у своїй пам’яті, а тому ловить останні хвилини, щоб завершити гру. Сама ж Ірина перебігає з кімнати у кімнату, бо про всіх треба потурбуватись: перевірити вишиванки хлопців та їхній вигляд, підлікувати горло старшому, дати хустинки молодшому, передати список закупок чоловіку, не забути залишити гостинці собаці, встигнути в останній момент самій вдягнутись та хоч трохи причепуритись. І, найголовніше, повторити сценарій свята, бо вона відповідає за дитяче прославлення.

Ірина.jpeg

Стрибаємо у машину та все ж дістаємось до церкви без запізнень. Громада «Жива вода» збирається у підвальному приміщенні неподалік від метро Героїв Дніпра, де є конференц-зала та кімната для хореографії. З порогу нас зустрічає вир дітей, які стрибають, гасають, обіймаються та шаленіють від зустрічі з друзями. Завдяки камерності церкви, одразу почуваєшся як вдома, де кожен знає один одного і вважає громаду другим домом. Община невелика, поєднує приблизно 25 дорослих, не враховуючи дітлахів. Іра пригадує, що сама перейшла до церкви «Голгофа» наприкінці 90-х. Початок 2000-х для неї знаменувався стрімкою євангелізацією та постійними заходами від церкви. Молодь шукала нового місця для реалізації духовних потреб, створюючи осередки, групи, нові напрямки служіння. Тоді вона присвятила себе музиці та соціальному служінню, проводила майже весь вільний від навчання час у церкві. Сьогодні ж ці молоді люди вже мають своїх дітей та власні історії зростання у вірі.

протестанти_Київ_2.jpeg

Церква Голгофи – християнська міжденомінаційна церква, яка була заснована в 1965 році в Коста-Мейсі, штат Каліфорнія. Пастор Чак Сміт став визначною особою у так званому «Русі за Ісуса». Особливістю служіння є те, що представники церкви вивчають Біблію поступово, книгу за книгою, вірш за віршем, а не тематично. Тема служіння змінюється тільки у випадку особливого свята. Сьогодні церкви «Голгофи» представлені у 18 регіонах України, коли у самій столиці є дві громади – велика та мала. Пастор «Живої води» Василь Терещенко додає, що служителі збираються на спільну молитву щомісяця, де обговорюють поточні справи і пропозиції. Нерідко зараз піднімають питання про поширення мережі малих громад, зокрема у різних районах Києва.

Терещенко.jpeg

«Малі общини стали новим церковним трендом, хоча це мало хто помічає, - ділиться письменник та проповідник Олесь Дмитренко. – Звичайно, у них є свої переваги та недоліки, але я перейшов саме у таку чотири роки тому. Мені здається, що подібні церкви мають ширитись, щодо чого є потреба у вірних з різних частинок міста. Вони стають сильними осередками для єднання общини».

В Україні першу громаду «Церкви Голгофи» заснував місіонер Джордж Маркі у 1992-му році. Він разом із дружиною Памелою та вісьмома дітьми приїхав до Києва, щоб створити нову мережу позаденоменаційних церков. Навесні 2006 року він передав церкву українському пастору Олексію Сатенку, а також своєму синові, переїхавши до Киргизстану.

пісні.jpeg

Великоднє прославлення починається з молитовних пісень під акомпанемент перкусії, гітар та барабану. Ірина долучається, виконуючи сольну пісню, у якій розповідає про свою любов до Спасителя. Дітлахи у цей час задумливо слухають дорослих, повторюючи про себе слова пасхальних віршів та хвилюючись перед виступом. На початку служіння пастор Василь попереджає, що цей Великдень відбуватиметься не зовсім традиційно. Окрім звичного прославлення, присутні будуть по черзі читати фрагменти Писання, розповідаючи історію Ісуса, яка передувала його воскресінню. Кожен наступний читач підхоплює історію, розкриває її, часом з тремтінням у голосі. Особливим речником стає представник посольства Японії, який старанно декларує вірші українською. Він досить давно долучився до громади і намагається глибше вивчити мову та церковну культуру.

Освячення дарів для причастя відбувається у спільній молитві. Пастор Василь закликає кожного пригадати історію загибелі Ісуса та суть воскресіння у щоденному житті: «Прийміть пасхальне причастя як час роздумів. Завдяки жертві Ісуса ми маємо оновлене життя. І хай цей час стане оновленням для кожного і ми задумаємось над благословенням, яке Він нам дав. Моліться про оновлення сердець у Його дусі. Моліться про те, щоб ми могли жити наповненим життям разом з Ним. Моліться, аби всі жили у мирі з Богом».

протестанти_Київ_1.jpeg

Мажорну ноту на завершення служіння подарували діти. Всі, від 3-х до 14 років, зачитали великодні вірші. Їхнє прославлення відбувається у веселих піснях, під час яких і дорослі не втримаються від танцю. Але, можливо, найголовнішими для дітлахів були слова: «він кращий за Супермена, крутішй за Бетмена та Спайдермена, бо він мій супергерой – Ісус». Затишне пасхальне служіння завершується спільною трапезою та спілкуванням. До наступної неділі, коли родини зможуть зібратись разом та продовжити вивчення Писання.