Загальне для всіх нас – це Україна: рідновіри проводять свої славлення на Майдані
Доки на сцені гучно лунають пісні, біля одного з наметів на Майдані розводиться вогнище без бочки, а навколо збираються неоязичники або ж рідновіри. Вони, як і беззаперечна переважаюча більшість християн долучились до протестів, до стояння на барикадах, забувши про релігійні суперечності, оскільки людей об’єднала вища мета – боротьба за майбутнє України.
Доки на сцені гучно лунають пісні, біля одного з наметів на Майдані розводиться вогнище без бочки, а навколо збираються неоязичники або ж рідновіри. Вони, як і беззаперечна переважаюча більшість християн долучились до протестів, до стояння на барикадах, забувши про релігійні суперечності, оскільки людей об’єднала вища мета – боротьба за майбутнє України.
Вони розвели вогонь біля намету, де щовечора, о 21:00, збираються на славлення. Це різні рідновіри, з різних міст та громад, однак вони забули про всі конфлікти, поєднавшись заради протесту та спільного волевиявлення.
Мале коло 10-15 людей постійно привертає увагу. Постійно проходять протестувальники, звертаючи шиї та намагаючись зрозуміти, хто ж саме вирішив тут дивно помолитись. Спиняються численні фотографи, вхоплюючи нетипові миті майданних буднів. От підійшов християнський священик у жилеті «Моліться за Україну», насупивши брови. Все ж ризикнув підійти, почитав слова гімну, що їх тримав чоловік перед собою, мугикнув собі щось під носа та й попрямував назад до каплиці.
Рідновіри підносять руки догори, тримаючи рівне коло навкруги ватри. Кожен з них по черзі бере тонку колоду, промовляє власні сподівання щодо лише прогресивних перспектив держави та підкидає її у вогнище. Після того лунає спів гімну «Меч Арея», коли вони тримаються за плечі, направляючи потужні чоловічі голоси в небо. Там присутні лише двоє жінок старшого віку.
Поки триває славлення, до мене підходить чоловік. «А що Ви тут пишете?» - цікавиться він. Виявляється, що звуть його Володимир, 35 років, він приїхав на Майдан з Івано-Франківської області та теж сповідує Рідну віру, однак без прив’язки до певної громади. Чоловік починає розповідь про суттєві розбіжності з світоглядом християн, як до розмови долучається киянка Олена, яка потім назвалась баптисткою.
«Тут є різні прояви віри, але, безперечно, кожен шукає свій шлях до Бога… Сьогодні вони бачать його таким і я не хочу засуджувати, ми ж долучаємось до християн», - розповіла вечірня гостя. Вже був готовий зав’язатись конфлікт, але все спинилось, варто було лише нагадати – але ж ми всі тут незалежно від віросповідання, бо нас поєднав Майдан.
Коли ж славлення завершилось, то нарешті мала змогу познайомитись з неоязчиниками. Виявилось, що київські представники є членами Об’єднання рідновірів України (ОРУ), яке очолює Галина Лозко. Але там є й інші віряни, інших громад. Серед них – Вогнедар з Маріуполя, який викладає бойові мистецтва та особисто пишається тим, що його вихованці змогли без травм допомогти втримати перші ряди оборони під час нічного штурму Беркуту. Сам він тепер вже тиждень як живе на Майдані та поповнив ряди самооборони від УНСО.
Стосовно християн вони пояснюють, що сильно не контактують з релігійних питань, однак спілкуються абсолютно вільно. Тоді Вогнедар дістає телефон і з усмішкою демонструє фото, де зображені два язичники з православним священиком.
«На Майдані в нас нема ворожнечі. Потрібно шукати не те, що нас роз’єднає, а те, що поєднає. Такою для нас стала доля України», — коментує мультирелігійність Майдану чоловік з Києва, що називає себе Православ.
