SOS від «Карітас»: проект «Домашня опіка» під загрозою закриття

Медико-соціальний проект МБФ «Карітас України» – «Домашня опіка» існує вже 15 років і має центри у 8 містах країни. Та якщо на початку існування проекту лише у Львові працівники могли доглядати в рік близько 1000 людей, то зараз ліміт становить 50 підопічних. Причиною скорочення є брак фінансування і відсутність державної підтримки.

Медико-соціальний проект МБФ «Карітас України» – «Домашня опіка» існує вже 15 років і має центри у 8 містах країни. Метою цього проекту є покращити якість життя соціально незахищених груп населення шляхом надання соціальної, медичної та психологічної підтримки. Під наглядом медпрацівників «Домашньої опіки» зараз перебувають понад 500 літніх людей, паліативних хворих, осіб, які живуть із ВІЛ/СНІДом. У Львові ж проект реалізовується на базі Благодійної установи Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького та існує з 1999 року. Та якщо на початку існування проекту працівники могли доглядати в рік близько 1000 людей, то зараз ліміт становить 50 підопічних. Причиною скорочення є брак фінансування і відсутність державної підтримки.

До витоків

Раніше національна програма «Домашньої опіки» реалізовувалась у 13 містах України. Протягом останніх 4 років через брак фінансування географію проекту звузили до 8 міст: Київ, Тернопіль, Донецьк, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Коломия та Борислав. На початку створення проекту «Домашня опіка» у Львові в центрі працювали 12 медсестер, зараз доглядають за людьми 4 медсестри. Причиною є скорочення фінансування від закордонних донорів. Не менш важливим чинником є і специфічність роботи працівників «Домашньої опіки», які перед початком роботи проходять додатково спеціальні курси підготовки, де вони навчаються специфіки догляду за літніми людьми, паліативними хворими. Адже не рідко в обов’язки медсестри входить не тільки надання медичної допомоги, але й психологічної. Інколи може виникнути потреба допомоги в простих побутових речах: прибирання, закупівля продуктів, приготування їжі тощо. Бо ж зазвичай підопічні – самотні люди.

Львівська «Домашня опіка» співпрацює зі місцевими поліклініками, управліннями Пенсійного фонду, з відділами субсидій, лікарями поліклінік і лікарень з метою перенаправлення та консультування підопічних. Нерідко через неможливість подальшого утримання пацієнтів у поліклініці, лікарі звертаються до «Домашньої опіки» з проханням допомоги.

«Хоч на цей рік по проекту у нас передбачено 50 підопічних, та ми сьогодні надаємо допомогу 60 людям. Чому ми взяли більше? Бо ці люди не мають нікого, багато з них є лежачими. Також тому, що прохання допомоги надходили від поліклінік і людей похилого віку, одиноких, які знають про існування нашої програми і компетентність допомоги, яку ми можемо надати. Ми працюємо на базі Шпиталю ім. Митрополита А. Шептицького, тобто ми є штатними працівниками цього закладу», – пояснює керівник «Домашньої опіки» у Львові Ірина Старовецька.

У фондах «Домашньої опіки» є реабілітаційне обладнання для догляду за хворими (милиці, візочки, палиці, проти пролежневі матраци тощо), яке випозичають у тимчасове користування, також консультації з базових питань по домашній опіці як по телефону, на дому та в центрі. Підопічні, які обслуговуються в рамках проекту, мають можливість отримати допомогу у закупівлі медикаментів згідно з рецептом лікаря на суму 300 гривень. Також цей проект передбачає безкоштовну послугу прання один раз на місяць. Тоді відповідальна особа об’їжджає усіх підопічних, щоби зібрати брудні речі, а потім так само розвозить чисту та випрасувану білизну.

З кожним роком фінансування проекту зменшується. Тож, цілком ймовірно, що у 2015 році проекту може не бути через нестачу фінансування, як пояснюють керівники проекту. Оскільки дотепер «Домашня опіка» існує завдяки іноземним фінансовим донорам з Австрії (наприклад, Карітас Відня фінансує проект у 2014р), підтримка ж з боку держави відсутня. Також на офіційному сайті «Карітас України» є розділ, за допомогою якого бажаючі можуть здійснити благодійні пожертви на діяльність організації і вказати призначення коштів, у тому числі є й «Домашня опіка». Так, до прикладу, меценат, який захотів лишитися невідомим, пожертвував цього року для підопічних «Домашньої опіки» 500 доларів, на які закупили підгузники та пеленки для підопічних.

Керівник національного проекту «Домашня опіка» Галина Курницька: «Працюючи тут, ми самі духовно скріпилися. Кожна з нас, думаю, свого часу переглянула свої цінності, дивлячись на проблеми і страждання наших підопічних. Цей проект на сьогодні не менш важливий, ніж інші, адже у наш час особливо потрібно дарувати людям добро і надію».

