Діалог, конфлікти та екстремізм: у Києві завершилась четверта Міжнародна ісламознавча школа

Протягом 20-24 липня столиця приймала вже четверту Міжнародну ісламознавчу школу. Цього року організатори від Українського центру ісламознавчих досліджень та Всеукраїнської Асоціації громадських організацій «Альраід» спільно з ДУМУ «Умма» вирішили присвятити її найактуальнішим проблемам. П’ять робочих днів стосувались сучасних тенденцій – пошуку ідентичності, діалогу, вирішення конфліктів та екстремізму. Пропонуємо вашій увазі стислий опис кількох виступів під час Школи.

«Справа не в тому, що у нас фактично немає ісламознавства. Адже наше релігієзнавство систематично добивають, хоча рівень підтримки релігійних організацій з боку населення дуже високий. Поки російські колеги переважно виконують завдання з продовження провладної лінії у своїх дослідженнях, ми прагнемо побудови покоління молодих науковців. Вони зможуть не лише робити ґрунтовні та актуальні дослідження, а й знижувати рівень ісламофобії та сміливо долати стереотипи стосовно мусульман», — розпочав навчання муфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов.

Євроіслам: на прикладі Великобританії, Франції та Німеччини

При слові «іслам» у сучасному світі виникають неоднозначні асоціації. Причини радикалізації мусульманської молоді в країнах старого Євросоюзу на прикладі Великобританії, Франції та Німеччини досліджував польський ісламознавець Маріуш Маршевськи. Саме за прикладом цих трьох «староєвропейських» країн можна прослідкувати основні тенденції та міфи, що оточили сучасний іслам.

Ключем до розуміння ісламського питання в Європі є фокус на дослідженні гетто та мікрорайонів, де змушені проживати емігранти та мусульмани. Риторика правих партій базується на боротьбі та викоріненні даних громадян, за рахунок чого націоналістичні політики знову набирають собі авторитет. При цьому іслам використовується автоматично як ярлик для представників певних етносів та національностей, байдуже, якщо ці люди навіть не читають намаз чи ніколи не відкривали Коран. «Іслам в Європі як вода – приймає всі риси глека, куди його наливають», — додає Маріуш, зважаючи на спекуляції на мусульманській проблемі.

Реальний іслам, де представники етносу дотримуються релігійних практик, розвивається у Великобританії. За офіційною статистикою, іслам є другою за чисельністю релігією Туманного Альбіону (після християнства), а мусульманська громада – одна з найбільших у Західній Європі. Згідно з останніми даними, у країні проживає від 1,5 до 2 млн мусульман і діють більше 600 мечетей та ісламських громад. Там, де є реальне християнство – там і зростає кількість прихильників ісламу, не обов’язково вихідців з арабських країн. На думку науковця, тут спрацьовує принцип непрямого управління (indirect rule), коли потік мігрантів зберігав етнічно-релігійно-мовну ідентичність задля самозбереження у колоніях імперії.

Зовсім по-іншому ситуація виглядає у Франції, яка демонструє радикальну секулярність. Там нема протистояння між історичним католицизмом та ісламом через сильний лівий вектор політики та збереження принципу відокремленості релігії від держави. Що цікаво, за відсутністю релігійних символів у країні (мечетей, публічної релігійності), подібними символами стають етнічні.

Момент радикалізації настав тоді, коли мусульмани опинились у постпромислових гетто, а потім були покинуті владою напризволяще. Маріушу Маршевськи це нагадує ситуацію в Донбасі. За прикладом Європи, найбільш радикальними представниками стали ті нащадки емігрантів, які живуть в жахливих умовах та постійно зазнають дискримінації. Іслам в даному випадку зіграв роль ідеології супротиву, хоча обуренням керували невирішені проблеми старих промислових районів. В результаті роботи ЗМІ, затвердився чіткий суспільний міф: вони – мусульмани, тому що живуть у гетто, а живуть в гетто тому, що вони мусульмани.