Візити до підопічних

Тамара Кузьміна (1937 рік народження) на початку вересня цього року отримала перелом шийки бедра внаслідок зіткнення з автомобілем. Пані Тамара живе у Львові одна. Після аварії жінка лежала 2 місяці на витяжці. Коли ж її мали виписувати, лікарі звернулися до львівської «Домашньої опіки» з прохання про догляд, адже реабілітаційний термін у постраждалої ще не закінчився. Пані Тамара тільки нещодавно навчилася самостійно сидіти, й то з великими зусиллями, не кажучи вже про можливість самостійного пересування. Тож у буквальному сенсі стати на ноги жінці допомагає медсестра «Домашньої опіки», яка щодень відвідує підопічну.

«Коли мене виписали з лікарні, я зрозуміла, що в мене є два виходи: або ходити, або помирати. Третього немає. Я обрала другий варіант, хоч це і набагато важче, та дякуючи цим гарним дівчатам /вказує на медсестру/, сподіваюся, скоро сама буду варити їсти і ходити, – сміється пані Тамара. – Звичайно, так в лікарні зі мною ніхто б не бавився. Я дуже вдячна «Домашній опіці» і «Карітасу» за таку щиру доброчинну допомогу. Тепер навіть не можу уявити, як було б без них».

Олександра Зернюк (1930 р. нар.) та Лідія Хлєвна (1960 р. нар.) — обидві не ходять внаслідок остеохондрозів та ще цілої низки додаткових хворіб, які виникають внаслідок сидячо-лежачого життя. Львівське відділення «Карітасу» опікується жінками з 2004 року. Медсестра Ольга, яка працює в «Домашній опіці» вже 15 років, стала для родини справжньою подругою, адже, як вже було зазначено, в обов’язки медсестри входить не тільки медична допомога, але й психологічна підтримка, людське розуміння і співпереживання.

«Звичайно, ми вдячні «Домашній опіці». Не знаю, як би було без них, адже я взагалі не можу піднятися з ліжка. І це на все життя. А треба ж якось жити… Ольга нам, як сестра. Вона і полікує, і переверне, і посадить, і поговорить, і в хаті поприбирає», – ледь не плаче Лідія Хлєвна. До слова, у кожного підопічного є окрема папка, де повністю ведеться історія хвороби, вписується звіт по кожному відвідуванню, де вказано процедури і ліки, які приймав пацієнт. Це важливо не тільки для звітності проекту, але й для лікарів місцевих поліклінік, допомога яких може знадобитися.

Марія Кундик-Степаник (1951 р. нар.) інвалід від дитинства – внаслідок халатності лікарів з одинадцяти років у пані Марії не розвиваються ноги. За цією сильною жінкою «Домашня опіка» доглядає з самого початку свого заснування. Пані Марія живе у своїй маленькій однокімнатній квартирі. У неї немає нікого, окрім колишнього чоловіка, який живе у цьому ж будинку і навідується до неї час від часу. Чоловік сліпий. Попри всі пережиті трагедії пані Марія, здається, життєрадісніша і сильніша духом за багатьох здорових людей. Більше того, жінка знайшла відраду в літературі – вона пише книжки для дітей і їхніх батьків, складає тексти пісень. Свої твори пані Марія видає невеликим накладом і за власні накопичені з пенсії кошти. Ці тексти наскрізь пронизані любов’ю і вдячністю за життя, жодного нарікання, болю чи страждання – тільки всеохопна любов і щира радість.

«Інколи я питаю: «Боже, чим ти мене сьогодні потішиш?». І завжди приходить відповідь: чи то у вигляді думки, спогаду, чи то в промінні сонця за вікном. Іншим подекуди бракує бажання до життя, а я ж зусилля роблю через «не можу». Бо нам, людям, треба ширити добро і щирість, треба встигнути передати іншим усе хороше, що ми маємо, треба вчитися ділитися, а не нарікати, — ділиться своєю мудрістю пані Марія. – Нам слід один одного берегти і особливо – Землю. Адже через те, що ми не дбаємо про Землю, багато у світі страждань і хвороб. Сила і відвага – ось шлях до здоров’я». Такими були побажання п. Марії для всіх, хто втрачає надію, не тільки для хворих.

Тепер же ж надія лежить на людях, від яких залежить доля львівської «Домашньої опіки» у 2015 році. Цей проект все ще залишається потрібним джерелом допомоги і сили для шістдесятьох самотніх у своїх хворобах людей та для тих, хто чекатиме цієї допомоги у 2015 році.

Ніна Поліщук