Висновком дослідження є те, що термін «ісламізм в Європі» вживати в принципі не можна – це абсолютно різні випадки, залежно від країни та внутрішньої ситуації. Ми можемо спостерігати ісламізацію соціального конфлікту, який спровокований політикою держав. І тут Франція може виступати Ізраїлем, де гетто є прототипом Палестини. Питання ж релігії є дуже сумнівним через інше розуміння ісламу протестувальників, які дотримуються Рамадану, тому що це «круто», а не через приписи Корану. Коли французька влада виводить на вулиці гетто імамів, які мали б заспокоїти бунтівників, це виглядає так, немов православні священики мали б врегулювати злочинність на Троєщині.

«Іслам потрібен в політичному дискурсі як елемент повернення до традиційних цінностей. Все це робиться для того, щоб отримати бали у політичній боротьбі та загнати людей назад до церкви. Якщо ж робити насправді дієві, але болючі реформи, треба йти не за народом, а на два кроки вперед. Але це надто важко і ніхто не готовий на це піти. Натомість керування кризою – це теж засіб власного просування для політика, що приносить безперечну вигоду», — підсумував дослідник. Він вбачає рішення даної проблеми у повноцінній інтеграції мешканці проблемних районів у життя – через нові робочі місця, освіту та зайнятість на повноцінному рівні.

Іслам.UA: брак єдності та російська агресія

Української структури ісламу та проблем, з якими стикнулись мусульмани в Донбасі у своїй доповіді торкнувся муфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов. Через відсутність повноцінної статистики, він нагадав про існування 7 Духовних управлінь та центрів, частина з яких лишилась на окупованих територіях. За сучасної ситуації, там мусульмани змушені інтегруватись у російську систему релігій або ж відмовитись та покинути свої землі.

На відміну від більш ризикованої ситуації в Криму, мусульмани Донбасу поки не зазнають сильних утисків. Імами та віряни спираються на те, що вони просто задовольняють свої духовні потреби та займаються соціальним служінням, що ніяк не впливає на політику. Але, попри все, 4 з 7 Духовних управління мусульман фактично не можуть діяти в Україні, через що лишаються три центри: Духовне управління мусульман України (ДУМУ) на чолі з муфтієм Ахмедом Тамімом, Київський муфтіят (що не подає ознак активності у публічному просторі) та Духовне управління мусульман «Умма», яке очолює сам Ісмагілов. За подібного розподілу мусульман у духовних центрах, зберігається й богословський поділ на сунітів та хабашитів.

Близько 20 000 кримських татар, які покинули свої землі на півострові, продовжують інтегруватись в життя у найбільших громадах Львова, Херсонщини та Києва тощо. Однак вони звичні до життя у своїй закритій спільноті. Дедалі частіше лунають розмови про заснування нового Духовного управління для кримських татар, що сприймається неоднозначно іншими мусульманами. За словами шейха Саїда, вони б могли інтегруватись до вже існуючих центрів, щоб продемонструвати єдність замість відокремлення. Але, наприклад, майже ніхто з кримців, що відтепер мешкають у Львові, не відвідували новий Ісламський культурний центр протягом Рамадану, навіть не зважаючи на появу там кримськотатарського імама.

Питання співвідношення, пошуків спільного та відмінного в українській та російській ісламських громадах підняв ісламо- та сходознавець Михайло Якубович. Від початку він нагадав про абсолютно різне становище мусульман у двох країнах, так як в Росії від 15 до 25 млн людей (за різними даними) сповідують іслам і ця релігія є другою у державі. В Україну іслам офіційно повернувся лише з 1989 року після депортації кримських татар і тільки зараз вибудовує свою позицію.

Водночас іслам в реаліях РФ також не є однорідним. На території держави діють більше 30 муфтіятів. З них структури «офіційного ісламу» залишаються обережними у публічній сфері та лояльними до влади, а тому вважаються «традиційною» релігією. Серед неофіційного ісламу розповсюджені салафіти, ісламські радикали, що діють на Кавказі та Національна організація російських мусульман (НОРМ). На противагу цьому, українські спроби побудувати офіційний іслам провалились, коли в країні намагаються зберігати баланс між різними духовними центрами.

Риторика російських ісламських лідерів під час Майдану, а й пізніше впродовж подій в Криму лишалась майже одноманітною: «Крим треба забирати…Де прийшов Захід, там ллється кров». Після цього розпочались візити мусульманського керівництва РФ до Криму з метою врегулювання ситуації. Внаслідок чого лідер Духовного управління мусульман Криму Еміралі Аблаєв все ж був змушений піти на перереєстрацію за російським законодавством. За словами науковця, російська влада не могла розділити кримський іслам через відсутність чіткої стратегії дій. ДУМК досі не увійшов до складу Ради муфтіїв РФ. Водночас російська ісламська опозиція, зокрема від імені НОРМ та представників діаспори, вітали події в Україні та сприймали їх як національно-визвольну боротьбу проти Росії.

Разом з цими процесами Крим, на думку Якубовича, потребує кращої міжнародної презентації не лише як туристичне місце, а й як мусульманське середовище. Наявні й деякі конструктивні кроки від російської влади на півострові – створюються нові наукові журнали, присвячені півострову. Питання лише в тому, що історичні матеріали будуть писатись істориками з Росії, а не спеціалістами з плеяди кримських татар. Піднімалось питання розвитку ісламського туризму, чого не було за української влади. Але ситуацію не можна порівняти, враховуючи відмінності на законодавчому рівні, не згадуючи інші утиски та конфлікти.

У питанні співвідношення російського та українського ісламу протиріччя стали глибокими, які існують у різних площинах. В даному випадку активність українських мусульман мала б продемонструвати, як можна скористатись величезним рівнем свободи в наших реаліях. Що ж стосується наболілого питання про можливу радикалізацію мусульман в Україні, то дослідник переконаний, що це можливо тільки за умови зовнішнього насадження: «У разі поглиблення суспільно-політичної кризи можлива радикалізація мусульман. Однак в українському середовищі нема підстав для розвитку даного явища зсередини громад. Воно може розвинутись тільки через зовнішній вплив. Але ця війна охолодила багатьох, хто раніше був готовий захищати свою віру зі зброєю у руках. Ми залишаємось межею між Сходом та Заходом і чимало людей захочуть цим скористатись. Певен, що в Україні будь-який ісламський націоналізм не має перспектив».

Інші доповіді від час Школи піднімали теми паризьких терактів у Франції, ісламського фактору у житті Франції, мусульман у ГУЛАГу, українського виміру ісламської ідентичності, особливостей інтеграції киримли у Львові після анексії Криму, ідентифікації волинських татар в Острозі, ісламу на Заході, аспектів помірності в ісламі та природи екстремізму, проекту «Ісламського світу» та «Ісламської держави», політичного ісламу після «арабської весни», релігійної ідентичності Туреччини, передумов формування національної держави курдів, проблем сучасної мусульманської спільноти в розумінні Абдессаляма Йассіна, філософських та етичних засад ісламу та християнства, практичного ісламу у країнах Центральної Азії та Кавказу, ісламу в пострадянському Криму та спільного знаменнику екстремістських рухів міжрелігійного діалогу тощо.

Все чіткіше у думках про майбутнє постає питання побудови української ісламської ідентичності, які досі не є чітко окресленою. На думку ісламознавців, цей процес формування міг би розвиватись паралельно з віднайденням української громадянської ідентичності, яка також необхідна кожному. І, якщо сфокусуватись на кращих перспективах та уявити переваги унікальної мультикультуральної єдності, перед державою можуть відкритись насправді нові горизонти.

Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО